Франція.

Архітектура. Для художнього смаку Франції характерні ясність і стрункість задуму, чіткість виконання, співрозмірність частин і цілого, що грунтуєтьсяяна глибинних зв’язках з античністю і дає підставу твердженню “Архітектура – це мистецтво вписувати лінії в небо”. Типовими зразками є церкви Нотр Дам ле Гранд в Пуатьє, церква св. Магдаліни в Вазелі. Найбільшою спорудою в Європі ХІ-ХІІ століть вважалась Головна церква Клюнійського абатства (знищена). Це була п’ятинефна базиліка з двома трансептами, 8 баштами, обходом навколо хору і вінцем капел. Церкву св. Трійці в Кані О. Роден назвав “важким мовчанням”. Її західний фасад демонструє вже усталену схему, що розвиватиметься і пізніше. Між двох прямокутних башт з площадками затиснено центральний неф; по вертикалі фасад ділиться на 4 яруси. Внизу портал, вище – 3 напівциркульних вікна; над ними – в центрі – здвоєне вікно, вище – вікна горища. Стіну прикрашає аркатура. Архітектура Прованса більш м’яка, подібна до античності. Це відчутно, якщо порівняти, наприклад, могутні, напівциркульні аркади в інтер’єрі церкви св. Трійці в Кані з елегантними аркадами південних внутрішніх монастирських двориків - клуатрів.

Складну проблему уявляє датування і стильове визначення одного з найкраще збережених соборів Франції – Шартського. Він присвячений Св. Діві і побудований на старій крипті, що вціліла після пожежі ХІ століття. Будувався з ХІ століття, тому має риси романські, але завершався пізніше, з використанням нових, готичних прийомів. Головний неф ширший, ніж в інших тогочасних соборах (висота - 37 м., Шширина - 16,5 м.). Абсида з двома обхідними галереями і 3 капелами. Підняті склепіння бічних нефів і збільшені вікна в центральному. Вперше застосовані аркбутани. Чи не вперше, також, в системі склепіння проходить чіткий розподіл зусиль на ребра і розпалубку, коли ребра – пружній каркас і легка розпалубка. Але тут ще, як в романській архітектурі, простір, перекритий склепінням, складає окрему просторову одиницю. Висота бічних нефів - 14 м., такі ж по висоті вікна центрального нефа, діаметр віконних роз = 5 м.

Скульптура. До кращих надбань французької пластики романської доби належить “Таємна вечеря” – скульптурна капітель церкви Св. Павла в Іссуарі. Стіл оперізує капітель, всі фігури звернені обличчям до глядача, кремезні і простонародно солідні. “Страшний суд” – тимпан собору в Отені (майстер Жізлебер, 1130-1140 рр.) – вражає глядача неминучістю події та невблаганністю Христа. Там само – “Повзуча Єва”. “Страшний суд” виявляє типове для романського світогляду протиставлення невблаганної всемогутності Вседержителя і мізерної нікчемності людини. “Єва” справляє дивне враження зміїної принадності і, водночас, її поза композиційно підпорядкована архітектурі. “Христос і старці” – тимпан церкви св. Петра в Муассаці, там само – св. Петро (1130-1135 рр.). Фігура святого зумисне деформована, уособлюючи підвищену екзальтацію. Навпаки, портал церкви св. Трофима в Арлі (південь) проникнутий спокоєм, навіть монотонністю.

Вищим досягненням романської скульптури Франції є оздоблення Шартського собору. Врата західного порталу оформлені людськими постатями-стовпами, що є яскравим прикладом підпорядкування скульптури архітектурі. Предки Христа і пророки урочисто стримані в жестах, сповнені одного ритму; в Шартрському соборі немає ні нервовості Муассаку ні застиглості Арля. Христос в тимпані порталу сповнений величі і доброзичливості.

Живопис має релігійно-повчальне призначення, але пам’ятників дуже мало. Для центру Франції типова “школа світлих фонів”, прикладом якої служать фрески церкви Сен-Савен сюр Гартан. Живопис лінеарно-площинний, гостро виразний і динамічний. Згодом використання фрескового живопису змінюється захопленням вітражами.Певною мірою вже наприкінці романської доби це зумовлено специфікою архітектурно-конструктивних рішень. Найрозвиненішим ансамблем, що майже повністю зберігся, стали ранньо-готичні вітражі Шартру. Цікаво, що освітлення собору досить тьмяне, тому що скло вітражів досить темне. Особлива світлова та барвна атмосфера собору залежить від зовнішнього освітлення (сонце, дощ). Схема розташування сюжетів типова для католицької іконографії: північна сторона храму – Старий Заповіт, південна – Новий, захід – Страшний суд, абсида – життя Христа.

Серед пам’ятників прикладного мистецтва виділяється килим з Байе (1120 р.). Довжина його біля 70 метрів і в давнину він оперізував внутрішній простір місцевого храму; кольоровою вовною вишиті сцени завоювання Англії норманами.

Німеччина.

Архітектура. Скульптура. В романську добу Німеччина уявляє собою, незважаючи на пишну назву – Священна Римська імперія германської нації, – більш відстале утворення з племінною роздробленістю і невпевненістю. Але мистецтво тяжіє до грандіозності, перш за все такі архітектурні шедеври, як собор в Шпейєрі, Майнці і особливо - собор у Вормсі. Кам’яна маса собору видається непорушною і несхибною, відзначаючись цільністю об’ємів. Всі названі споруди мають характер компактних замків-фортець з могутніми стінами, знизу майже позбавлених пройомів та мальовничими баштами. При довжині соборів до 120 метрів відповідно зростала і висота центральної вежі. Динамізм силуету та прагнення до вертикалізму – специфічна риса німецької архітектури, що особливо відчутною стане в наступний період. Синтез мистецтв, знайдений у Франції, тут не використовується, нечисленні скульптури не зливаються з архітектурою і іноді не пов’язані з культом, як, наприклад, “Лев, що розриває людину”. В німецькому мистецтві немає привабливих жіночих образів. Достатньо порівняти французьку Єву з Отена і Єву з рельєфів воріт в Гільдесгеймсі. (церква Св. Михайла).

Своєрідні риси мала романська архітектура Італії, де завжди відчувалась спадщина античності. Типовим романським комплексом цієї доби тут є пізанський ансамбль в Тоскані: Собор, Баптистерій та Падаюча вежа, де перед глядачем розігрується велична і спокійна симфонія гармонійних півциркулярних аркад.