Лекція 16. Захист прав на знаки та раціоналізаторські пропозиції

 

16.1. Захист прав на знаки для товарів і послуг

16.2. Використання знака

16.3. Право на фірмове (комерційне) найменування

16.4. Право на найменування місця походження товару

16.5. Право на раціоналізаторську пропозицію

16.6. Права автора раціоналізаторської пропозиції та їх захист

 

16.1. Захист прав на знаки для товарів і послуг

Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюва­тися в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинено. Якщо порушенням власни­ку були заподіяні майнові чи моральні збитки, вони мають бути відшкодовані порушником.

Порушення прав власника може виявлятись у будь-якій формі чи у будь-який спосіб. Тому і відповідальність порушника може бути різною. Наприклад, власник свідоцтва має право вима­гати усунення з товару, упаковки товару незаконно використано­го знака або позначення, схожого з його настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення можуть бути знищені на вимогу власника свідоцтва. Право на захист має також особа, яка користується знаком на підставі ліцензійного до­говору, якщо інше ним не передбачено.

Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про встановлення власника свідоцтва, укладання та виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника свідоцтва.

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною права на знак для товарів і послуг.

При цьому важливо ознайомитися з відповідною зарубіж­ною практикою захисту прав на товарні знаки. Чинність за­реєстрованого товарного знака поширюється в межах держави, де або для якої цей знак зареєстровано. Вислів "для якої" стосується тих випадків, коли товарний знак зареєстрований для ряду країн у Міжнародному бюро ВОШ або регіональному відомстві по товар­них знаках, наприклад в Африканській організації з охорони інте­лектуальної власності. Реєстрація знака в одній країні не є чинною в інших країнах. Щоб одержати правову охорону в інших країнах, товарний знак має бути зареєстрований в кожній з них, за винят­ком випадків реєстрації у відповідних міжнародних органах.

Як уже зазначалося, на відміну від винаходів охорона товар­ного знака не обмежена у часі. Прикладом може бути товарний знак нинозаводчика П.Смирнова. Якщо охорона заснована на реєстрації, то національні закони містять приписи, що реєстрація має силу тільки протягом того часу, на який знак зареєстровано, наприклад на 10 років. Проте його охорону можна подовжувати необмежену кількість разів, приміром через кожні 10 років, спла­чуючи при цьому встановлений збір. Отже, охорона товарного знака може бути необмеженою. На практиці відомі випадки, коли товарний знак охороняється понад сто років.

 

16.2. Використання знака

Виключне право на товарний знак, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим осо­бам використовувати ней самий знак ід комерційною метою. Що означає "із комерційного метою"? Можливі два варіанти. Най­простіший випадок порушення виключного права на товарний знак — де коли знак використовується іншим підприємством для товарів або послуг, подібних до тих, що і самого володільця. Це явне порушення, і немає потреби з'ясовувати, чи є в цьому випад­ку ризик обману споживачів.

Зазвичай вважають, що "використання" знака означає відтворення його на товарах або при наданні послуг, або при рек­ламуванні, продажу, імпорту товарів із незаконним використан­ням знака, або при пропозиції і наданні послуг під таким знаком. У деяких законах згадуються навіть підготовчі дії, наприклад, на­копичення на складах товарів для продажу.

Практично в усіх країнах визнається, що порушення має місце, коли використання товарного знака для аналогічних то­варів уводить в оману споживача. Якщо споживач вважає, що то­вар чи послуга, на яких використано товарний знак, вироблені на підприємстві володільця знака, то він уже введений в оману і, от­же, володілець товарного знака вправі вимагати припинення та­кого використання.

Національні закони багатьох країн називають ще два випад­ки порушення прав па товарний знак: використання знака невідповідно до його статусу або не за призначенням.

Перший випадок стосується використання товарного знака, що охороняється, для абсолютно інших товарів чи послуг. Напри­клад, якщо товарний знак "Кока-кола" використовується вироб­ником джинсів і якщо при цьому складається враження, що за­пропонований товар підвищує репутацію "Кока-коли" як напою, який Любить сучасна молодь, то це послужить па користь інтере­сам компанії "Кока-кола'¹.1 навряд чи варто стверджувати, що мо­же виникнути плутанина стосовно походження джинсів, якщо ви­робник їх зазначить, що випустила їх не компанія «Кока-кола». Він тільки одержить прибуток, скориставшись репутацією товар­ного знака "Кока-кола", не вводячи споживача в оману.

Другий випадок стосується використання знака, що охоро­няється, в словниках, енциклопедіях або інших подібних видан­нях. Тут також складається ситуація, коли відомі товарні знаки часом використовуються як назви продуктів. Може трапитися так, що редактори словника ненавмисно використовують товарний знак як назву продукту. Звичайно, таке використання не має ко­мерційної мети і не вважається порушенням. Проте оскільки подібне використання все ж завдає власнику товарного знака певної шкоди, бо виникає небезпека перетворення Товарного знака в родову назву, то в ряді країн вважають, що власник знака може та­ке використання заборонити.

 

16.3. Право на фірмове (комерційне) найменування

Фірмове (комерційне) найменування — це будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридичної особи. Згідно з ЦК ним визнається позначення (найменування), що дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших і не вво­дити в оману споживача щодо справжньої її діяльності (ст. 489).

Назва має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприй­мається і запам'ятовується. Однією із необхідних умов такого фірмового найменування є відповідність назви характеру діяль­ності певної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми". Не може бути визнана найменуванням фірми, що продає одяг, вироблений із вовни овець, наприклад, назва "Дарунки ланів".

Ще однією правовою ознакою фірмового найменування є вимога щодо його оригінальності. Не може дістати правову охоро­ну найменування, яке повторює уже використане або настільки схоже з ним, що їх легко сплутати. Найменування фірми має відрізнятися від інших подібних.

Нині спостерігається ситуація, коли різні підприємницькі структури із різними напрямами діяльності мають однакові або дуже схожі між собою найменування. Багато підприємців не зна­ють про те, що фірмове найменування має бути захищене чинним законодавством.

Користування одним і тим самим найменуванням різними Підприємствами, організаціями, установами та іншими під­приємницькими структурами може завдавати значні матеріальні і моральні збитки окремим користувачам одного і того самого най­менування. Однак у ст. 489 ЦК України зазначається, особи мо­жуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вво­дить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та і(або) реалізовують, та послуг, які ними надаються". Отже, не­обхідною умовою для виникнення права інтелектуальної власності на одне й те саме комерційне найменування двох осіб має бути неприпустимість допущення помилки споживачів щодо ви­роблених цими особами товарів чи наданих послуг.

Фірмове найменування має своїм призначенням індивіду­алізацію певного підприємства, організації чи установи, пере­дусім виокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяль­ності. Така індивідуалізація потрібна для акцентування, пропа­ганди якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування. Але мова йде про правову охо­рону фірмового найменування не як про самоціль, а як про захист ділової репутації фірми, ЇЇ престижу, авторитету. Ділова репутація здобувається зусиллями цілого (великого чи малого) колективу, його розумінням потреб ринку, передусім споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність. Усе не спонукає корис­тувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто пре­стиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми мас два шляхи. Перший -- це заборона використовувати таке саме найменування іншим особам, тобто протидія неправомірному по­сяганню на престиж, ділову репутацію фірми.

Інший шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і роз­витку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій авторитет — розвивати виробництво на якісно вищій технічній основі, використовувати енергоекономічні технології, поліпшува­ти якість продукції тощо. Використання фірмового найменування покладає на його користувача ряд важливих обов'язків щодо сво­го іміджу.

Індивідуалізація підприємства, організації чи установи за­собом фірмового найменування зумовлює необхідність надання правової охорони такому найменуванню. Без правової охорони користування фірмовим найменуванням втрачає будь-який сенс, практичний резон. Але правова охорона фірмового найменування з боку держави може мати місце лише за наявності певних умов.

Передусім має бути докладно визначено, хто має право бути власником фірмового найменування (фірми)- Сам об'єкт правової охорони — фірмове найменування (фірма) — уже передбачає, що суб'єктом може бути будь-яка юридична особа, яка мас постійне Місцезнаходження на території України.

Фірму може створити і фізична осо­ба. Але носієм права на фірмове найменування все ж буде не фізична особа, а фірма, створена нею. При цьому не має значення кількість членів колективу цієї фірми. Він може складатися лише з однієї особи — засновника. У такому разі суб'єктом права на фірмове найменування буде фірма - засновник — фізична особа.

Правова охорона комерційному найменуванню надається без обов'язкової державної реєстрації, а з моменту першого вико­ристання цього найменування. Тобто правова охорона ко­мерційному найменуванню надається за фактом його використан­ня. Для надання правової охорони не має значення, чи є ко­мерційне найменування частиною торговельної марки. Проте відо­мості про комерційне найменування можуть вноситися до держав­них реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Незважаючи на те, що ЦК надає комерційному найменуванню правову охорону за фактом його першого використання, все-таки кра­ще, коли відомості про нього будуть занесені до державного реєстру.

Право попереднього користування. Воно полягає в тому, що фірма, яка користувалася найменуванням до його реєстрації іншою фірмою, зберігає право на його подальше використання. Право попереднього користування стосується всіх об'єктів про­мислової власності, а також фірмового найменування.

Особливістю охорони права інтелектуальної власності на ко­мерційне найменування є визначення майнових прав інтелектуаль­ної власності за ЦК. Стаття 490 ЦК не поділяє майнові права інте­лектуальної власності на комерційне найменування на виключні і невиключні. Ця стаття проголошує, що майновими правами інте­лектуальної власності на комерційне найменування є:

• право використання комерційного найменування;

• право перешкоджати (невиключне) іншим особам непра­вомірно використовувати комерційне найменування, а та­кож забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право попереднього користування полягає в тому, що юри­дична особа, яка користується фірмовим найменуванням і зареєструвала його в уваленому порядку, має він виключне право на його використання. Це означає також, що власник фірмового най­менування має право забороняти іншим особам використовувати це саме фірмове найменування.

Власник фірмового найменування наділений правом викорис­товувати його в будь-який спосіб, що не суперечить закону. Так, фірмове найменування може бути використано на товарах, їх упа­ковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій документації. Безумовно, фірмо­ве найменування може використовуватись також при демонстрації то­вару па виставках, ярмарках, що проводяться на території України.

За міжнародною практикою фірмове найменування може також використовуватись власником у товарних знаках, які йому належать.

Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної особи фірмового найменування іншими юридичними особами без дозволу володільця не повинно допускатися. Здобута власником фірмового найменування ділова репутаї ця в умовах ринкової економіки має до­сить високу ціпу. За нею криється наполеглива праця колективу, в результаті якої досягнута висока якість товару, надання послуг, інші економічні показники. Винагорода за цей труд — великий попит то­вару, що виробляється підприємством під певним фірмовим найме­нуванням. Саме тому власнику фірмового найменування надається можливість розпоряджатися виключним правом на фірму на влас­ний розсуд. Він має право передавати своє виключне право на вико­ристання фірмового найменування іншим особам за певну винагоро­ду. Фірмове найменування має давати своєму власнику прибуток шляхом здачі його у своєрідний найом. Так, наприклад, вартість зна­ка фірми «Холдинг—центр» на 1.01.93 р. становила 2млн. 300 тис. до­ларів, Російської товарно-сировинної біржі - 769 тис. російських рублів, Всеросійського банку — 114 млн. російських рублів. На жаль, даних про вартість знаків українських власників поки що немає.

Виключне право на використання фірмового найменування не обмежується певними строками. Такою є міжнародна практика.

Чинність права на фірмове найменування припиняється у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, відмовою від певного фірмового найменування.

Юридична особа, яка неправомірно використала чуже фірмове найменування (фірму), зобов'язана припинити його ви­користання і відшкодувати потерпілому заподіяні збитки у по­вному обсязі.

16.4. Право на найменування місця походження товару

Право на найменування місця походження товару — це но­вий цивільно-правовий інститут, який в Україні тільки фор­мується.

Треба сказати, що в країнах із розвинутою ринковою еко­номікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується в Па­ризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 бе­резня 1883 р. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на по­ходження або найменування місця походження товару відносить­ся до об'єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Стаття 10 Конвенції проголошує, що пряме чи публічне використання неправильного зазначення походження виробу або особи виробника, фабриканта чи комерсанта є право­порушенням, яке тягне відповідальність за цивільним законодав­ством. Якщо при виробленні чи виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно зазначено місце походження чи місцевість, або неправильно вказано країну, де знаходиться цей пункт, чи країну, де застосовується неправдива вказівка про походження, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, які є виробниками чи комерсантами щодо цього товару.

Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону промис­лової власності наведено для того, щоб підкреслити вагомість за­значення найменування місця походження товару в умовах рин­кових відносин ще наприкінці минулого століття. Протягом нинішнього століття значення і роль права на найменування місця походження товару не тільки не зменшились, а ще більше зросли. Свідченням нього є розробка і прийняття законодавства про місце походження товару в країнах СНД. де до цього часу йо­го ніколи не було. Не було такого законодавства і в Україні,

На даний час охорона прав на географічні позначення здійснюється Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 р. в редакції від 21 груд­ня 2000 р. Розробка і прийняття зазначеного законодавства — це гостра потреба сьогодення. Справа в тому, що на якісні характери­стики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впли­вають також інші чинники, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироб­лення товару. Такими додатковими чинниками, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бу­ти певні властивості того чи іншого географічного району (приміром, вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови). Так. певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району - вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина певного сорту може бути ви­роблена тільки із вовни овець певної породи, що вирощуються в певній місцевості.

Це — природні чинники географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники виробленого товару, напри­клад мінеральної води тощо. Але на якісні його характеристики можуть впливати також і люди — виробники цього товару. Гу­цульські кептарики, мабуть, ніхто краще не зробить, ніж самі гу­цули. Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський завод «Арсенал», миколаївські та херсонські судно­будівники здобули авторитет у світі. Таких прикладів можна на­вести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють попит товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку.

Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспро­можність товару — це поєднання географічного чинника з людсь­ким. Уміле використання спеціалістами високого класу, фахівця­ми переваг, властивостей та інших якостей певного району знач­но підвищує конкурентоспроможність виробів, ефективність ви­робництва. Наприклад, із винограду, що має особливі властивості, винороби високого класу виробляють вино, яке користується ве­ликим попитом на ринку. Зрозуміло, що некваліфікований спеціаліст навіть із хорошого винограду не зможе зробити добре вино. Таке поєднання природного чинника з людським дає знач­ний ефект, підвищує конкурентоспроможність товару.

Тож на ринку складається певна оцінка товару, вироблено­го в певному географічному регіоні та ще й у поєднанні із людсь­ким чинником. Зростає значення найменування місця походжен­ня товару, виникає необхідність його правового регулювання.

В умовах переходу України до ринкових відносин постає потреба впровадження цього інституту і в нашому цивільному за­конодавстві. Власного досвіду в розробці такого законодавства Україна не має. Але є досвід зарубіжних країн, у тому числі Російської Федерації, який мак бути використаний. При цьому слід мати на увазі особливість права на найменування місця похо­дження товару. Вона полягає в тому, що право па найменування місця походження товару не має виключного характеру, тобто не є монопольним. Воно може належати кільком користувачам одно­часно. Ця своєрідна особливість накладає певний відбиток на інститут в цілому.

Дамо визначення поняття місця походження товару, його основні правові ознаки.

По-перше, найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого гео­графічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта.

Законодавство зарубіжних країн, як правило, містить певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоча і містять назву географічного об'єкта, проте увійшли в загальнов­живаний обіг як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення.

По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога, що найменування місця походження товару викори­стовується для позначення певного роду товарів, які виробляють­ся в даному географічному об'єкті, тобто в конкретно означеній місцевості.

По-третє, позначення вказує на особливі властивості това­ру, яких не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті.

По-четверте, ці особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими чинниками певного географічного об'єкта або природними і людськими чинниками одночасно.

Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації в установленому чин­ним законодавством порядку або в силу міжнародних договорів держави.

Заявником на реєстрацію найменування місця походження товару в принципі може бути будь-яка юридична чи фізична осо­ба, яка має намір виробляти товар із характерними для певного географічного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначе­ний товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інститу­ту, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто воно не є виключним правом. Це означає, що одне і те саме найменування місця походження това­ру може бути зареєстровано па ім'я кількох заявників — користу­вачів цього найменування.

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, одержує право на його використання (але не виключне право), якщо товар, що виробляється, відповідає вимо­гам, викладеним у заявці па реєстрацію.

Проте для користування найменуванням місця походження, товару не обов'язково усім користувачам його реєструвати, достат­ньо одній реєсі рації на ім'я будь-якої фізичної чи юридичної особи.

Право користування цим найменуванням місця походжен­ня товару па підставі державної реєстрації може бути надано будь-якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може бути надано за однієї неодмінної умови — виробник товару знаходить­ся в тому ж географічному об'єкті і виробляє товар з тими ж вла­стивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменуван­ня місця походження товару.

Використанням найменування місця походження товару за­ведено вважати застосування на товарах, для яких воно за­реєстровано, а також на їх упаковці; в рекламі, проспектах, рахун­ках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також у разі демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.

Як уже зазначалося, право на користування найменуванням місця походження товару не е виключним, і тому власник свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використан­ня цього найменування іншим особам. Вони можуть просто одер­жати свідоцтво на право користування цим же найменуванням місця походження товару.

У законодавстві зарубіжних країн передбачається право юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свій товарний знак разом із наймену­ванням місця походження товару на підставі договору.

Для більшої ефективності охорони свого права на користу­вання найменуванням місця походження товару власник свідоцтва може проставляти поряд із найменуванням місця похо­дження товару попереджувальне маркірування. Воно має засте­регти про те, що використане найменування зареєстроване в уста­леному порядку.

В більшості країн строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, десятьма роками. Але в законодавстві багатьох країн міститься правило, за яким власник свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження стро­ку чинності свідоцтва не обмежується. Однак чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що його власник знаходить­ся в тому самому географічному об'єкті і виробляє товар із зазна­ченими у свідоцтві властивостями.

 

16.5. Право на раціоналізаторську пропозицію

Раціоналізаторські пропозиції е результатом найбільш по­ширеного виду технічної творчості, яка за своєю новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідництва, проте за до­ступністю, масштабністю та деякими іншими факторами не по­ступається йому. Саме своїм масовим застосуванням раціоналіза­торські пропозиції інколи здатні давати більший економічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання раціоналіза­торських пропозицій у підсумку буває більшою, ніж від викорис­тання винаходів. Саме тому раціоналізаторство як форма технічної творчості заслуговує на всіляке заохочення і стимулювання, а його результати — раціоналізаторські пропозиції — по­требують надійної правової охорони. При цьому слід мати на увазі, що досить часто заявки на винаходи відхиляються тому, що втрачена їх новизна, але пропозиції у своїй суті є винаходами, і в таких випадках буде доречною правова охорона раціоналізаторсь­ких пропозицій.

Громадяни колишнього СРСР звикли до раціоналізатор­ства, оскільки воно приносило користь підприємству, де працю­вав раціоналізатор, і самому раціоналізатору давало право на ви­нагороду, моральне задоволення від своєї суспільно-корисної діяльності. Раціоналізаторство є невід'ємною складовою вироб­ничої діяльності, яка не може розвиватись без постійного і систе­матичного удосконалення. Воно спрямоване саме на удоскона­лення продукції, технології виробництва, техніки та іншого об­ладнання і стосується будь-якої сфери — промисловості, транс­порту, оборони, охорони здоров'я, сільського господарства тощо. Саме широке використання пропозицій, спрямованих на удоско­налення процесів суспільне корисної праці, і дає досить помітний економічний ефект.

Раціоналізатори завжди були в пошані в Україні, їх діяль­ність заохочувалась і стимулювалась, вони були наділені рядом прав і пільг.

Нині раціоналізаторська діяльність регулюється Цивільним кодексом України, Тимчасовим положенням про правову охоро­ну об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропо­зицій (далі — Тимчасове положення), затвердженим Указом Пре­зидента України від 18 вересня 1992 р., та Методичними рекомен­даціями про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затвердженими наказом Держпа­тенту України від 27 квітня 1995 р. Держпатент України прийняв ряд відомчих нормативних актів, спрямованих на поглиблену рег­ламентацію регулювання раціоналізаторської діяльності. Тимча­сове положення змінене Указом Президента України "Про виз­нання такими, що втратили чинність, Указів Президента України у зв'язку з прийняттям законів України щодо промислової влас­ності" від 22 червня 1995 р. № 324/94.