Романське мистецтво.

Перед початком ХІ століття в більшості європейських країн стверджується феодалізм, це проходить важко, серед потрясінь. Еволюція феодального ладу проходить в два етапи. Перший з них – ХІ - ХІІ століття, що характеризується феодальною роздробленістю, слабким розвитком торгівлі, ремесел та міст. Лише у Франції помітні спроби створити єдину державу. Величезну роль в подальшому загальноєвропейському розвитку відіграли Хрестові походи. Заклик до походу за звільнення “Гробу Господня” вперше офіційно пролунав на Клермонському церковному соборі з вуст Папи Урбана VII. Європейська територія в цей час підлягала дії “Божого миру”, тобто офіційної заборони на строк до 30 років будь-яких воєнних дій в тій чи іншій країні, що періодично встановлювалась католицькою церквою в 10-12 століттях. Ця акція була викликана життєвою необхідністю, тому що внаслідок феодальних війн ІХ-Х ст. території Європи були вкрай спустошені. Але ця ж заборона призвела до того, що велика кількість воїнів і бідних лицарів перетворились на банди грабіжників, які нищили добробут населення не менше, ніж війни. Водночас, в Європі ходили легенди, підтримувані пілігримами, про казкові багатства Сходу, зокрема, Візантії, Сирії і Палестини. Урбан VII, який виступив безпосереднім організатором хрестових походів, намагався розв’язати одразу кілька завдань: зміцнити свою владу в західноєвропейських державах, підігріваючи релігійний фанатизм у католиків, добитися підлеглості православної церкви і захопити земельні володіння на Сході. Період цих походів продовжувався майже 200 років – з 1096 року до ост. третини ХІІІ століття. Хоч ця експансія принесла мало економічної та й політичної користі, проте, відіграла значну роль в культурно-духовному розвитку, поширивши і збагативши світогляд середньовічних європейців.

Головною ідеологічною силою першого етапу була, безумовно церква. Але світська культура не зникла повністю. Розвиваються лицарська поезія (трубадури, менестрелі, мінезингери, шпільмани), народний епос, казки, лірика, міраклі і містерії. Проте, тут ми теж відчуваємо підпорядкованість релігійним поглядам. В межах релігійної ідеології розвивались позитивні тенденції: вона була носієм духовної єдності, осередком освіти; в монастирях Х-ХІІ ст. формувалась середньовічна інтелігенція

. Другий етап – ХІІІ-ХV століття – позначений розподілом праці між містом і селом, розвитком ремесел і торгівлі, посиленням королівської влади, активним розвитком феодальних міст. В Італії формуються міста-держави. Церква втрачає монополію на освіту, перевага в цій галузі переходить до середньовічних університетів, що засновуються по всій Європі.

Взагалі, не слід переменшувати розумового розвитку людини, що жила в ХІ-ХІІІ століттях. Тодішні європейці були мало знайомі з природою і їх фактичні знання за винятком агрокультури були невеликими. Але в галузі загальних ідей, пов’язаних з життям суспільства помітне велике піднесення, що відбулось, передусім, в літературі. Достатньо нагадати, що у Франції в ХІ стлітті з’являється “Пісня про Роланда”, в Грузії в ХІІ столітті – “Витязь в тигровій шкурі”, в Київській Русі в ХІІ столітті – “Слово о полку Ігоревім”. Ще вище стоять по рівню розкриття людської душі листи Елоізи до Абеляра.

Це були часи яскравих індивідуальностей. Для приклада варто нагадати лише духовно-громадське життя Франції. Бернар Клервоський – пристрасний політик, ладний на будь-які офіри заради тріумфу католицької церкви, ще за життя визнаний святим, але далекий від святості, розумний і самозакоханий. Його супротивник П’єр Абеляр – типовий інтелігент, що вчив студентів сміливості думки, вмінню самостійно думати, закоханий в античність. Настоятель Сен-Дені абат Сугерій, який керував Францією як своїм абатством: спокійно і хазяйновито. В цей час працює філософ Ансельм Кентерберійський, “реаліст”, тобто ідеаліст, який стверджував, що загальні поняття існують як типи і на їх основі створені одиничні речі. Його опонент номіналіст Росцелін вважав, що загальні поняття, тобто, слова, самі собою не існують. Лише індивідуальне конкретно-реально. Концептуаліст П.Абеляр стверджував, що людина в процесі пізнання порівнюючи конкретні одиничні речі, вловлює їх загальні ознаки і таким чином приходить до загальних понять. Одним з видатних теологів прогуманістичної орієнтації був Франциск Асізький, що закликав насолоджуватись красою світу і любити всі створіння Божі. Нарешті, Фома Аквінський, який здійснив грандіозну працю поєднання об’єктивно-іделістичної філософії Арістотеля з християнським віровченням. Його колега по Сорбоні Св. Бонавентура виголошував, що віра повинна грунтуватись на живій симпатії людини.

Раніше вже відзначались тісні взаємозв’язки релігії і мистецтва. Найповніше це виявляється в світових релігіях: буддизмі, ісламі і християнстві. Фактично обряди і богослужіння цих релігій виявляються синтетичним театральним дійством, яке грунтується на образній, метафоричній природі слова і супроводжується музикою, драматичним і образотворчим мистецтвами. Оскільки релігія неможлива без певної системи дій, тобто, обрядів, яким необхідно надати естетичної привабливості, постільки церква турбувалась про вдосконалення цих дій. Відповідне естетичне середовище для церковних обрядів – культова архітектура, не менш емоційне, ніж саме драматичне дійство. В храмі, принципово кажучи, за словами П.Флоренського, “все сплітається з усім”. При цьому в християнській релігії саме образотворчому мистецтву, як вже відзначалось, належала особлива роль розповсюджувача ідеї.

Таким чином, релігія поставила перед мистецтвом завдання, складність яких корінилась в специфіці віровчення. Водночас, в силу історичної культурної традиції (античність), в Європі провідними стали мистецтва, в яких матеріальність відображалась особливо яскраво: живопис, скульптура, і ця земна краса вступала в певне протиріччя з ідеями віри, з культом духовних засад.

Не в змозі обійтись без мистецтва з його здатністю глибоко впливати на емоції, церква стверджує комплекс канонів і обмежень, призваний максимально нівелювати тілесно-предметні елементи живопису і скульптурі, створити ілюзію ірреальності в архітектурі.Зокрема, відчуття ірреальності досягалось завдяки складній системі конструктивних рішень і організації інтер’ерів середньовічних храмів, через особливе використання освітлення, а також певними прийомами зображення людських фігур і оточення. В результаті скульптурні зображення святих в католицьких храмах немовби пливуть і летять в ірреальному просторі. Так само імматеріальні і біблійно-євангельські персонажі, що живуть в насиченому світлом потойбічному світі, сяючи золотом мозаїк.