Вивчення вольових якостей особистості.

 

Будь-яка діяльність людини завжди супроводжується конкретними діями, які можуть бути розділені на дві великі групи: довільні й мимовільні. Головна відмінність довільних дій полягає в тому, що вони здійснюються під контролем свідомості й вимагають із боку людини певних зусиль, спрямованих на досягнення свідомо поставленої цілі. Ці зусилля часто називають вольовою регуляцією, або волею.

Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки діяльності, виражена в умінні переборювати внутрішні й зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків [24, с. 373].

Немов Р. С. про волю пише: «Воля - це форма внутрішнього контролю поведінки з боку людини, що здійснюється нею самою і пов'язане з її свідомістю, мисленням, з усвідомленим прийняттям рішень і їх подальшим, цілеспрямованим виконанням» [28].

Леонтьєв розглядав волю не як окремий акт, а як характеристику діяльності на рівні цілісної особистості людини [7, с.16].

Проблема волі може розглядатися в двох аспектах:
- в аспекті саморегуляції особистості (регуляційної підхід);
- в аспекті самодетермінації (мотиваційний підхід) [38].

В основі волі лежить базова потреба людини в дії, що проявляється в ній з самого раннього віку; людина з самого початку має діяльну природу і виступає в світі як активний діяч, який реалізує безперервне коло активності [40].

Воля виконує чотири основні функції [6].

1. Спонукальна й напрямляюча на досягнення поставленої мети при подоланні труднощів. Вольова активність характеризується над ситуаційністю, тобто виходом за межі вихідних цілей, вимог ситуації.

2. Гальмівна функція волі проявляється в стримуванні небажаної активності, мотивів і дій, що не відповідають світогляду, ідеалам і переконанням особистості.

3. Регулююча функція виражається в довільній, свідомій регуляції дій, психічних процесів і поведінки, у подоланні перешкод.

4. Розвиваюча функція полягає в тому, що вольова регуляція спрямована на вдосконалювання суб'єктом своєї поведінки, діяльності, на зміну власної особистості [43].

Вольова поведінка характеризується рядом особливостей [24, с. 374]. Однієї з головних вважається свідомість вольових дій, які більше характерні для поведінки людини й спрямовані на досягнення поставленої мети. Однак вольові дії можуть містити в собі як окремі ланки й такі рухи, які в ході утворення навички автоматизували й втратили свій початковий свідомий характер.

Ще одною важливою ознакою вольового поводження є його зв'язок з подоланням перешкод, причому незалежно від того, якого типу ці перешкоди - внутрішні або зовнішні. Внутрішніми, або суб'єктивними, перешкодами є спонукання людини, спрямовані на невиконання даної дії або на виконання протилежних йому дій. Прикладом зовнішніх перешкод може служити, наприклад, відсутність необхідного інструмента для роботи або протидія інших людей, що не бажають того, щоб поставлена мета була досягнута [20, с. 374].

Варто помітити, що не всяка дія, спрямована на подолання перешкоди, є вольовою. Найважливішою особливістю вольових дій, спрямованих на подолання перешкод, є усвідомлення значення поставленої мети, за яку треба боротися, усвідомлення необхідності досягти її. Чим більш значима мета для людини, тим більше перешкод вона переборює. Тому вольові дії можуть різнитися не тільки по ступені їхньої складності, але й по ступені усвідомленості [43].

Зв'язок волі й почуттів виражається в тому, що, як правило, ми звертаємо увагу на предмети і явища, що викликають у нас певні почуття. Бажання домогтися або досягти чого-небудь, точно так само як уникнути чого-небудь неприємного, пов'язане з нашими почуттями. Те, що для нас є байдужим і не викликає ніяких емоцій, як правило, не виступає як мета дій. Однак помилково думати, що тільки почуття є джерелами вольових дій. Часто ми зіштовхуємося із ситуацією, коли почуття, навпаки, виступають перешкодою до досягнення поставленої мети. Тому нам доводиться докладати вольових зусиль до того, щоб протистояти негативному впливу емоцій. Переконливим підтвердженням того, що почуття не є єдиним джерелом наших дій, служать патологічні випадки втрати здатності переживати почуття при збереженні здатності усвідомлено діяти. Таким чином, джерела вольових дій досить різнопланові. Перш ніж приступитися до їхнього розгляду, нам необхідно познайомитися з основними й найбільш відомими теоріями волі й з тим, як вони розкривають причини виникнення вольових дій у людини [24, с. 375].

Розуміння волі як реального фактора поведінки має свою історію. При цьому в поглядах на природу цього психічного явища можна виділити два аспекти: філолофсько-етичний і природничо-научний. Вони тісно переплітаються й можуть розглядатися тільки у взаємодії один з одним [24, с. 376].

Самостійна проблема волі виникла одночасно з постановкою проблеми особистості. Це відбулося в епоху Відродження, коли за людиною почали визнавати право на творчість. Стало панувати думка про те, що тільки відхилившись від норми, виділившись із загальної маси людей, людина могла стати особистістю. При цьому головною цінністю особистості було прийнято вважати свободу волі.

Одне з перших природничо-научних трактувань волі належить І. П. Павлову, що розглядав її як «інстинкт свободи», як прояв активності живого організму, коли він зустрічається з перешкодами, що обмежують цю активність. На думку І. П. Павлова, воля як «інстинкт свободи» виступає не меншим стимулом поведінки, чим інстинкти голоду й небезпеки. Для людського ж учинку такою перешкодою може бути не тільки зовнішня перешкода, що обмежує рухову активність, але й зміст її власної свідомості, її інтереси й т.д. Таким чином, воля в трактуванні І. П. Павлова рефлекторна по своїй природі, тобто вона проявляється у вигляді відповідної реакції на стимул, що впливає [24, с. 378].

В останні десятиліття знаходить все більше число прихильників інша концепція, відповідно до якої поведінка людини розуміється як початкове активне, а сама людина розглядається як наділена здатністю до свідомого вибору форми поведінки. Ця точка зору вдало підкріплюється дослідженнями в області фізіології, проведеними Н. А. Бернштейном і П. К. Анохіним [24, с. 378]. Відповідно до концепції, що сформувалася на основі цих досліджень, воля розуміється як свідоме регулювання людиною своєї поведінки. Це регулювання виражене в умінні бачити й переборювати внутрішні й зовнішні перешкоди.

Крім зазначених точок зору існують і інші концепції волі. Так, у рамках психоаналітичної концепції на всіх етапах її еволюції від 3. Фрейда до Е. Фромма неодноразово вживали спроби конкретизувати уявлення про волю як своєрідної енергії людських учинків. Для представників даного напрямку джерелом учинків людей є якась перетворена в психічну форму біологічна енергія живого організму. Сам Фрейд думав, що це психосексуальна енергія статевого потягу [24, с. 378].

Роблячи вольові вчинки, людина в процесі діяльності виробляє в собі вольові якості, що характеризують її як особистість і мають дуже велике значення для життя й праці. Одні властивості роблять людини більше активним, що пов'язане з перевагою процесів порушення в корі півкуль, інші якості проявляються в гальмуванні, затримці, придушенні небажаних психічних процесів і дій.

Воля характеризується певними якостями: силою, стійкістю й широтою [6].

Сила волі - ступінь порушення вольового зусилля. Козляковський П. А. під силою волі розумів міру необхідного вольового зусилля для досягнення мети. [17].

Стійкість волі - сталість прояву в однотипних ситуаціях.

Широта волі - кількість видів діяльності, у яких проявляється воля.

В.А. Іванников виділяє три блоки вольових якостей особистості [11]:

1) морально-вольові якості (відповідальність, обов'язковість, енергійність, ініціативність, самостійність, дисциплінованість);

2) емоційно-вольові (цілеспрямованість, витримка, терпіння, спокійність;

3) власне вольові (сміливість, мужність, рішучість, наполегливість).

Зараз ми детально розглянемо дані якості особистості.

Відповідальність - зовнішній або внутрішній контроль над діяльністю, що відображає соціальне, морально-правове відношення до суспільства, що виражається у виконанні прийнятих моральних і правових норм і правил, свого обов'язку.

Обов'язковість (ретельність) - якість волі, що проявляється в точному, неухильному й систематичному виконанні прийнятих рішень.

Ініціативність - здатність уживати спроби до реалізації ідей, що виникли у людини.

Самостійність - здатність свідомо приймати рішення й уміння не піддаватися впливу різних факторів, що перешкоджають досягненню поставленої мети, здатність критично оцінювати поради й пропозиції інших людей, діяти на основі своїх поглядів і переконань і при цьому вносити у свої дії корективи, сформовані на основі отриманих порад [4].

Дисциплінованість - свідоме підпорядкування своєї поведінки суспільним нормам, установленому порядку [8].

Цілеспрямованість - свідома й активна спрямованість особистості на досягнення певного результату діяльності.

Терплячість відображає специфічне вираження вольових зусиль, які перешкоджають бажанню припинити діяльність або перебуванню в несприятливих фізичних умовах [13].

Завзятість це прагнення досягти «тут і зараз», тобто одномоментного, бажаного або необхідного, у тому числі й успіху в діяльності, всупереч наявним труднощам, невдачам, опору кого-небудь. Вона пов'язана з одноразовою реалізацією сили волі для досягнення конкретної й близької (оперативної) мети.

Наполегливість - це систематичний прояв сили волі при прагненні людини досягти віддалену за часом ціль, незважаючи на виникаючі перешкоди й труднощі. У дослідженні особливостей прояву наполегливості західні психологи виділяють кілька напрямків, і відповідно до одному з них вона вивчається як властивість характеру, що стабільно визначає поведінку людини. Ситуативні фактори в даному підході ігноруються, тому що вважається, що вони перекриваються рисами особистості [44].

Багатьма авторами наполегливість зв'язується головним чином з подоланням труднощів при досягненні віддаленої за часом мети. С. Л. Рубінштейн пише: «Деякі люди вносять відразу великий напір у свої дії, але незабаром видихаються; вони здатні лише на короткий наскок і дуже швидко здають. Цінність такої енергії, що вміє брати перешкоди лише з нальоту й спадає, як тільки зустрічає протидію, що вимагає тривалих зусиль, невелика. Справді цінною якістю вона стає, лише з'єднуючись із наполегливістю. Наполегливість проявляється в не послабленні енергії протягом тривалого періоду, незважаючи на труднощі й перешкоди. Наполегливими є люди, що володіють: упевненістю в досягненні мети; вольовими установками на подолання утруднень; високою мотивацією досягнення» [32].

Вміння володіти собою є збірною вольовою характеристикою, що включає витримку, сміливість і в деякій мірі рішучість, тобто вольові якості, пов'язані із придушенням виникаючих негативних емоцій, що викликають нe бажані для людини спонукання. Ця якість пов'язана також з caмоконтролем і саморегуляцією людиною своєї емоційної поведінки, з самообмежуванням емоційного реагування й залежить, як відзначав С. Л. Рубінштейн, від співвідношення між афектом і інтелектом [32].

Витримка. У повсякденній свідомості ця якість сприймається як холоднокровність, відсутність гарячності в поводженні при виникненні конфлікту. Витримка - це стійкий прояв здатності придушувати імпульсивні, мало обдумані емоційні реакції, не піддаватися спокусі, тобто придушувати сильні потяги, бажання. По суті, тут проявляється гальмівна функція волі.

Сміливою можна вважати людину, здатну придушувати захисні реакції при виникненні страху, остраху і якісно здійснювати свої наміри в об'єктивно або суб'єктивно небезпечні для життя, здоров'я й престижу ситуаціях. Отже, сміливість може вважатися одним із проявів здатності володіти собою [42].

Рішучість - це така вольова якість, що характеризується мінімальним часом ухвалення рішення в значимій для людини ситуації [14].

Столяренко про рішучість пише: «Рішучість - не скоростиглість у прийнятті рішень, а в умінні своєчасно приймати потрібні і всебічно продумані рішення» [34].

Воля як здатність|здібність| долати|переборювати| перешкоди досліджувалася в роботах Ю. Куля, Х. Хекхаузена, Д.Н. Узнадзе, Н. Аха, Л.С. Виготського. В даному випадку воля не збігається з|із| мотивацією, а актуалізується у важкій|скрутній| ситуації (за наявності перешкод, боротьби мотивів і інше), таке розуміння волі насамперед|передусім| асоціюється з насамперед|із| вольовою регуляцією.
Ю. Куль пов'язує вольову регуляцію з наявністю ускладнень|скрути| при здійсненні намірів. Він розрізняє намір і бажання (мотивацію). Активна навмисна регуляція застосовується у момент виникнення перешкоди або конкуруючих тенденцій на шляху досягнення|колії| потреби.
Х. Хекхаузен виділяє чотири стадії мотивації дії, на які доводяться|припадають| різні механізми, – мотиваційні і вольові. З|із| першою стадією співвідноситься мотивація до ухвалення|прийняття| рішення, з|із| другою – вольове зусилля, з|із| третьою – здійснення дії, з|із| четвертою – оцінка результатів поведінки. Мотивація обумовлює|зумовлює| вибір дії, а воля – його посилення [22, с. 311].

 

 

Рис.2.1.Показники стресостійкості працівників МНС.

 

Рівні стресостійкості	Рівні сили волі	φ1	φ2	φ3	Р1	Р2	Р3
Високий	Середній	Низький
Високий			_____	1,35	___	___	___	___	___
Середній	7,5	42,5		2,46	1,58	0,17	0,01	___	___
Низький	2,5		2,5	1,35	0,77		___	___	___

 

 

Рівні стресостійкості	Рівні сміливості та рішучості	φ1	φ2	φ3	Р1	Р2	Р3
Високий	Середній	Низький
Високий		2,5	2,5	1,73		1,27	0,05	___	___
Середній				1,77	1,43		0,05	___	___
Низький	2,5	17,5	_____	1,55	___	___	___	___	___

 

Рівні стресостійкості	Рівні наполегливості та завзяття	φ1	φ2	φ3	Р1	Р2	Р3
Високий	Середній	Низький
Високий	17,5		2,5	1,1	0,27	0,99	___	___	___
Середній				2,47	1,47	0,35	0,01	___	___
Низький	2,5	17,5	_____	1,47	___	___	___	___	___

 

Рівні стресостійкості	Рівні ініціативності та самостійності	φ1	φ2	φ3	Р1	Р2	Р3
Високий	Середній	Низький
Високий	22,5	2,5	_____	1,94	___	___	0,05	___	___
Середній	7,5		2,5	2,65	1,87	0,36	0,01	0,05	___
Низький	2,5	12,5		1,17	0,44	0,2	___	___	___

 

Рівні стресостійкості	Рівні самовладання та витримки	φ1	φ2	φ3	Р1	Р2	Р3
Високий	Середній	Низький
Високий	17,5	2,5		1,52	0,27	0,8	___	___	___
Середній		42,5	7,5	2,7	1,62	0,38	0,01	___	___
Низький	7,5		2,5	0,24	0,68	0,65	___	___	___