Дошка 38а

 

(Пісано сє рукоу)

І пакі бѣ вьліко студовєніє. Родічі бо сє праша о владіщі, а мнозі рѣкша: "Нє йдємо до Роду, іяко нѣсть оуспокоєнія огніщаномъ, а будємє лѣпшє самі в лѣсі нєбо жє горѣхъ търловаті". Сє тиімі словєси родічі бѣша одътърчєна а вєліцѣ сєрдітіся а лютоваті воліша.

Сє Бгъ Сваръгь, наказующі, вєліко смятѣніє горѣмъ удба. А і словєнстіі вноцѣ пробоудіща вєліцѣм громом а зємлє дръжаніємь. А сє слишіті: комоніє горѣ вопіяшєті, страсѣмъ обуятіся, а слєкпшєшєса а ідоша вон сєліє, а овни нєхаша. А воутріє відєша домові розтърчєна: єдєнъ горѣ, ін жє долу, а ін во дірѣ вьликой зємьской. Ані слѣду нєхаті іно нє бисть.

Биша тиі славіщі вєліцѣ скудний, а жівоти кърміті ніцѣм нє імоша. І рѣкша Ірѣй-отці: "Вєді ни вонъ". І рєклъ Ірѣй: "Сє аз єсмь на ви со сині моя". Рєкоша єму тая: "Подлєгнємє". А ідоша со Кій, Щєкъ і Хоравъ, трі сині Ірѣова, іну зємь глядаті. А с тиіго поча род славѣнь аж до днєсь.

Якожє відѣті нє да Бгъдаждь будоущіая смртним. Такъ да възхвалімо прємоудростє Ю а старая взпомнимо, а та о вѣми рєчємо. Прєдѣ бя родъ слвєнъ у горіѣхъ вєліцѣ висоцѣхъ. Тамо зємлє раті а дба овна і овча хранті, поасіті въ трєвіѣхъ. Єдінѣ ста, іжє людіє пробудітіся, а комоніє под облаци страху вопіяшєті. Слиша, а тиі страхомъ объятліі, убрєжєтіся, бояшєті, нє можаху ся. Бя по сія мор а глд вєлік.

А ізшєд ізъ края іньска прєд очі, ідуща камо зрящєті. Шєдша мімо зємє Фарсійсті а ідша далєцѣ, яко нєдбана овцѣмъ зємє ѣ тая. Ідша горѣма і відѣша к(а)мєніє, а тия просъ нє сѣятє – такожє мімо ідша. А зряті ступі квѣтна а злєная. Тамо сташа лѣта два, а по німъ мімо ідша понѣякъ жє хісніци поокаша.

Мімо ідѣ Каялѣ, ідє ду Нѣпрѣ, яко тий вскѣй прѣ гранічіті іма, а ворозі злия прєткновѣніє бя. На тий Нѣпрѣ іматі іма усѣдітіся родъ слвєнъ. А тий бя огніщані, якожє іма кійждий діроу зємну а огніщє.

Сварогу слвіті а Дажьбгу, кій жє суть во Сврзѣ прчстѣй, Пєруну а Стрібгу, яковий громи а бліски пвєлѣваяй. І Стрібгь вѣтріє яріті на зємь ся імє. І тиімь Ладобгъ, іжє праві лади родовстіі а благсті всячєстіі, і Купалбг, яковий до Митніщі правіті імѣ а всячєская омовєнія, а Яръбгь, іжє праві яри квѣтна а Русалій, Водніщі, а Лѣсіщі, а Домовіщі. А Сварог тиімі праві.

Всякъ ръдъ іма Щури а Пращури, яковій суть прєд вѣци умрєті яша. Тиімъ Бгъмъ почітанія ймєтє даті а одъ ні радощі міємє. І поставі пєрвѣє родъ слвєнъ млбіщє во грду інді Кііву, єжє рєчєнь єсть Кіів. А в колѣ єму сѣліті імє ся. А в лѣсѣх дубъвихъ Лѣсіщі во вѣтвієхъ колісатіся зачаша, а брадіє хмєлємь утчна, і власи въ травієхъ – тиі суть лісти зєлєна а мокошани, якожє въ подѣхъ спий, того до бради затичєна.

Імай дѣліаті, да нє рєчє, якожє нє можай, а пущє да нє рєчє, яко нє імѣ вѣру. Со тщанієм потщімся на довлѣі учаіа, іакова рѣчємо сіцє а сіцє, абихомѣ сьми нє забивалі, а тако діялі, а тоє діліаніє єжєдєнно єсь, а тє сьми болярі, якожє іні прості огніщані сьми.

 

***

(Писано се рукою).

І знову було велике студовіння. Родичі бо се воювали за волості, і многі рекли: "Не йдемо до Роду, яко нема успокоєння огнищанам, і будемо ліпше самі в лісі або ж [в] горах тирлувати". Се тими словами родичі були відторчені і вельми сердитися і лютувати воліли.

Се Бог Сварог, наказуючи, велике сум'яття горам удбав. А слов'яни вночі пробудилися великим громом і землі дрижанням. І се слихали: комоні угорі вопили, страхом обуялися, і зібрались і пішли вон [з] села, і овець лишили. А воутріє виділи дома розтирчені: одна вгорі, інша же долу, а інші в дірі великій земній. Ані сліду ніякого іншого не було.

Стали ті слов'яни вельми скудними, і животи кормити нічим не імали. І рекли Ірію-отцю: "Веди нас вон". І рек Ірій: "Се я є на вас із синами своїми". І рекли йому ті: "Подлегнемо". І йшли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати. І з того почався рід слов'ян аж до днесь.

Якож видіти не дав Богдаждь будучину смертним. Так да возхвалимо премудрість Його і старе вспомнимо, і те що відаємо речемо. Пред був рід слов'ян у горах вельми високих. Тамо землю орали і дбали овнів і овці хранили, пасли в травах. Один раз, іже люди пробудилися, а комоні під облаки [од] страху воплять. Слиша, і ті страхом обійняті, уберегтися, боячись, не могли ся. Був по цьому мор і голод великий.

І ізійшли із краю Інського¹ перед очі, ідучи куди зріли. Ішли мимо землі Фарсійської¹ і пішли далі, яко недбана овцям земля є тая. Пішли горами і виділи каміння, і ті проса не сіяли – також мимо пройшли. І зримо степи квітучі і зелені. Там стояли літа два, а по нім мимо пішли, поніяк же хижаки показалися.

Мимо ідя Каяли, прийшли до Ніпрі [*Дніпра], яко той всякій прі граничити має, а ворогам злим предкновінням бути. На тому Ніпрі мав усидітися рід слов'ян. А ті були огнищанами, якож мав кожний діру земну [*землянку] й огнище.

Сварогу славити і Дажьбогу, які же суть у Сварзі пречистій, Перуну і Стрибогу, які громами і блисками повелівають. А Стрибог вітри ярити на землю ся іме. І тим Ладобог, іже править лади родинні і благості всякі, і Купалбог, який до Митниці² правити має і всячеське омовіння, і Ярбогу, іже править ярим квітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами, і Домовичами. А Сварог тими править.

Всяк рід мав Щурів і Пращурів, якові суть пред віками умерти мали. Тим Богам почитання маємо дати і од них радощі маємо. І поставив перше рід слов'ян молебище во граді інде Києву³, єже речен єсть Київ. І в колі його селитися мали ся. А в лісах дубових Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені і мокошани⁴, якож в подах сплять⁵, того до бради затичена.

Маємо⁶ діяти, да не ректи, якож не можемо, а пуще да не рече, яко не маємо віру. Із старанням потрудимося на доблесну учту, яко речемо тут і так, аби ми не забували, і так діяли, і то діяння єжеденно єсь, і те єсь [для] боляр, якож і для простих огнищан єсьм.

_____

¹ Деякі перекладачі пояснюють, що мова йде про вихід з Індії через Персію (див. Яценко), насправді – про "інший" край (пор. на д.20: "од iньскє отрєщєтє" – "від інших відривали"). Про Фарсійську землю див. словник ВК.

² В оригіналі "Митніщі". Напевне, це свято осіннього рівнодення, коли починає правити наступний прояв Сонця. Див. словник ВК – Митниці.

³ За Лозко: "десь в граді Києві". Напевне, мова йде про якийсь об'єкт пов'язаний з назвою "кий", наприклад: переправи чи пристані (Кий-перевізник); огорожа з київ; місця, де знаходиться символ влади – кий, тобто стольний град; навіть той же хрест-щогла, якщо розглядати трьох братів засновників Києва, то Хорив – корма човна, Щек – ніс, а Кий – щогла. А від цього об'єкту-кия град отримав назву Київ.

⁴ Гнатюки перекладають, як "водорість", Лозко – "Мокоша їм", Яценко "мокошан" вважає різновидом лісовиків.

⁵ У Лозко – "зісподу".

⁶ Лозко: текст цього вірша виявлено і вперше перекладено (за публікацією М. Скрипника, т.5, с.32).