Розділ 1.

МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Кафедра загальної психології

“До захисту допущено”

Начальник кафедри,

полковник служби цивільного захисту,

д.б.н, професор

Перелигіна Л.А.

“____”____________2011 р.

 

 

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

зі спеціальності 6.030102 «Психологія»

за темою:

«ВОЛЯ ЯК СКЛАДОВА СТРЕСОСТІЙКОСТІ ПРАЦІВНИКІВ МНС»

 

Керівник Доцент кафедри заг. психології Сергієнко Н.П. “____”_______________2012р.

Випускник Студентка 5 курсу гр. ПКс-07-351 Христенко Ю.О. “____”______________2012 р.

 

 

Харків - 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП.................................................................................................................

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ВОЛЬОВОЇ АКТИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ ……………………………

1.1. Вивчення вольових якостей особистості……………………………………

1.2. Особливості вольових дій………………………………………………….

1.3. Основні умови формування та загартування волі…………………………..

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.........................................................................

РОЗДІЛ 2............................................................

2.1.Структура та методи дослідження.....................................................

2.2.Особливості стресостійкості працівників МНС…………………............

2.3.Особливості вольових якостей працівників МНС з різним рівнем стресостійкості.......

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.........................................................................

ВИСНОВКИ......................................................................................................

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ................................................................................

Д ОДАТКИ.........................................................................................................

 

ВСТУП

 

Актуальність. Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки діяльності, виражена в умінні переборювати внутрішні й зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Роблячи вольові вчинки, людина в процесі діяльності виробляє в собі вольові якості, що характеризують її як особистість і мають дуже велике значення для життя й праці. Формування необхідних вольових якостей і здібності до вольового регулювання поведінки є|з'являється| складовою частиною виховання особи|особистості|, що діє на основі свідомих стимулів|спонукань|. Теоретичне значення вивчення проблем волі полягає в тому, що воно дає можливість|спроможність| глибше зрозуміти людину як саморегульовану систему, досліджувати механізми його свідомої діяльності.

Наше дослідження спиралося|обпиралося| на уявлення про вольові якості людини, які вона використовує при виконанні різних дій.|спонукання| |та| Як часто в повсякденному житті ми зустрічаємо слово «воля»? Яке значення має для кожної людини це слово і все, що пов'язане з ним? Часто підсвідомо людина хоче зробити якийсь вчинок одним шляхом, але маючи сильну волю переборює ці імпульси і здійснює цей вчинок обдумано, раціонально оцінивши обстановку і передбачивши наслідки. Вирішенням цього питання ми і займалися впродовж проведення нашого дослідження.

В різний час питаннями волі і в тому числі вольовими якостями займались такі вчені: П.К. Анохін, Д.Н. Узнадзе, М.В. Гамезо, М.М. Обозов, Н.Є. Стамбулова, С.Л. Рубінштейн, Є.П. Ільїн, В.А. Іванников, Є. К. Фещенко, П. А. Козляковський, С. Д. Максименко, Лурія О. Р., Н. П. Ансимова, Немов Р. С., М. І. Єникеев та ін. Це свідчить про великий інтерес вчених-психологів до даної теми.

Об’єктом нашого дослідження є стресостійкість особистості.

Предметом виступаютьвольові якості як складова стресостійкості працівників МНС.

Мета: визначити особливості стресостійкості у працівників з різним рівнем вольових якостей.

Завдання роботи:

1. Провести теоретичний аналіз проблеми вольової активності особистості в сучасній психології.

2. Вивчити рівень стресостійкості працівників МНС;

3. Дослідити особливості вольових якостей працівників МНС в залежності від рівня стресостійкості;

Гіпотеза психологічного дослідження: ми припускаємо, що рівень розвитку вольових якостей, а також рівень узагальненої характеристики прояву сили волі у курсантів з різним терміном навчання буде відрізнятися.

При проведенні дослідження були використані методи теоретичного аналізу і узагальнення, математична й статистична обробка даних, метод бесіди і метод анкетування.

Для розв’язання поставлених завдань нами були застосовані такі методики:

для визначення узагальненої характеристики прояву сили волі ми використовували методику «Самооцінка сили волі» (М. М. Обозов). А за допомогою методики «Самооцінка вольових якостей студентів», яка була розроблена Н. Є. Стамбуловой, ми визначали рівень розвитку вольових якостей: наполегливості і завзяття, сміливості і рішучості, самовладання та витримки.

Експериментальна база дослідження:у дослідженні приймали участь курсанти першого і четвертого курсу факультету пожежної безпеки національного університету цивільного захисту України. Загальний склад – 40 осіб.

Структура роботи:бакалаврська робота складається із вступу, двох розділів, висновку та списку літератури. Матеріал викладено на 59 сторінках, містить 8 таблиць, список використаних джерел складає 44 найменування. Робота містить 4 додатка.

 

Розділ 1.

Стрес

Історія вивчення стресу пов'язана з іменем Г. Сельє. У 1936 р. в англійському журналі «Nature» ним було опубліковано лист до редакції, який називався «Синдром, що викликається різними ушкоджуючими агентами». Саме з цього моменту почалося наукове вивчення стресу як загального адаптаційного синдрому [3, с. 98].
Поняття стрес використовується для характеристики великого кола станів людини, що виникають у відповідь на надзвичайні або екстремальні події, обставини життєдіяльності, стресогенні фактори зовнішнього середовища [16]. У повсякденній мові під стресом розуміється стан, протилежний спокою і душевній рівновазі, а при надмірному стресі - горе, страждання і інші прояви дистресу [2]. Оптимальний рівень стресу здатний викликати позитивні ефекти: приємне збудження, душевний і творчий підйом, надмобілізація адаптаційних можливостей. Стресорний ефект залежить від інтенсивності вимог до пристосувальної здатності організму. Г. Сельє вважає, що неспецифічна адаптаційна активність в біологічній системі існує завжди, а не тільки в ситуаціях, які досягли якогось критично небезпечного рівня взаємовідносин з середовищем, що «повна свобода від стресу означає смерть», і в метафоричній формі назвав стрес смаком і ароматом життя [3, с. 101]. З іншого боку, стресом називаються всі подразники (фізичні, соціально-психологічні), які викликають стан високої напруженості, фізичного і психічного дискомфорту, душевного потрясіння та інші стрес-ефекти [2].
В даний час можна виділити три групи основних наукових підходів до розуміння стресу і відповідно три напрями його психодіагностики[16].
Перший підхід трактує стрес як відповідну реакцію на шкідливе оточення, що виявляється в станах нервово-психічної напруженості, негативних емоційних переживаннях, захисних реакціях, станах дезадаптації та патології. Концепція загального адаптаційного синдрому Г. Сельє є найбільш відомою в даному підході. Для розуміння механізмів управління психологічним стресом концепція Г. Сельє містить три основних і важливих положення[16, с.58]. Перше положення - про те, що фізіологічна реакція на стрес не залежить від природи стресора. Синдром відповідної реакції - універсальна модель захисних реакцій, спрямованих на збереження цілісності організму. Незалежно від джерела стресу є деяка неспецифічна захисна реакція - «загальний адаптаційний синдром» для всіх видів тварин, у тому числі і людей. Друге положення відноситься до динаміки розвитку загального адаптаційного синдрому. Г. Сельє виділив три стадії адаптації. Перша - стадія тривоги, або мобілізації, під час якої в організмі з'являються зміни, характерні для початкового впливу стресора, і настає тимчасове зниження резистентності організму. Друга стадія - резистентність і стійкість адаптації до впливу стресора. В організмі зникають реакції тривоги і з'являються зміни, що свідчать про адаптацію до даної ситуації. При тривалому впливі стресу настає третя стадія - стадія виснаження як наслідок виснаження адаптаційних можливостей. На даній стадії знову з'являються симптоми, характерні для стадії тривоги і виснаження організму. Третє положення стосується сили і тривалості захисної реакції організму. Якщо захисна реакція тривала і виснажує ресурси фізіологічних механізмів, то вона переходить в стан хвороб адаптації й далі до летального результату[16].

А. Каган і Л. Леві розвинули уявлення Г. Сельє про стрес за допомогою теоретичної моделі, яка описує психологічні фактори як посередники фізичних захворювань [16, с. 63]. Згідно їх моделі, зовнішні впливи (психосоціальні стимули) переплітаються з генетичними факторами і з колишніми впливами навколишнього середовища (реакція), утворюючи так звану психобіологічну програму. Дана програма обумовлює «схильність до реагування за певним зразком». Психосоціальні стимули разом з психобіологічної програмою визначають реакцію на стрес, яка може викликати стан передхвороби, а потім і саму хворобу. На будь-якій стадії цього процесу можуть втрутитися різні процеси-перешкоди (внутрішні чи зовнішні, психічні або фізичні), здатні модифікувати вплив причинних факторів (психосоціальних стимулів і психобіологічної програми). Психосоціальна модель внесла істотний внесок у розуміння стресу, який став розглядатися не як односторонній процес, а як процес з нерозривному зворотним зв'язком між усіма його причинними факторами. Стрес як реакції і психофізичні стану організму став оцінюватися з позиції його впливу на продуктивність діяльності.
Другий подхід до розуміння стресу описує і трактує його як характеристику зовнішнього середовища з точки зору турбуючих або руйнуючих стимулів (стрес-факторів)[16]. Це визначення стресу розглядає будь-які субмаксимальні вимоги до людини з боку умов або діяльності як стресогенні. Подальшим розвитком цього підходу стало вивчення стресів не як окремих стрес-факторів середовища, а як складної їх сукупності, що визначає типові стресові ситуації. В даному аспекті перспективними є спроби виділити «універсальні» ситуації, які є стресогенним для всіх або для більшості категорій людей. Дж. Вайтц назвав 8 варіантів таких стресогенних ситуацій [5, с. 118]. До них відносяться ті, які вимагають прискореної обробки інформації, містять шкідливі стимули навколишнього середовища, усвідомлювану загрозу, порушення фізіологічних функцій (хвороба, безсоння, мінливі стани та ін.), ізоляція, остракізм, груповий тиск і розчарування.

Більш істотно відрізняється від них третій підхід-модель взаємодії людини і середовища, яка подає стрес як відповідну реакцію на відсутність «відповідності» між можливостями особистості і вимогами з боку середовища. В цьому випадку стрес розглядається як результат попередніх йому факторів і його наслідків. Найбільш відомою концепцією даного напряму є трансактна модель стресу Кокса і Макейя [27, с. 329]. Згідно даної моделі, стрес найбільш точно може бути описаний як частина комплексної та динамічної системи взаємодії людини і навколишнього середовища. Стрес являється індивідуально сприйманим феноменом, опосередкованим психологічними особливостями особистості. На відміну від попередніх підходів трансактна модель підкреслює наявність зворотного зв'язку між усіма компонентами системи, тобто розглядає стрес не як лінійну реакцію, а як замкнуту систему[22].

Т. Кокс і Дж. Макей виділили в даній системі 5 стадій [27, с. 332]. Перша стадія - вплив на людину фактичних вимог зовнішньої природи. Друга стадія - когнітивна оцінка - усвідомлення людиною, з одного боку, пред'явлених до неї вимог, з іншого - своїх можливостей впоратися з ними. У разі порушення рівноваги між усвідомлюваними вимогами і усвідомлюваної можливістю виникає стрес. Чим більше невпевненості в своїх можливостях, відсутності досвіду в подоланні фактичних вимог, тим швидше порушується рівновага і настає стрес. Критичне порушення рівноваги супроводжується емоційними переживаннями стресу, що, в свою чергу, може посилювати зміни фізіологічного стану, а також призводити до когнітивних і поведінкових спроб послабити стресовий характер пред'явлених до особистості вимог. Дані психологічні та фізіологічні зміни як відповідні реакції на стресори розглядаються як третя стадія трансактної моделі. Четверта стадія - реакція протидії стрессогенній ситуації доступними людині способами. Важливими наслідками протидії є як мало усвідомлювані фактичні наслідки, так і усвідомлювані (когнітивні, поведінкові реакції, психологічний захист). П'ята стадія - зворотній зв'язок, що впливає на всі інші стадії динамічної системи стресу і формування результату кожної з них. Дані стадії, на думку Т. Кокса, складають систему, яка найбільш адекватно описує дію стресу. Відповідно до даної моделі стрес розглядається як процес - перешкода, як відображення взаємодії між особистістю та її оточенням.
Підводячи підсумок, можна відзначити, що трансактна модель є психологічно обгрунтованим підходом, більш широко оперують психологічними факторами, ніж інші підходи. Трансактний підхід дозволяє намітити конкретні шляхи профілактики та подолання психологічного стресу [20].