Замість висновків

„ Передача чужоземної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями”. Так уперше в передмові до своєї збірки„Поеми”, що вийшла друком 1899 року, І.Франко ствердив значення перекладної літератури в націєтворчих вимірах.

Р. ЗОРІВЧАК. Український художній переклад як націєтворчий чинник

Слушно писав один із найобдарованіших українських пере­кладачів XIX сторіччя М.Старицький у „За­співі” до власного перекладу романтичної поеми Дж.Г.Байрона „Mazeppa”:

„...Британ­ця пісню голосну
Я переклав на рідну мо­ву
Щоб неокриленому Слову
Добути си­лу чарівну”.

Саме ця концептуальна, наскрізна ідея поєднує різноманітні українські переклади – і творів древніх греків, і середньовічних ва­гантів, і письменників Відродження, і авторів XIX та XX сторіч.

 

Райнер Марія Рільке — непересічний австрійський письменник, про Україну дізнався з вуст коханої, чарівної жінки Лу Андре Саломе, а побачивши нашу країну, полюбив її назавжди.

 

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

 

Такою Райнер Марія Рільке побачив Україну в 1900 році. Рільке зустрів

в Україні дивних людей — кобзарів, перед якими схиляв голову. І тоді

народився рядок: "Пригорнись душею до Вкраїни..." Київ — то "місто, близьке до Бога". Тут Рільке відкрилася "одвічна руська сутність", насамперед пам'ятки давньої культури. Він навіть мав намір здійснити переклад "Слова о полку Ігоревім".

Твори української тематики: «Як старий Тимофій співав помираючи», «Пісня про Правду». Відвідини Лаври спричинили появу книги «Книга прощ». У вірші «Буря» поет оспівує Мазепу. Українські мотиви лунають і в «Книзі

картин». А у «Сонетах до Орфея» Рільке оспівує полтавські степи. Образи українських козаків зустрічаються в «Гетсиманському саді»

 

Пауль Целан (справжнє прізвище — Анчель) - німецькомовний поет і перекладач, має українське коріння: народився в Чернівцях (Буковина) німецькомовним євреєм румунського підданства. Пауль навчався у Франції на лікаря, а з початком війни мусив повернутися у рідні Чернівці. Тут він навчався в університеті. В 1941 році батьки Целана потрапили в концтабір, де й загинули. Ці трагічні події відбилися у більшості віршів поета. Сам Пауль Целан потрапив у трудовий табір у Румунії, але йому вдалося вижити. Побачене у фашистських катівнях наклало відбиток на вразливу душу поета. Вірші "Фуга смерті" про страту євреїв у таборі вважаються одними з кращих у поетичній спадщині Целана. Після війни поет опинився у Парижі. В Україну він ніколи більше не повертався, надто тяжкими були його спогади, але у віршах він часто згадує рідні місця.

Чи знає ще хвиля Південного Бугу,

 

Яку тобі, мамо, чинили наругу?

Чи відають ще вітряки серед поля,

Як серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба не спроможні

Розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітучим ходить ще Бог

Між пагорбів світлих і темних відрог?

Чи стерпиш, матусю, як в давні роки,

Ці тихі, німецькі, болючі рядки?

 

У 1992 році в Чернівцях споруджено пам’ятник Паулю Целану скульптора Івана Салевича. Українською мовою твори П. Целана перекладали Микола Бажан, Леонід Череватенко, Марина Новикова, Марко Білорусець, Мойсей Фішбейн, Петро Рихло. Кілька поезій Целана переклав Василь Стус.