Народи арабських країн в добу феодалізму зробили значний внесок в розвиток цивілізації. На початок VII століття виникає Арабський халіфат. В цьому ж столітті араби завойовують Палестину, Єгипет, Сірію, Месопотамію, Іран, пізніше – Піренейський півострів, Середню Азію, Закавказзя. Незважаючи на те, що в ІХ-Х століттях халіфат розпадається на ряд держав, культура цих країн має спільні риси. Характерним є загальний високий рівень науки і культури, що розвивається під впливом ісламу. Зокрема, на образотворче мистецтво наклала відбиток іконоборча тенденція: заперечення можливості зображення божества, а згодом – і людей – в культових спорудах, книгах, тощо.
Зазначені тенденції обумовили специфіку художньої творчості. Як і в інших середньовічних культурах, основну роль відіграє архітектура культового характеру: мечеті та медресе, мавзолеї. Їх в цілому відзначали чіткі форми: центричні за композицією споруди, що завершаються куполом підвищенно-еліптичних обрисів; купол спирається на чотири стіни основного квадратного об’єму та невеликі арки-тромпи, перегнуті в кутових частинах останнього. В архітектурному декорі вирізняються специфічні за формою підковоподібні та стрільчасті арки та розкіш різьбленого орнаменту і написів і пізніше – узорна кладка. Мистецтву арабів взагалі притаманна яскрава декоративність, що породила дивовижне мистецтво орнаменту – “музики для очей”. “Арабеск” – новий тип узору, що складається з перетинів та переплетень стилізованих рослинно-геометричних фігур, органічно доповнених в’яззю текстів. В розробці орнаментів араби досягли неперевершеної віртуозності, створюючи незчисленну кількість композицій, що базуються на математичних розрахунках і тонкій одухотвореності. Декоративному ладу підпорядковуються і зображення людських фігурок, які можуть бути частиною орнаментальної композиції.
