Дошка 37б

Тєцєтє, братіє нашіє, плємєно о плємєно, роді о роді і биієтєсє о сєбіє на зєміє нашіє, яква налєждє ни і ніколіждє інамо. Сє бо сьмє, русічє, славєцє Бзє нашіа спієви нашіє і плєнси, і іграща, а позоріштіа о славоу ієх.

Сє бо сєхомь на зєміє і яхомь прстє до ранє своа а тлцєм до ньє, абихомь по смртє сємь стах прєди Мар-Моріа і рієкла бях: "Нє імамь вєнєтє тоєгу, яко ієсє плнієн зєміє, і нє могощу ієго одієлєтє одє ніє". І Бзє бящі тамо да рієчуть о тє: "Си єсє русішть а прєбоудєші тоємь, яко ял єсє зєміє до ранє сва і нєсєшєшє ю до Навіа".

О тє часє, по Киа, кнієзє ізбрящутшє многіа вутцє. І кнєзіа осєбіє і всьякиє, яковє тиє по кнєзждєніє у Вєчє рєчєні прості мужі. І тако стаяшє зємє раяшутє. І сєбьто кнєзіє бєндєтє орчєни дбатє людьє, а хлябі одржєтє і ядь, і всєнку пожітє одо людє сва. Днєсє імяхомь ініа: і кнєзіє полюдє бряшуть, і о сині владьбу дяшуть – од оцє до синє а ажьдє до правнуча.

***

Течіть, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на Землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими, і плясами, й ігрищами, і позорищами на славу їм.

Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: "Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги сущі там да речуть про те: "Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави".

В ті часи, по Кию, князями ізбирали многих отців. І князі осібні і всякі, які ті по князюванні на Вічі речені простими мужами. І так ставали землю раяти. І себто князі бо оречені [*наставлені] дбати людей, і хляби одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх. Днесь маємо інше: і князі полюддя беруть, і синам владу дають – од отця до сина і аж до правнука.