Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поясніть порядок регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності між її учасниками процесу її комерціалізації.

 

Відповідно до статті 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.[1]

Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» визначенго, що наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання; і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.[3]

Нагальна необхідність ефективної охорони інтелектуальної власності для України зумовлюється обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпеченням соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися, насамперед, на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

Законодавство про право інтелектуальної власності - це система правових норм про особисті немайнові і майнові права на всі ті результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них об'єкти, що визнаються й охороняються законом.

Цивільний кодекс України (книга четверта) присвячено визначенню та охороні виключних прав інтелектуальної власності.

Строк дії майнових прав визначено Цивільним кодексом України та спеціальними законами.

Правове регулювання відносин у сфері адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності характеризується зв'язком відповідних матеріальних і процесуальних норм. Матеріальні норми, які містять правила поведінки в інтелектуальній сфері, мають переважно іншу, ніж адміністративно-правову, галузеву належність і стосуються переважно галузей цивільного та господарського, а також митного права.

Так, норми, якими врегульовано право інтелектуальної власності, містяться у Книзі четвертій «Право інтелектуальної власності» ЦК України , Господарському кодексі України, Митному кодексі України, законах України «Про авторське право і суміжні права», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» та інших. Загалом, крім кодексів, сферу права інтелектуальної власності урегульовано 17 законами, близько 50 підзаконними нормативно-правовими актами на рівні указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, відомчими актами. Окремо слід вказати міжнародні конвенції, угоди, які регулюють питання права інтелектуальної власності, – Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів Паризький акт, Всесвітню конвенцію про авторське право, Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності з авторського права, Стандарти Угоди ТРІПС щодо наявності, обсягу та використання суміжних прав від 1994 р., Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, Міжнародну конвенцію про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (далі – Римська конвенція), Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (далі – Конвенція щодо фонограм) від 18 лютого 2000 р., Стандарти Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності щодо наявності, обсягу та використання авторських прав від 1994 р., Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 25 грудня 1991 р., Договір про закони щодо товарних знаків від 1 серпня 1996 р., Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 29 грудня 2000 р., Лісабонську угоду про охорону найменувань місць походження та їхньої міжнародної реєстрації (далі – Лісабонська угода) від 1958 р., Страсбурзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію від 1831 р., Локарнську угоду про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків від 27 квітня 1971 р. та інші. Усього фахівцями в галузі права інтелектуальної власності виділено 25 міжнародних конвенцій та угод.

До особливостей правового регулювання матеріальними нормами права інтелектуальної власності доцільно віднести те, що ЦК України не надає вичерпного переліку особистих немайнових прав щодо інтелектуальної власності, а їх розширення можливе в законодавчих актах. На сьогодні їх існує достатньо значний обсяг.

У перелічених вище законах містяться приписи не тільки цивільного, а й адміністративного права щодо інтелектуальної власності. Наприклад, виходячи з приписів Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», крім права на авторство як особистого немайнового права, до прав у сфері інтелектуальної діяльності слід віднести такі права авторів промислових зразків: 1) право на отримання патенту; 2) право внесення змін до заяви (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки») та інших матеріалів заявки на промисловий зразок (п. 5 ст. 14 вказаного Закону); 3) право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання автором рішення про видачу патенту; 4) право подати до Державної служби інтелектуальної власності України заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого промислового зразку та право відкликати таку заявку. Зазначені права мають адміністративно-правовий зміст і стосуються встановлення правосуб'єктності авторів промислових зразків у процедурах щодо патентування.[4]

Відносини інтелектуальної власності регулюються різними галузями права: конституційним, цивільним, адміністративним правом. Правова охорона відносин інтелектуальної власності забезпечується також нормами кримінального права. Проте головне навантаження тут несуть норми цивільного законодавства, котрі визначають зміст права власності, підстави його виникнення та припинення, здійснення, порядок і підстави захисту тощо.

Предметом регулювання цивільного права як галузі національного права є цивільні відносини, котрі неодноразово були предметом наукових досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. При характеристиці предмета цивільного права у радянському цивільному праві традиційно називалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід був відображений і у ст. 1 ЦК УРСР 1963 р.

Стаття 1 ЦК України відносить до предмета цивільно-правового регулювання як майнові, так і особисті немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільні відносини, котрі є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1) суб’єктами. Учасники цивільних правовідносин стосовно один одного виступають як юридично рівні суб’єкти, відокремлені одне від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачене законом;

2) характером зв’язку між суб’єктами. Цивільні правовідносини — це правовий зв’язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі;

3) змістом. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов’язків;

4) характером захисту суб’єктивних прав і спонукання до виконання суб’єктивних обов’язків;

5) особливістю підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Порівняння відносин інтелектуальної власності немайнових та майнових відносин, які складаються в результаті інтелектуальної, творчої діяльності, з одного боку, та цивільних відносин — з другого, дають підстави для висновку про відсутність між цими поняттями принципово важливих (сутнісних) відмінностей.

У результаті «відносини інтелектуальної власності» виглядають такими, що за своєю сутністю частково є відносинами цивільними, якими відповідно до ст. 1 ЦК України є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, а частково є публічно-правовими (адміністративними) відносинами. Нормами цивільного законодавства регулюються: відносини, що виникають у зв’язку з володінням, користуванням, розпоряджанням тощо результатами інтелектуальної, творчої діяльності (власне, відносини інтелектуальної власності, або ж відносини інтелектуальної власності у вузькому значенні). Разом із тим відносини, пов’язані з оформленням прав інтелектуальної власності, забезпеченням їх захисту за допомогою державних органів тощо регулюються нормами публічних галузей права.

Таким чином, предметом права інтелектуальної власності є відносини інтелектуальної власності у вузькому значенні — особисті немайнові та майнові відносини, що виникають стосовно володіння, користування та розпоряджання результатами інтелектуальної, творчої діяльності з підстав, які не заборонені законом, не суперечать моральним засадам суспільства і ґрунтуються на рівності та майновій самостійності їх учасників.[6]

Поняття комерціалізації доволі поширене в українській мові. Воно вживається, коли йдеться про торгівлю, купівлю чи продаж. Слово “комерціалізація” походить від терміна “комерція”. Новий тлумачний словник української мови трактує поняття “комерція” як “торгівля й пов’язані з нею справи”.

Можна сказати, що позиція українських науковців стосовно процесу комерціалізації є схожою. Всі автори підтримують думку, що основною метою процесу комерціалізації є отримання прибутку або іншої економічної вигоди. Також більшість науковців вважають, що комерціалізація –це набір певних дій та відносин в процесі перетворення наукових досліджень на товар.[8]

Комерціалізація інтелектуальної власності - це процес залучення об'єктів інтелектуальної власності в економічний оборот, використання інтелектуальної власності в господарській діяльності підприємств. Перерахуємо ряд практичних переваг:власники інтелектуальної власності можуть бути засновниками фірм без відволікання реальних грошових коштів шляхом внесення об'єктів інтелектуальної власності в статутний капітал підприємства; можна отримувати додаткові доходи за передачу права користування інтелектуальною власністю; інтелектуальну власність можна використовувати як заставу при отриманні кредиту; інтелектуальна власність забезпечує захист від конкурентів на період виведення на ринок нової продукції, а також захист від недобросовісної конкуренції; інтелектуальна власність сприяє створенню рекламного іміджу при інформуванні про правову охорону продукції, що випускається або роботі за ліцензією відомого виробника; інтелектуальна власність дозволяє знизити податок на прибуток шляхом зменшення бази оподаткування на величину амортизації нематеріальних активів і величину витрат на створення об'єктів інтелектуальної власності; інтелектуальна власність дозволяє знизити податок на додану вартість, якщо угода оформляється як патентний, ліцензійний чи авторський договір. Документальне оформлення комерційних операцій з інтелектуальною власністю може бути здійснено у вигляді: договору про створення та передачу науково-технічної продукції; договору про виконання НДДКР; ліцензійного договору; установчого договору; франшизою угоди і т.д. Процес залучення об'єктів інтелектуальної власності в комерційний і господарський оборот передбачає попередню оцінку їх вартості на етапі "ex ante". Ціноутворення на складні активи, до яких відносяться і об'єкти інтелектуальної власності, має значно складніший характер, ніж ціноутворення на інші ринкові блага. Оцінка інтелектуальної власності являє собою відносно самостійну область сучасних досліджень, науковий апарат якої знаходиться в постійному розвитку і вимагає подальшого вдосконалення. Інтелектуальна власність у вигляді винаходів, захищених патентами діючими, заявок на винаходи - "patent pending", "ноу-хау", торгових марок і т.д. в усьому світі високо оцінюється і є джерелом доходу і предметом прибуткового інвестування. Відомо, що з усієї вартості відкритих акціонерних товариств у розвинених країнах приблизно 85% у цей час припадає на інтелектуальну власність.

Однак також відомо, що тільки 2-3% від усієї кількості запатентованих винаходів приносять винахідникам більше коштів, ніж було витрачено на процес патентування. Це викликано тим, що процес передачі патентів у сферу виробництва є трудомістким, тривалим, що потребують спеціальних знань і спільної роботи винахідників з командою фахівців, що доводять потенційним покупцям інтелектуальної власності її справжню ринкову вартість і прибутковість.

Фінальною стадією такої роботи є ліцензування патенту, тобто складання між власником прав на інтелектуальну власність - "Ліцензіаром" - і її покупцем - "Ліцензіатом" - ліцензійного договору, в якому вказані всі умови і терміни поетапної оплати передачі винаходи у виробництво і, відповідно, платежі, виплачувані винахіднику, за впровадження і подальші виплати відсотків від продажу продукції, заснованої на винахід.

Найважливішою частиною такого ліцензійного договору є умови відповідальності "Ліцензіата" за невиплату зазначених платежів та узгоджені методи вимоги виконання зобов'язань "Ліцензіата", які також є предметом "супроводу" договору фахівцями в галузі прав на інтелектуальну власність і можуть зажадати багаторічної діяльності.

Умови комерціалізації інновацій Умови комерційної реалізації об'єктів інтелектуальної власності засновані на принципах патентного права:

• принцип свободи творчості як конституційний принцип;

• принцип винятковості прав патентовласника;

• принцип дотримання інтересів, як патентовласника, так і суспільства;

• принципи ініціативи і довірчого співробітництва суб'єктів патентного права;

• принцип обов'язкової новизни об'єктів охорони;

• принцип охорони результатів тільки творчої діяльності;

• принцип обов'язкового державного визнання об'єктів охорони;

• принцип морального і матеріального стимулювання авторів.

Оцінка потенціалу комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності будується на принципі: інтелектуальна власність створює цілий ряд витрат, які повинні бути протиставлені ряду можливостей з генерування доходу для тих, хто експлуатує цю інтелектуальну власність.

Доцільність патентування визначається цілями використання інтелектуальної власності. Можна виділити дві основні мети використання об'єктів інтелектуальної власності:

• продаж (експорт) продукції власного виробництва;

• продаж (експорт) технології як мети патентування;

Критерії доцільності патентування включають в себе наступні:

• технічний рівень об'єкта;

• економічна ефективність;

• значущість конкретного винаходу в об'єкті техніки;

• наявність ноу-хау;

• можливість докази порушення патенту;

• наявність ринку;

• наявність інтересу конкурентів і т.п.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації. У цьому процесі є обов'язково як мінімум чотири учасники: автор розробок (винаходу, сорту рослин, корисної моделі тощо), стратегічний партнер, менеджер та інвестор.

Механізм комерціалізації — це відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання продукту. Для менеджера інтелектуальний капітал має два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі інтелектуальні ресурси, звичайно ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю.

Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті), потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва (бізнесу).

З означених позицій слід зазначити, що інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємством чи реалізується іншим підприємством (суб'єктом господарювання).

Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, слід проаналізувати процеси, що здійснюються безпосередньо у процесі створення інтелектуального продукту, тобто це результат свідомих дій підприємця (власника, інвестора).

В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступає як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу — грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу.

З означених позицій інтелектуальний капітал у чистому вигляді— це створений або придбаний інтелектуальний продукт, що має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), створеного за умов застосування найманої праці, визначається як сума постійного, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності — це інтелектуальний капітал, об'єктивований та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, що набув права інтелектуальної власності.

При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві додаткова вартість складається з двох складових:

1) з частини додаткової вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді;

2) з решти додаткової вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або удосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили.

Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у зв'язку з виплатою винагороди за використання об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чинному порядку.

Згідно з чинним законодавством України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору.

За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцен-зіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переданих прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії.

При наданні виключних прав застосовується тріада правочиннос-тей — володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об'єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде присутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

До правочинностей власників виключних прав щодо промислової власності з позиції юриста можна віднести: правочинності володіння:

- визначення власника патенту;

- хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосів — якщо співвласників декілька);

- порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово);

- правочинності користування:

- право використання винаходу за патентом у власному виробництві;

- право використання на інших підприємствах;

- право рекламно-комерційної розробки винаходу;

- право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств;

- правочинності виплати винагороди авторам і особам, які сприяють створенню, правовій охороні і використанню об'єктів промислової власності;

- правочинності розпорядження:

- право надання дозволу на використання іншим особам, що містить:

- право укладати договори про передачу права власності на патент;

- право продажу патенту;

- право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав;

- право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит і т. д.

Коли укладається договір невиключної ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повному обсязі на тій самій території.

Виходячи з цих правових позицій щодо використання інтелектуальної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерціалізації на рівні правових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, що мають місце при розробці договірних документів між суб'єктами договірних відносин.

З економіко-фінансової точки зору інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки — це спроможність за рахунок її отримати дохід, приносити відповідний ефект при її використанні.

Ця ознака логічно пов'язується з вимогами економічного змісту господарської діяльності, яка згідно зі ст. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) розглядається як «будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації діяльності є регулярною, постійною та суттєвою».

Господарська діяльність пов'язана з підприємницькою діяльністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій розсуд.

В усіх випадках така діяльність можлива за умов укладення різного роду договірних відносин, що передбачено ст. 41 ЦК України. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (статті 4, 151, 164 ЦК України). У цьому випадку проблема комерціалізації інтелектуальної власності розглядається у правовій площині, а розгляду мають передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов'язане визначення вартості переданих (реалізованих) прав, визначення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж.

Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, пов'язаних з розробкою, адаптацією та підтримуванням на відповідному рівні об'єктів власності.

Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обмежуючим чинником тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні об'єктів інтелектуальної власності, що збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця.[7]

Законом України від 14.09.2006 №143-V «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» визначено правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології та/або їх складові на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері.

Згідно до наказу Державного комітету України з питань науки; інновацій та інформатизації від 13.09.2010 №18 «Про затвердження Методичних рекомендацій» комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності - організація руху інтелектуального капіталу з метою отримання прибутку.

Норми, що регулюють відносини у сфері права інтелектуальної власності, містяться також в інших законах, наприклад, законах України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", "Про племінну справу у тваринництві", "Про науково-технічну інформацію", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державне регулювання у сфері трансферу технологій", "Про лікарські засоби" тощо.[15]

 

Використана література:

1. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ, Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР/ Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30 (23.07.96), ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003/ Офіційний вісник України, 2003, № 11 (28.03.2003), ст. 461.

3. Закон України від 13.12.1991 № 1977-XII «Про наукову і науково-технічну діяльність», Голос України, 1992, 03, 24.03.92 № 53.

4. Адміністративне право і процес/ науково-практичний журнал заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка/ Особливості правового регулювання відносин у сфері адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності/ Колесніченко В.В.

5. Закон ВР України від 23.12.1993 № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" Відомості Верховної Ради України, 1994, N 13 (29.03.94), ст. 64

Голос України, 1994, 02, 23.02.94 N 35

6. Право України, 2011, № 3/Поняття та види цивільних правовідносин інтелектуальної власності/Харітонова О. http://www.savvy.in.ua/tema-3-ponyattya-pravovidnosin-intelektualnoyi-vlasnosti.

7. Право інтелектуальної власності 15.4. Механізм комерціалізації інтелектуальної власності. http://readbookz.com/book/192/7163.html

8. Р.С. Косцик/ 32 0 УДК 339.16.012.23/Національний університет “Львівська політехніка”/КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ: СУТНІСТЬ,

ЗНАЧЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ ЗДІЙСНЕННЯ/© Косцик Р.С., 2012

9. Конвенція, Країни - учасниці, від 06.09.1952, "Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року") Офіційне опублікування: Офіційний вісник України, 2006, N 46 (27.11.2006), ст. 3104

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010, №5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав"). Вісник Верховного Суду України, 2010, 00, № 6.

11. "Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів" Дата прийняття: 24.07.1971, Офіційний вісник України, 2007, №75 (15.10.2007), ст. 2809.

12. Постанова КМ України від 27.12.2001 №1756 "Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір", Офіційний вісник України, 2001, №52 (11.01.2002), ст. 2369.

13. Наказ Державного комітету України з питань науки; інновацій та інформатизації від 13.09.2010 №18 «Про затвердження Методичних рекомендацій».

14. Закон України від 14.09.2006 №143-V «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій».

15. Постанова Пленума Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
законодательные акты | Общие условия к выполнению контрольной работы

Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 917. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.055 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7