Міжнародне значення Київської Русі та Галицько-Волинської держави

· Роль Київської Русі у тогочасному світі великою мірою визначалось її розташуванням на найважливіших торговельних шляхах.

· Ідеться, зокрема, про шлях «З варяг у греки», що пов’язував Балтійське й Чорне моря.

· Важливим також був суходільний шлях, що пролягав від Києва на захід, через Краків і Прагу в Південну Німеччину, до міста Реґенсбурґа на Дунаї.

· Особливе значення мало торговельне партнерство руських земель із Візантією – найрозвиненішою тогочасною державою.

· Про велику політичну роль Русі в тогочасній Європі красномовно свідчать розгалужені династичні шлюби руських князів.

· Військова міць Київської держави давала можливість протягом сторіч успішно захищатися від нападів кочових народів, зокрема печенігів і половців.

· Київська Русь стала своєрідним щитом для захисту народів Центральної та Західної Європи від монгольської навали.

· Найбільший вплив на культуру руських земель мала Візантія.

· Цьому сприяло й утвердження православного християнства.

· Вчені наголошують на існуванні в Європі двох культурницьких зон – латинської та греко-слов’янської (візантійсько-руської).

· Власне, провідним осередком останньої й були Київська Русь та Галицько-Волинська держава.

· Виявом міжнародного авторитету Галицько-Волинської держави було коронування князя Данила Романовича.

· Ця подія засвідчує європейську орієнтацію зовнішньої політики Галицько-Волинської держави.

Га́лицько-Воли́нське князі́вство, Королівство Русі (лат. Regnum Galiciae et Lodomeriae, Regnum Rusiae; 1199—1349) — південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входилиГалицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.

Галицько-Волинське князівство занепало через відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.

Після смерті Романа Мстиславовича залишились його малолітні сини Данило і Василько, які пізніше розпочали боротьбу за престол на Волині, а потім уГаличині. У цю боротьбу були втягнуті іноземні правителі – угорці, пізніше – поляки. У 1237–1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі, а Волиньзалишив Василькові. Правління у Києві Данило доручив тисяцькому Дмитрові, який керував обороною міста від орди Батия в 1240 р. Столицею князівства Данило обрав свою нову резиденцію – Холм. Він жваво ввів будівництво укріплень, міст, церков. За часів Данила Романовича було відбудовано зруйновані міста, споруджено нові (серед них Львів). Постійно Данило проводив боротьбу з непокірними боярами. У 1245 р. він здобув перемогу у битві з угорським військом поблизу міста Ярослава на Сяні, яка надовго зупинила агресію Угорського королівства.

У зовнішній політиці Данило Галицький намагався організувати міцний союз проти ординців, але ця спроба закінчилась невдачею. Князь їздив на переговори до хана Батия в його новозасновану столицю Сарай-Бату. Він пішов на підпорядкування орді (став васалом), щоб виграти час для створення антитатарської коаліції.