Дошка 7б

 

А роміє, вєндє, яко дрзі смє о жівотє нашєм а понєхъша ни на то. Тако грьціє хотяй одєрєнєтє ни о Хорсунє, а прящєхомсє зурє проті борства нашієго. А бя борія а пря вєлка трдєсєнтє ляти, а та понєхъшія сєн о ни.

Тєм бо грьціє ідша о тржіща нашє а рєкоста намо омѣнєтє кравє нашє на масть а србло, то бо потрєбущє на жєни а дєтє. А тако смє мѣнєхомсє скоро до днєс. Нєди послєдєщє грьціє іскашєтє, да ослабі ни, а то іскашашє одєрєнь взєнтє. А тому нє ослабіхомсє а нє дахом смє зємлє нашє, яко З(є)мє Трояню смє нє дахом сєн ромієма.

А да нє встанє Обідєносчє Дажбовєм внуцєм, кіє жє во ярузєх вразі дбаша, а тако днєсь нє по хулє сємо такождє оцє нашє. Сє бо у Сінє морє стятша до бєрзє годь тую а одєржаша на нь побѣдєну піснє хвали.

А Матиря спѣвашє, тоя Красна Птиція, яква нєсє Пращурєм нашєм огнь до доми я. А такождє ягніцє прєздрємо до тодь, а було стє на ни, одєржєша силу. А імахом врязі ростятєшєтє а гоньбу псіну іма нєхатє.

То глєндь, народє моє, яков єсє обєзпєчєн а нардєв, а тото нє ошібєшєсє од рани твоая, а нє вржєшєсє до рядь, абостє смє вразєма погонєлє, а біду сєн позбавяцє. А жітнє інако іматє, бо смє бяшєхом ста грда а нєодєлєгла од є. А тягчає поразє бєндє по ни, а смє по тєм.

Тисєнщ пєнтєсєт ляти, яко смє сє хом многая борія а пря імяхом, а такождє смє жівє дієкє жрєтвє юнащєя а вєвонцє.

 

***

А ромеї, відаючи, як держимося ми о животі нашем і понехаяли нас на то. Так греки хотіли поневолити нас біля Хорсуна, і прящемося сурово проти борства [*тут – проти рабства] нашого. І була борня і пря велика тридцять літ, і ті понехаяли се нами.

Тоді бо греки ішли на торжища наші і рекли нам обміняти корови наші на масть [*мазь] і срібло, то бо потрібно на жони і діти. І так ми міняємося скоро до днесь. Хоч послідуще греки іскали, да ослабили нас, і то іскали в одерень взяти. А тому не ослабимося і не дамо ми землі нашої, яко і Землі Трояні ми не дали се ромеям.

А да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах ворогів дбали, і так днесь не по хулі саме також отці наші. Се бо у Синє море стяли до берега годь тую і одержали над ними побідену пісню хвали.

І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх. І також ягницю¹ призримо [*придивимося, доглянемо] до того, і було те на нас, одержали силу. І мали ворогів розтяти і ганьбу псину їхню нехтували.

То глянь, народе мій, який єсе обезпечений [*захищений] і народив [*родючий], і тото не збочив од рани твоєї, і не вержешся до ряду, аби ми ворогами погонили, і біди цієї позбавилися. А життя інакше мати, бо ми залишилися горді і неодолимі од них. І тяжка поразка буде по них, а ми є по тому.

Тисяча п’ятсот літ, як ми се многая борні і прі маємо, а таки ж ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод².

_______

¹ "Ягніце" – Лозко пояснює як жертовницю і пов’язує з вогнем. Слова ягня і огонь мають спільне походження. Ягня – жертовна тварина: "покропимо на Коляди ягничем" [д. 7а].

² У Лозко – "дівочій".