Перший рівень розподілу голосів виборців.

Виборча квота. Величина, що визначає кількість місць, що припадає на кожен із списків при першому розподілі голосів виборців. Кількість місць, що належать політичній партії при встановленні результатів виборів за пропорційною виборчою системою. У світі практикуються різні методи визначення виборчої квоти. Найчастіше застосовується простий коефіцієнт (виборчий метр). Інші коефіцієнти є похідними від простого і відрізняються тим, що до наявних місць може додаватись одне (метод Хагенбаха-Бішофа) чи два (стандартний коефіцієнт) фіктивних місця, що призводить до зменшення виборчого коефіцієнта, надаючи більше шансів малим партіям. До того ж вони не завжди дають змогу одразу ж розподілити всі мандати, не забезпечують цілковитої справедливості у формуванні представницьких органів. Найпростіший спосіб визначення виборчої квоти – той, який винайшов англієць Томас Гер (квота Гера) у 1855 р.

Виборчий метр (простий коефіцієнт, квота Гера). Це найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Застосовується при визначенні кількості парламентських місць отриманих політичною партією на виборах організованих за пропорційною виборчою системою (виборча квота).Полягає у розділенні загальної кількості поданих по даному виборчому округу голосів (Х) на кількість мандатів, які належить розподілити (Y). Q=Х/Y. Застосовується у Мексиці, Тайвані та Південній Кореї. Квоту можна обчислювати у відсотках, поділивши 100 % на кількість депутатських місць, які обираються від певного виборчого округу. Використовуються різні методи визначення виборчого метра, причому деякі з них пов’язані з досить складними математичними підрахунками. Закон України “Про вибори народних депутатів” (cт. 96) передбачає, що виборчий метр обраховується за методом Гера (квота Гера). Стосовно виборів народних депутатів України ця формула набирає такого вигляду: В.М. = Х: 450. При цьому Х – це сумарна кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), що подолали трьохвідсотковий загороджувальний бар’єр. Виконавши математичні дії, отримуємо кількість голосів або відсоток, який потрібно набрати, щоб одержати одне депутатське місце (виборчий метр). Однак, недоліком цієї квоти є те, що в житті практично неможливо визначити конкретну кількість місць, тому що пропорція одержаних місць поряд з цілими числами охоплює й частки, яким відповідають нерозділені депутатські місця. Для подолання цього недоліку застосовують метод найбільших залишків.

Метод квот. У випадку застосування методу квот визначаються квоти для розподілу голосів виборців. Якщо відповідна партія отримує кількість голосів рівну виборчій квоті – вона отримує мандат. Партіям належить стільки мандатів, скільки разів квота поміщається у даній кількості голосів. Cама квота визначається як результат поділу, причому чисельник є завжди тим же – це кількість голосів, відданих за партію, натомість дільник може змінюватися: якщо він рівний кількості парламентських мандатів, то мова йде про звичайний метод квот (проста квота). Якщо ж дільник формується з кількості отриманих мандатів плюс один, то маємо справу з методом Хагенбаха-Бішофа, запропонованим швейцарським професором фізики Едуардом Хагенбахом-Бішофом (1833-1910) і названим на його честь. Квота Хагенбаха-Бішофа загалом є ідентичною до квоти Друпа, яка частіше використовується в англомовному середовищі (за прізвищем Генрі Друпа). Спосіб обрахунку квоти можна й далі змінювати, таким чином отримаємо наступні формули:

Проста квота (квота Гера) = Отримані голоси / Кількість мандатів у виборчому окрузі.

Метод Хагенбаха-Бішофа (квота Друпа) = Отримані голоси / Кількість мандатів у виборчому окрузі + 1

Модифікований метод виборчої квоти (квота Імперіалі) = Отримані голоси / Кількість мандатів у виборчому окрузі + 2

Який результат дають різні дільники? Загалом наступні: чим вищий дільник, тим меншою є квота. Оскільки як вже говорили, у випадку методу квот як правило неможливо одночасний поділ отриманих мандатів, величина дільника уможливлює застосувати обрахунок мандатів, що залишилися, які мають бути розділені у другому турі розподілу мандатів.

Приклад: У виборчому окрузі до поділу є 5 мандатів. Віддано 1000 голосів. На партії припало: А – 350, В – 90, С – 180, D – 220, E – 160 голосів.

Проста квота і метод Хагенбаха-Бішофа не ведуть до повного розподілу мандатів. Мандати, що залишилися не становлять проблеми, як правило використовуються вони до отримання більш чи менш пропорційного поділу мандатів. Якщо наприклад більшість виборчих округів становлять обмеження для пропорційності, то мандати, які залишилися можна на іншому рівні (наприклад на загальнонаціональному) – додати і використати для вирівнювання пропорційності. Функція цих мандатів, що залишилися залежить від методу поділу, а також від того, чи в їх розподілі приймають участь усі партії, чи лише ті, яким вдалося отримали мандати в першому турі.

Cистема математичних пропорцій Хейра-Немеєра. Метод розподілу голосів виборців, розроблений німецьким математиком Хорстом О. Немеєром, який застосовується в Пуерто-Ріко від 1952 р., а також в Німеччині у 1985 р. Він спричиняє аналогічні наслідки до методу з квотою Гера плюс найбільшого залишку й виглядає наступним чином: віддані за політичну партію важливі голоси завжди множаться на кількість отриманих мандатів, а результат ділиться на кількість отриманих голосів. Партія отримує стільки мандатів, скільки виникне певних сум. Решта мандатів ділиться відповідно до кількості залишків, відповідно до принципу найбільших залишків. Система математичних пропорцій є вигіднішою для малих партій аніж метод д’Ондта. Однак очевидними є й слабкі сторони методу Хейра-Немеєра. Так, при такому самому процентному розподілі голосів між партіями одна з них може втратити мандат у випадку збільшення кількості місць у парламенті, що розподіляються. Крім того в окремих випадках математична система пропорцій може бути результат, коли “результатом абсолютної більшості голосів не буде абсолютна більшість в парламенті”. Запобігаючи цьому явищу, застосовуються механізми коли партії, які отримали більшість отримують першочергове право при розподілі решти мандатів для формування абсолютної більшості. Аномалії такого характеру не повинні особливо дивувати. Жодний квотний метод не є досконалим. Найвідомішим є т.зв. парадокс Алабами. Ним окреслюється той факт, що партія крім підвищення кількості парламентських мандатів при незмінному поділі голосів отримує меншу кількість мандатів.

2.5.2. Другий рівень розподілу голосів виборців. Якщо мандати розділено на основі правил пропорційності на першому рівні, то обов’язковим є наступний (другий) рівень розподілу, оскільки перший рівень розподілу голосів виборців практично ніколи не дозволяє повністю розподілити всі депутатські мандати - завжди (чи майже завжди) після ділення залишаються дробові залишки. Тому виборча квота визначається на другому рівні розподілу, шляхом врахування дробових залишків, не розділених у першому розподілі.