У багатонаціональній Габсбургській монархії становище панівної нації займали австрійці, які, проте, становили лише 1/5 частину її насел. Вони проживали переважно у Пн-зх частині держави. Національні окраїни у імперії в соц..-економ. відношенні часто не відставали від самої Австрії і навіть випереджали її (Чехія). Тому процес розвитку нових економічних відносин ніс монархії не тільки зміцнення її господарс. єдності, скільки зростання відцентрових сил. Пол. нац. Рух. Польська шляхта солідаризувалась із національним рухом, який прагнув відновлення Речі Посполитої. Вона брала участь у численних змовах, підтримувала дії Наполеона проти Австрії, Пруссії та Росії. У різний час діяли таємні організації, повязані з польс. Еміграцією – Союз Друзів Народу, Об’єднання пол.. народу. Вони проводили патріотичну пропаганду, намагалися залучити до нац.. руху селянство. Центрами змовницької діяльності був Краків і Львів. Особливе місце займала Краківська Республіка, у якій національне життя розвивалось вільніше – діяв Ягеллонс. Універ, польські школи.
Від поч. 40х рр. еміграційне Польське Демократичне Товариство готувало загальнонаціональне повстання, але здійснити його, як виявилось пізніше, можливо було лише у Краківській республіці. Так, повстання, яке було підняте у лютому 1846 р. зазнало невдачі через зраду одного із польських аристократів. Врезультаті цього повстання, Краків було приєднано до Галичини. Чеське нац. відродж. Зростання нац. свідомості чехів проходило в умовах відсутності націон. держави. Тут компактними масами проживали німці, які займали провідні позиції в органах управління, промисловості, торгівлі. Поширення ідей Просвітн. створили сприятливий грунт для пробудж. націон. життя. На початк. етапі головними були завдання культ-просвітн характеру(Ю. Югман«Історія чеської літератури», Ф. Палацький «Історія чеського народу в Чехії і Моравії»,значущою була діяльність філолога Й. Добровського та історика П. Шафарика та ін .) 30-40 рр – націон. рух набув політ характеру. Два напрямки: ліберали (Палацький, Рігер) – за автономію, австрославізм – перетв. Австрії у конституц. aедерат. монархію; радикали (Е. Арнольд, К. Сабіна) – об’єднання «Чеський ріпіл» за об’єдн. чеських земель, скликання сейму тощо. Вони очол. повстання у червні 1848 р. Словаки не мали жодних націон. атрибутів автономії і їхній рух на поч. століття також обмежився лише культурницькою діяльністю – Я. Коллар, П. Шафарик; у 1834 р. через посилення мадяризації було ств. «Тов. любителів словацької мови і літератури» (ЛюдевітШтур). У 1847 р. були сформ. засади націон.- політ. програми: надання землі селянам на викуп, запровадження словацької мови в освіту і уряди. Поступово словац. діячі зблиз. з ліберальним колами чехів, угорців та ін. народів імперії. В Угорщині було взято курс на повну мадяризацію в Угор. Королівстві. Особл. значення у формув. націон. свідомості мав представ. орган – сейм. У 30-40 рругорс лідери (І. Сечені, Л. Кошут, М. Танчич) сформ. свої політ програми, які різко різнились між собою, але це не завадило угорцям у березні 1848 р. підняти повстання у Пешті, вершиною якого було проголош. парламентом 14.04.1849 р. скасування влади Габсбургів. Але цей рух був придушений. Хорвати сфокусували свій націон. рух навколо мовного питання, через велику кількісті діалектів – штокавський, кайкавський і чакавський Ідейним натхненником цього руху став Людевіт Гай, який запропонував концепцію єдності південних слов’ян, яких вважав нащадками давніх іллірів. Ілліри домагалися припинення мадяризації хорватів, об’єдн. хорв. земель та їхньої рівноправності в Угорщині. Невдовзі відбувся розкол у русі: частина стала підтр. союз з Угорщиною(«мадярони»), а частина – союз з Габсбургами. Відгомін ілліризму був відчутний і в Словенії. Таким чином, становище Австрійської імперії у І пол. 19 ст було нестабільним не лише через міжнаціональні суперечності і культурно-просвітницьку діяльність різних народів, але й через тенденцію до національного самовизначення кожного із них.
