Музика, театр, кіно.

У кінці XIX - на початку XX століття набуло широких та різноманітних форм музичне життя. Значна заслуга в цьому належить Миколі Лисенку (1842-1912). Його багата творчість сприяла формуванню нової генерації українських композиторів. Він поєднав український народний мелос із досягненнями європейської музичної культури. М. Лисенко — творець української класичної музики, яку він вивів на світовий рівень, основоположник інструментальних жанрів в українському музичному мистецтві. Композитор створив численні фортепіанні твори, дві рапсодії, ноктюрни, полонези, низку вокально-хорових творів, присвячених творчості Т. Шевченка, започаткував в українській музиці жанр симфонії. З великою художньою виразністю розкрився музичний талант М. Лисенка в написаних ним операх "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка Полтавка", "Тарас Бульба", "Пан Коцький", "Зима і Весна", глибоко народних за змістом і новаторських за формою. У Києві М. Лисенко відкрив музично-драматичну школу (1904 р.), яка підготувала низку композиторів та музикантів, які прославили українську професійну музику в XX ст.

У музику прийшли Лисенкові молодші сучасники та послідовники: Кирило Стеценко, Яків Степовий, Микола Леонтович та Олександр Кошиць.

Кирило Стеценко (1882-1922) був одним із найближчих однодумців М.Лисенка. Свою діяльність як композитор він почав з обробки народних пісень; компонував музику до п'єс (Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці", С. Черкасенка "Про що тирса шелестіла"), створив кантату "Шевченкові" (до 100-річчя з дня народження поета); на основі українських релігійних кантів та псалмів написав "Панахиду" та "Літургію". Талановитим композитором був харків'янин Яків Степовий (1883-1921). Більшість його творів написані на тексти Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся. Так, вокально-музична поема "Степ" Я. Степового завдяки новітнім мистецьким засобамвідтворювала настрої мовчазної, приспаної могутньої народної стихії, оспіваної українськими поетами.

Світову славу здобула співачка Соломія Крушельницька, випускниця Львівської консерваторії, яка деякий час навчалася в Італії. З 1895 р. виступала з тріумфом на сценах театрів багатьох країн Європи та Америки.

У 20-х роках почалося становлення українського оперного мистецтва. Велика заслуга у цьому композитора Я. Степового, акторів М. Микиїпи і М. Донця. В оперному мистецтві серед відомих солістів: М. Голинський, Ю. Кипаренко-Романовський, М. Донець, Т. Паторжинський, М. Сокіл, З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко.

У період Першої світової війни в українській музичній культурі з'являються стрілецькі пісні (патріотичні, маршово-похідні, ліричні, жартівливі та ін.), які розвивали народні та козацькі традиції. Для січових стрільців писали тексти І. Франко, О. Маковей, Д. Макогон, Б. Лепкий, Р. Купчинський. З-поміж стрілецьких пісень широкий відгомін і популярність (аж до наших днів) здобули пісні "Ой у лузі червона калина" (Ст. Чарнецького), "Ой видно село" (Л. Лепкого), "Ой упав стрілець" (М. Гайворонського), а з жартівливих Б. Лепкого "Бо війна війною", з ліричних - М. Гайворонського "Їхав стрілець на війноньку", Р. Купчинського "Зажурились галичанки”.

У Європейському руслі українську музичну фольклористику розвинув Ф. Колесса (1871-1947). Він заклав основи українського етнографічного музикознавства та структурно-типологічних досліджень фольклору, розробив методику дослідження пісенної ритміки. У його творчості широко представлені хорові твори.

Театр

У кінці XIX ст. з класичного українського театру М. Кропивницького і М. Старицького утворилися десятки мандрівних труп. У 1907 р. М. Садовському вдалося створити перший стаціонарний театр у Києві. Тут ставили твори української класичної драматургії, новітні твори українських драматургів, зарубіжну класику. У цьому театрі працювали такі видатні актори, як М. Заньковецька, М. Садовський, Л. Ліницька, Ф. Левицький, Г. Борисоглібська, І. Мар'яненко та ін. За своєю природою український театр був музично-драматичним. Українські театри ставили і національні опери С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, а на поч. 20-х років - твори західноєвропейських та російських митців.

В українському театральному мистецтві першої половини XX ст. вирізнилися три течії: театр настрою, символічний театр, соціальний. У 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка була заснована спеціальна українська драматична школа, яку очолила Марія Старицька - донька Михайла Старицького.