Мистецтво Індії.
На території Індостану серед буйної тропічної рослинності вологого тропічного клімату в долинах річок Інд та Ганг дуже давно склались хліборобські культури. Найдавніші пам’ятки мистецтва знаходять на пізньопалеолітичних стоянках ХХУ - ХУІІІ тисячоліть тому. Цивілізація тут складалась, як і в інших давніх осередках, шляхом взаємодії скотарських та землеробських племен: їх поява простежується з VII тисячоліття до н.е. На початку третього тисячоліття в долині Інду формується надзвичайно розвинена цивілізація з великими містами Хараппа, Мохенджо-Даро, Лотхал та інші. Вони були пов’язані як з Месопотамією, так і з афгано-туркменським ареалом. Від цих часів залишилось багато пам’яток гліптики та теракоти. В орнаментиці виробів майстерно сплетені геометричний і рослинний узори з зображенням тварин. Та найвищі досягнення протоіндійської культури – забудова міст. Вони вражають геометричною регулярністю планування, поділом жителів на три групи за соціальними ознаками. Прямокутна сітка вимощених вулиць шириною 9 м. з тротуарами шириною 2 м. утворює квартали. Двоповерхові будинки ховались за високими стінами, житлові кімнати розташовувались навколо двору. Вхід в будинок збоку вів у дворик; двір межував з басейном. По підземним трубам з випаленої цегли вода витікала в каналізацію. Були в Хараппі і розкішні, багатоповерхові будинки і бараки, але скрізь приділялась увага санітарії. Розкопані в місті і споруди типу цитаделі невідомого призначення. Місто-порт Лотхал мало найбільший в тогочасному світі док довжиною 210 і шириною 35 м. Лотхатські ювеліри вміли чудово обробляти шляхетне каміння і ювелірна справа Камбейської затоки процвітає безперервно з харапських часів до сьогодення. Протоіндійцям відомі були шахи – знайдені ігрові фігурки з слонової кістки. До шедеврів стародавньої дрібної пластики належить бронзова фігурка дівчини з Хараппи. Вона захоплює пропорційністю і невимушеністю пози. Шедеврами мистецтва тієї доби є також печатки, де на площі кілька квадратних сантиметрів вкладались зображення глибокого змісту. Рогаті божества, герої і тварини, відбиваються міфологічні образи і ритуали. Поступово ускладнюються релігійні ритуали, складаються уявлення про кілька небес і загробний світ; в розвиненій патріархальній сільській громаді формується три верстви: знавці вед брахмани, воїни – кшатрії та численні працьовиті вайсья. Кожна з цих варн мала своїх богів і традиції. Брахмани канонізували вікову общинну мудрість в “Рігведі” (ріг – гімн, веда – святе знання). “Веда” сприймалась індійцями не як холодне раціональне знання, а з відтінком “екстазу”, “трепету”, тому ми відзначаємо синтетичний музично-драматично-архітектурно-живописно-скульптурний характер ведичного ритуалу. Далі образи і мотиви вед отримали розвиток в ведичній літературі: видатних епічних поемах “Махабхарата”, “Рамаяна”. Пізніші вчення буддизму, численні трактати індуїзму, різних релігійно-філософських течій теж були спадщиною “Рігведи”. Початком і кінцем мистецтв давні індійці вважали музику. Гармонійне поєднання мелодії, ритму і ладу утворює певну рагу – “мелодію настрою”. Кожна рага чітко відповідає певному почуттю, “смаку” (раса). Кожній расі (почуттю) відповідає не лише музична рага, але і певний колір: коханню – коричневий, комічному – білий, патетичному – сірий, страхові – чорний, чарівничому – жовтий тощо. Семиступенева гама асоціюється з 7 кольорами, кожна мелодія – з певною графічною формою – чірою, співвіднесеними з танцювальною позою та поетичним коментарем. В результаті в Індії малюють музику і навпаки. В трактатах чітко сформульовані правила зображення богів і людей у найдрібніших деталях. І якщо архітектуру називають “застиглою музикою”, то індійська скульптура – “застигле почуття”, де динаміка руху, пропорції, силует та інше злиті воєдино із смисловим значенням жесту, що розкриває емоційний зміст твору. У всіх живописних школах кожна класична рага теж знайшла живописне втілення. Протягом тисячоліть “Рігведа” передається брахманами з покоління в покоління з надзвичайною точністю і унікальний зв’язок сучасності з найглибшою давниною пояснює безпрецедентну єдність індійського мистецтва.
|