Шпенглер виділив вісім зрілих культур: китайську, вавилонську, єгипетську, індійську, античну, арабську, західну та культуру майя. Засобом пізнання історії він проголошує метод аналогії. Кожна культура розглядається як окремий організм, вона ніби переживає вікові пороги окремої людини, а тому можна здійснювати порівняльну морфологію культур. Але силами власної душі неможливо сприйняти історичний зміст світу чужих культур, картину становлення, яка виникла з геть по-іншому влаштованої душі. Життєвий шлях кожної культури запрограмований долею (виражається прасимволом), яка визначається специфічною душею. Душа культури розквітає на ґрунті чітко окресленої місцевості, до якої залишається прив’язаною, як дерево. Культура вмирає тоді, коли ця душа реалізує повну суму своїх можливостей: створить народи, мови, віровчення, мистецтва, держави й науки, і у такий спосіб повернеться у свою первісну стихію. Аналізуючи фаустівську культуру, Шпенглер зазначає: юна, несмілива сповнена передчуттів душа проявилася на світанку романської епохи та готики. Аналізуючи фаустівську культуру, Шпенглер зазначає: юна, несмілива сповнена передчуттів душа проявилася на світанку романської епохи та готики.
Він детально описує: античну культуру (греко-римську) – прасимвол: окреме тіло, душа: аполлонівська; арабську культуру (іранську, ісламську) – прасимвол: печера, душа: магічна; фаустівську культуру (західноєвропейську простір, душа: фаустівська. Фаустівська людина – це певне “Я” як самостійна сила, яка в останній інстанції приймає рішення щодо нескінченного.
