Ніцше називав себе першим повним європейським нігілістом. Він поставив діагноз іншим і собі – це неможливість віри, втрата її первісного ґрунту, тобто втрата довіри до життя. Під нігілізмом Ніцше розуміє повністю позбавлене ілюзій уявлення про світ. Одна з найскандальніших тез ніцшеанської філософії – це слова “БОГ МЕРТВИЙ”. Уперше вони висловлені у третій книзі твору “Весела наука”. Як зазначає Гайдеггер, потрібно із самого початку знати, що у Ніцше слова “Бог” і “християнський Бог” позначають надчуттєвий світ узагалі. Бог – це назва сфери ідей та ідеалів. Ця область надчуттєвого, починаючи із Платона, а точніше з пізньогрецького християнського витлумачення платонівської філософії, вважається справжнім, дійсним світом. На відміну від нього чуттєвий світ тільки поцейбічний та мінливий – тому він видимість, він несправжній. Поцейбічний світ – світ страждань і печалі, потойбічний – світ вічного блаженства. Отже, слова “Бог мертвий” означають: надчуттєвий світ утратив свою дієву силу. Він уже не дарує життя. Наступив кінець метафізики (для Ніцше вся західна філософія – це лише платонізм). В одному зі своїх записів сам Ніцше запитує, що означає нігілізм, і відповідає: “Те, що вищі цінності знецінюються”. А такими вищими цінностями вважалися істина, добро, краса, благо. Тепер віра в них почала зникати. Ідеальний світ неможливий, не існує того, “що повинно бути”, для чого ж тоді потрібні всі ці цінності, якщо вони не забезпечують гарантій, засобів і шляхів їх здійснення. Судити світ, оцінювати його неможливо, будь-яке ціннісне судження стосовно світу зрештою виявляється оббріхуванням життя, не можна судити світ із погляду “ніщо”.
Для Ніцше нігілізм – це внутрішня логіка історичного розвитку Заходу. Захід вірить в інший світ, тобто вірить у ніщо – а це і є нігілізм..Фактично віра в інший світ – це небажання жити, це потяг до небуття. Відбувається радикальна переоцінка цінностей. “Ні” попереднім цінностям випливає з “так” новим цінностям. Нове покладання цінностей Ніцше теж називає нігілізмом. Він розрізняє повний і неповний нігілізм. Неповний нігілізм хоча і змінює попередні цінності іншими, але ставить їх на попереднє місце – ідеальне місце у сфері надчуттєвого. Повний, завершений нігілізм зобов’язаний усунути надчуттєве як таке, і усунути всі цінності, що випливають із цього надчуттєвого. Життя, яке досі знецінювалося повинно бути оцінено. Ніцше зазначає, що всі цінності, до яких прагне сучасне йому людство, є цінностями декадансу, це і моральна поведінка, яку уособлював Сократ, і ті цінності, які проповідує християнство. Християнсько-платонівська мораль заперечує світ пристрастей і страждань заради світу гармонійного, який існує винятково в уяві. Треба взяти до уваги, що критика Ніцше християнства передусім стосується моралі. Він ніколи не говорить негативно про особистість Христа, не переймається критикою християнської церкви. Ніцше вважав, що заповіт Христа – творчість, а не віра, і з цього погляду історія виявилася багатовіковою зрадою Євангелія. Найбільше спотворення – ідея суду, а також її наслідки – поняття кари та винагороди. Християнство нігілістичне, оскільки, наділяючи життя смисловою ілюзією, воно перешкоджає усвідомленню справжнього смислу життя. З цих позицій нігілізм – це не відсутність віри взагалі, а невіра в те, що є.
“Класичний нігілізм” безапеляційно знищив усяку мету поза і вище сущого. Для цього нігілізму слова “Бог помер” означають не лише безвладдя християнського Бога, але і безвладдя всього надчуттєвого, чому людина повинна і хотіла б підпорядкуватися. Це безвладдя означає розпад попереднього порядку. Індивідуум зіпсований, коли він утрачає свої інстинкти, коли вибирає те, що для нього шкідливе. Усім вищим цінностям людства не вистачає волі до влади. З нігілізмом, тобто переоцінкою всіх попередніх цінностей у межах сущого як волі до влади і перед обличчям вічного повернення того ж самого, стає необхідним нове покладання сутності людини. Оскільки “Бог помер”, зразком для людини може стати лише сама людина – “тип”, “образ” людства, яке покладає на себе завдання переоцінки всіх цінностей у масштабах єдиної волі до влади і налаштоване вступити в абсолютне панування над землею. Надлюдина – вищий зразок чистої волі до влади, тобто того, що є єдино цінним. У Ніцше людина постає як проблематична істота. Тоді як у Августина, Паскаля та Канта антропологічна проблематика ґрунтується на тому факті, що ми відчуваємо в собі щось таке, що не можна пояснити винятково з погляду природи й законів її розвитку, то Ніцше осмислює людину генетично – як звіра, що виріс у тваринному світі та покинув його. Людина проблематична тому, що вона належить до “екстравагантної” породи тварин; вона – “хвороба” землі. Для Ніцше проблема людини – це проблема “околиці”, тобто проблема істоти, яка з осердя природи потрапила на її периферію, потрапила туди, де починається безодня ніщо. Людина – це щось плинне й пластичне, будь-яка людина – це ембріон людини майбутнього. Вона або залишиться деградуючою твариною, або дасть нове життя своїм інстинктам, побудує життя на виправданні волі до влади і розвине себе до надлюдини, і тільки тоді буде справжньою людиною. Перед людиною постало запитання мети життя. Людина страждала, але не розуміла чому і для чого. Аскетичний ідеал християнства намагався звільнити людину від беззмістовних страждань; він досягав цього тим, що відривав людину від основ буття та вводив у нікуди. На думку Ніцше, смисл, який людина прагне надати своєму буттю, повинен бути запозичений у життя. А життя – “воля до влади”. Все величне у людині, вся висока культура розвивається з волі до влади і чистого сумління перед нею.
