Студопедия — Мистецтво Росії ХІV – XVІІ століть
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мистецтво Росії ХІV – XVІІ століть






 

На першому етапі свого становлення мистецтво Росії розвивається в загальному руслі давньоруської художньої культури. Давньоруське мистецтво - історичний тип мистецтва. Давньоруським називається період, умовно обмежений з однієї сторони датою Хрещення Русі (988 р.), а з другої - рубежем ХУ-ХУІІст. коли розпочалась інтенсивна європеізація російської культури. Активне економічне, культурне й політичне життя Давньоруської держави припало на часи Київської Русі. Високий злет художньої культури за часів Київської Русі був зумовлений глибокими соціально-економічними процесами, що на той час відбувалися на землях східних слов`ян - відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення і забудова міст, як центрів ремісничого виробництва й торгівлі, розвиток феодальних відносин. Об`єднання йде навкруги двох центрів: Новгорода й Києва. В другій половині ІХ століття перевага переходить до Києва, який стає столицею ранньофеодальної давньоруської держави. В Х столітті він швидко розширює свої рубежі і стає великим ремісничим містом та центром міжнародної торгівлі. Легенда, яка занесена в ХІ ст. в літопис, оповідає про те, що Київ був заснований в старовину трьома братами - Києм, Щеком і Хоривом. Вже в Х ст. Київ - велике місто, а в ХІ столітті - великий економічний, політичний і культурний центр всієї Східної Європи. Він є втіленням прогресу, культури та мистецтва східних слов‘ян. Мистецтво Київської держави розглядатиметься, природньо, в наступних частинах як мистецтво на території України домонгольського періоду.

В ІV ст. християнство признається офіційною релігією у країнах Римської імперії. Майже тисяча років пішло потім на те, щоб христианізувалась вся Європа - з півдня на північ, та з заходу на схід. Так, з усіх слов`янських народів Русь хрестилась останньою.

Як і все нове, християнство приживалося складно (хоч Київський митрополит Іларіон оповідає через сімдесят років після цих подій про хрещення як про тріумф, дійсність була суворішою та складнішою). В Новгороді, наприклад, який прийняв хрещення через деякий час після Києва розігралися вуличні бої. В Стародавній Русі спочатку хрестилася панівна верхівка - князь та його оточення, що були мешканцями міст. Потім слідували прості городяни. Язичництво, як і повсюди відступало при цьому в села та на околиці. Нехрещених спочатку ніяк не називали, пізніше їх стали називати словами "язичник", "поганець".

У зв`язку із введенням християнства виникла потреба в спорудженні церков, а перед архітектурою і мистецтвом Київської Русі постали нові художні завдання. Вплив візантійської культури був у нас найсильніший і тривав найдовше. Проте чи змогли б досягти такого розвитку на Русі різні мистецтва, якби не було для цього життєдайного грунту, якби не було у давньоруського народу художніх традицій, вироблених з діда - прадіда навичків до художньої творчості? Вже перші муровані церкви Київської Русі мали візантійський характер. Мистецтво відігравало важливу роль в ідеологїї східних слов`ян, бо майже всі мистецькі твори - від орнаменту на сорочці до зображення язичницького бога - мали певний зміст у системі язичеських вірувань, що склався, з одного боку, як наслідок практичного досвіду життя, а з другого - як фетишизація природних негараздів, яких люди не могли пояснити. Орнаменти, візерунки та різноманітні зображення мали конкретне призначення - оберігати людину від різних явищ, допомагати їй у житті та праці.

Ще за багато століть до Київської Русі сформувалися традицїї дерев`яного будівництва. І на той час, коли у Києві з`явилися перші муровані споруди, міста уявляли собою розвинені архітектурні організми, а русичі були досвідченими будівничими. За перші сто років існування Давньоруська держава набула сили. Зросли й розбудувалися руські міста - Київ, Новгород, Переяслав, Чернігів, Смоленськ та інші. Будівництво твердинь та захисних оборонних ліній було життєвою необхідністю, оскільки боротьба зі степовими кочовими племенами впродовж усієї історії Київськоі Русі становила одну з основних політичних проблем.

Уявити собі давньоруське місто можна таким. Стародавній дитинець укріплений стінами й валами правив за адміністративний центр, де містився княжий двір, мешкали дружинники, бояри та їхня челядь. Дитинці у великих містах досягали площі десяти гектарів, а в маленьких - від двадцяти сотих до півгектара, де вони були власне князівськими чи боярськими замками. Забудова яскраво виявляла класове розшарування міста. Бідний люд мешкав у невеликих рублених чи каркасно-дощатих хатах, що мали одне чи два приміщення, з пічкою напроти дверей. Садиби заможників складалися з рублених будинків, іноді двоповерхових, з ганками, підкліттями та дахами.

Необхідність у будівництві монументальних мурованих споруд була зумовлена потребами молодої держави. Київ повинен був мати храми, які б не поступалися константинопольським, а київський князь - палаци, не гірші ніж у візантійських імператорів; кам`яна архітектура Києва повинна була продемонструвати перед усім світом міць і велич Давньоруської держави, а її народу довести могутність київської влади, непохитність нового феодального ладу, перемогу християнської церкви над язичництвом.

Муроване будівництво на Русі сприйняло традиції візантійської архітектури, у якій на ті часи було вироблено так звану хрестовокупольну систему церковної споруди, що стала канонічною, обов`язковою при будівництві храмів. За цією системою прямокутне в плані приміщення членувалося всередині стовпами на три нефи, тобто подовжені приміщення. Всередині споруди на чотири стовпи спиралися арки, на яких за допомогою так званих парусів - вигнутих склепінь - ставився підбанник, де влаштовувалися вікна для освітлення центральної частини церкви. Підбанник перекривався банею-куполом. Склепіння, що перекривали споруду, мали здебільшого півциркульну форму й завершувалися фасадами з півкіл, які на Русі звали закомарами. Середні склепіння височіли над боковими, утворюючи в об`ємі хрест, звідки й пішла назва цього типу будівлі.

У західній частині церкви був нартекс - приміщення перед входом, де часто ховали феодалів. Над нартексом влаштовували хори. В східній частині був вівтар, для якого робили півкруглу в плані апсиду. Таких апсид планувалося здебільшого три. Це була канонічна схема, за якою давньоруські зодчі мали зводити муровані церкви. Але, архітектурно-художній образ споруди російські архітектори вирішували по-своєму. Тут діяли й місцеві смаки, й будівельні та мистецькі традиціі, ідейні завдання, що їх ставила перед архітектурою Давньоруська держава. Великого поширення, як конструктивний і декоративний матеріал, набуває рожевий шифер. З шиферних плит, що добре коловся, робили карнизи, підлогу, сходи, огорожі, саркофаги, барельєфи, дрібну пластику тощо. Шифер був добре придатним для різьблення й часто замінював мармур, що вживався у візантійських будовах.

Першими мурованими спорудами на Русі були палаци київських князів. Проте архітектуру цих величних споруд ми можемо уявити лише за даними розкопок та мініатюрними зображеннями. Найдавнішою з церков, що їх збудував Володимир Великий у Києві, була славна Богородицька церква, прозвана Десятинною, бо на неї призначив Володимир десятину своїх доходів.

За велику кількість мармурових прикрас її називали ще й марморяновою. Урочисті форми небаченої до цих часів у Києві споруди символізували утвердження нового суспільного ладу - феодалізму й нової релігії - християнства. Навіть після побудови Софії Десятинна церква відігравала важливу роль: тут відбувалися урочисті церемонії, ховали князів.

За 1037 рік київський літопис містив такий запис:" Заклав Ярослав місто велике Київ, у цього же міста є Золоті ворота, заклав також і церкву святої Софіі, митрополію і по цьому - церкву на Золотих воротах святої Богородиці Благовіщення, по цьому - святого Георгія монастир і святої Ірини".

Після раптової смерті Мстислава Ярослав Мудрий знову об`єднав Русь під владою Києва, став "самовладцем". Ця видатна подія рішуче змінила політичну ситуацію на Русі, поставила перед Ярославом Мудрим завдання загальнодержавної політики. Він розпочав широку діяльність по централізації влади, всіляко намагаючись зміцнити державу. В 1036 році Ярослав відбив останній натиск печенігів, а на тому місці почали будувати Софійський собор. Зведення собору розпочате 1037 року, було закінчено через п`ять-сім років. За значимістю для давньоруського мистецтва Софійський собор можна порівняти з славетним храмом античної Греціі - Парфеноном.

Софійський собор - головний храм Давньоруської держави. За дев`ять з лишком століть свого існування Софійський собор після численних руйнувань не раз перебудовувався. Хоч Софійський собор певною мірою наслідує візантійські традиції, він є цілком оригінальним за своїми символічно-естетичними цінностями та архітектурними елементами стильової неповторності. На відміну від Софії Константинопольської храм у Києві присвячений не святій на ім`я Софія, матері Віри, Надії та Любові, а Софії - Премудрості Христовій і тим самим - Матері Божій. Тому вся споруда будується так, щоб при порівняно невеликих розмірах справляти враження надзвичайно великого об`єму. Дванадцять куполів Софійського храму плавно підносяться до основного тринадцятого, що надає споруді особливої монументальності (Софія Константинопольська - базиліка з одним куполом). Дві галереї - двоповерхова, потім одноповерхова - зв`язують собор з оточенням і символізують панівну ідею того часу - об`єднання земель навколо Києва. П`ятинефний храм відзначається чітким ритмом об`ємів, поступовим ступеневим наростанням висоти. Пірамідальність його композиції підкреслюється потрійним спадом півциркулярних склепінь над розгалудженнями архітектурного хреста. Храм св.Софії був взірцем культової забудови для всієї Східної Європи. На відміну від статичних форм будівель візантійської архітектури, композиція Софійського собору мала живописний динамічний характер. У наші дні зовні він зберігся в "одязі" нашарувань ХУІІ-ХУІІІст. Проте під цими нашаруваннями добре збереглися його первісні форми.

По закінченні спорудження Київського Софійського собору в 1045 році розпочали зведення Софійського собору в Новгороді. Техніка будівництва новгородського собору близька до Київської Софіі, але й істотно відмінна. Мурування з каменю зумовило характерну для новгородської архітектури пластику стінних мас і відсутність дрібних деталей. Новгородський собор відмінний від київського також пропорційним ладом. Його пропорції стрункіші, в композиції менше градацій різномасштабних елементів та ритмів відкритих аркад. Його образ - могутній, дещо суворий, в ньому присутні вже риси феодальних часів.

Нам не відомі імена будівничих Київської Софії. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили свої автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію.

Другий етап розвитку мистецтва Київської Русі розпочався після смерті Ярослава Мудрого, коли феодальні відносини швидко поширюються у всіх князівствах. Усе більшого значення набувають Чернігів, Переяслав, Новгород, а згодом Смоленськ, Ростов, Суздаль, Галич, Володимир-Волинський. Там також починають зводити кам`яні споруди, засновують власні художні школи. Проте Київ залишається не тільки столицею, але й найбільшим торгівельним, ремісничим і культурним центром Русі. У другій половині ХІ ст. в Києві зводяться головним чином так звані "вотчі" монастирі, засновані князями в інтересах князівських династій. Більшість з них належать до типу шестистовпних хрестовокупольних храмів. Таким був Київський Печерський монастир, який став політичним центром антивізантійської орієнтації і разом з тим визначним осередком феодальної культури.

Муроване будівництво ІІ пол. ХІ- поч. ХІІ ст. широко розвивалося не лише в Києві (Успенський собор Печерського монастиря, церква Спаса на Берестові), але і в інших містах - Переяславі, Вишгороді, Чернігові, Суздалі, Новгороді.

Типи і масштаби мурованих споруд Новгорода близькі до архітектури Києва, проте і пропорційний лад, і специфіка будівельної техніки, і архітектурно-художній образ тут були свої: вищими були пропорції, по-іншому трактовані площини стін і пластика об`ємів. Разом з певною узагальненістю архітектурних форм майстри досягли в них великої художньої виразності. Такими були чотири великі споруди зведені на початку ХІІ ст. за часів князя Мстислава Володимировича - Благовіщенська церква на Городищі, собори Миколо - Дворищенського, Антонієва та Юр`єва монастирів.

Епічна міцність, велич, простота конструктивного рішення, монументалізм форм - характерні риси архітектури цієї доби. Але типовим храмом феодальної доби стає невелика кубічної форми одноглава церква з однією або двома апсидами, з яких дві бокові бувають занижені, - такою є церква Спаса на Нередиці, збудована князем Ярославом Володимировичем на Городищі.

Архітектура періоду феодальної роздрібленості набуває рис фортечних споруд, важких, могутніх, з вікнами - амбразурами та декором з аркатурою, що походить від оборонних пристосувань замкових стін. У розписах феодальних церков характерними стають зображення святих - воїнів у вигляді феодалів. Давньоруське мистецтво цього періоду має ряд спільних рис із романським мистецтвом, що найясравіше відбиває феодальну ідеологію.

У ці часи особливо розповсюджується замкова архітектура. Це й стратегічні замки, що будуються князями для оборони вотчин, і укріплені феодальні садиби, і, нарешті, монастирі. З усіх Придніпровських земель в ХІІст. найвищою будівельною майстерністю і найдосконалішою архітектурою вирізнялася Чернігівщина. Тогочасний архітектурний стиль найяскравіше відбився у чернігівських кам`яних спорудах. У Чернігові збереглися до наших днів три споруди стилю ХІІ ст.: Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря та Іллінська церква. Інші дві будівлі, що мають точні дати, - Михайлівська церква (1174) та Благовіщенська церква (1186) - відомі лише з археологічних розкопок.

Споруду ХІІ ст. - Успенський собор Єлецького монастиря - відрізняють типові для цього часу методи будівництва: порядове мурування, хрестові склепіння, архітектурні форми (напівколони на пілястрах фасадів, аркатурні пояси та орнаменти поребриком і городками) зі спільними рисами у фресковому живопису (підкреслена лінійність, експресивність). Існує думка, що собор завершувався трьома главами. Зовні собор був урочистим і ошатним. Взагалі ошатність споруд, як і більша їх близькість до романського мистецтва в порівнянні з київськими, - характерна риса чернігівської архітектурної школи.

Дякуючи розвитку продуктивних сил, внаслідок бурхливого розвитку ремісничого виробництва у великих давньоруських містах буяє торгівельне життя, складаються ремісничі об`єднання. Давньоруська культура в цей перід досягає апогею. Особливого значення набувають патріотичні теми об`єднання російських земель перед загрозою зовнішньої небезпеки, засуджуються феодальна роздрібленість і міжусобиці. В столичних містах бурхливо розвивається будівництво торгівельних і ремісничих посадів. Типовим явищем стає спорудження на торгах у цих посадах церков, часто П`ятницьких, на честь покровительки торгівлі Параскеви - П`ятниці (Чернігів, Смоленськ, Новгород). Дуже близькими до архітектури Києва й Чернігова були споруди цього періоду в Смоленську, який стояв у самому центрі руських земель і був важливим культурним центром Придніпров`я.

Споруди Володимиро - Суздальської землі середини ХІІст. дуже мало відрізнялися від київських чи смоленських. Це були чотиристовпні храми з важкими пропорціями, товстими стінами з вузькими вікнами. Їхні фасади були прикрашені аркатурою з поребреником. Різниця полягала лише в тому, що ці храми будувалися не з цегли, а з білого каменю, і з нього ж вирізьблювалась аркатура. Це Борисоглібська церква в Кідекші та Спасо - Преображенський собор в Переяславлі - Залеському, зведених на замовлення Юрія Долгорукого.

Проте вже в 60-х роках ХІІст., за часів Андрія Боголюбського, архітектура Володимиро - Суздальської Русі набуває нових рис. Пропорції будівель стають легкими, фасади членуються тоненькими півколонами, аркатура розвивається в колончасті пояси, що оперізують храми, а їхні фасади оздоблюють різьбленою скульптурою.

Ці риси ми зауважуємо в Успенському соборі у Володимирі (1158-1161), шестистовпному храмі, складеному з великих, щільно підігнанних один до одного плит місцевого білого вапняку. Горизонтально по всьому фасаду Успенського собору проходить аркатурний пояс: лопатки, що членують фасад, прикрашені півколонками, перспективні портали, щілиноподібні вікна.

На той час на Володимиро - Суздальській землі формувалася школа, в якій поряд з будівельною майстерністю розвинулося художнє різьблення по каменю, білому вапняку місцевого походження. За правління Андрія Боголюбського у Володимирі будуються Успенський собор, Золоті ворота, під Володимиром - ансамбль Боголюбівського замку і найдосконаліша з усіх споруд - церква Покрова на Нерлі. В образі цієї споруди митці втілили ідею краси рідної землі, гордості за свою вітчизну. Церкву побудовано в 1165 р. на замовлення князя Андрія Боголюбського, неподалік від великокнязівського позаміського замку, де річка Нерль впадає в Клязьму і куди припливали човни, які прямували до Володимира. Коли дивишся на стрункі пілястри, плавно заокруглені закомари, що ними завершуються фасади, стрункий барабан з м`ягко окресленим куполом, білосніжні стіни церкви, які відображаються в невеличкому озері, відчуваєш якусь пісенну гармонію. Всередині вертикальний характер композиції споруди акцентовано ще більше: високі чотири стовпи перекриваються вгорі підпружними арками, на парусних склепіннях поставлено барабан, звідки ллється світло. Усе в споруді просто, стримано і надзвичайно гарно. Її стрункі, неначе дівочі, форми легкі й спрямовані у височінь. Білосніжні фасади прикрашені тонкими півколонками, колончастим поясом та порталами, оздобленими різними окрасами.

Інший, Дмитрівський собор у Володимирі, побудований за князя Всеволода Юрійовича. Його пропорції мужні й спокійні, форми урочисті. Площини фасадів мовби вкриті дорогою тканиною, скульптурними зображеннями рослин, звірів, вершників, ангелів та святих.

Крім архітектури, монументального живопису, різьблярства та декоративно - ужиткового мистецтва, в Київській Русі не останню роль відігравав іконописний живопис та книжкова мініатюра. Іконами прикрашали дерев`яні та муровані церкви, князівські та боярські хороми, ставили їх над міськими брамами, брали з собою в похід.

У церквах ікони розташовували над передвівтарною перегорожею, що згодом перетвориться на іконостас. Зверху ставили п`ять ікон так званого "деісусного" чину: посередині Христос у вигляді судді, праворуч і ліворуч - Іван Предтеча та богоматір, а за ними - архангели Гавриїл та Михаїл, які молять Христа "за рід людський". Нижче розміщували так звані "намісні" ікони з зображенням Христа, богоматері, святих або празників пов`язаних з наіменуванням церкви.

Історичні джерела зберегли нам відомості про одного з перших наших іконописців славетного Алімпія. Творів давньоруського станкового мистецтва збереглося дуже мало. Більшість пам`яток ХІІ -ХІІІ ст. походять з Новгорода, Володимира, Ярославля. Однією з найпопулярніших на Русі була ікона "Володимирська богоматір ". Її було привезено до Києва на початку ХІІ ст. з Константинополя. В 1155 р. Князь Андрій Боголюбський перевіз її у Володимир. Згодом ікону було перенесено до Московського Кремля.

Немовля зворушливо пригорнулося до матері, яка з невимовним сумом і скорботою дивиться на глядача. Глибокий психологізм, вираз найніжнішого, найліричнішого людського почуття, неперевершена майстерність - все це сприяло винятковій популярності твору. Іконографічний тип її - "Елеуса " (Богоматір, що тримає на руках немовля Христа, щокою притуляючись до нього).

До київського мистецтва часів Володимира Мономаха дослідники відносять ікону Георгія з Успенського собору Московського Кремля. Образ суворого воїна переданий на другій іконі Георгія, що походить з Георгіївського собору в Новгороді і датується першою половиною ХІІ століття. Іконографічний тип молодого воїна, який міцно стискає правою рукою спис, а лівою - меч - був дуже поширений на Русі.

Найвидатніший твір давньоруського живопису цієї доби-"Богоматір Велика Панагія (Оранта)" з Ярославського Спасо - Преображенського монастиря. На іконі богоматір зображено у весь зріст з молитовно піднятими руками. Композиція врівноважена, але підняті руки й відкинуті внаслідок цього руху краї покривала (мафорію) надають композиції певної динамічності.

З початком феодальної роздрібленості Русі, виникненням нових центрів починають складатися місцеві художні школи.У ХІІ столітті нових рис набуває і монументальний живопис. Майстерність київських живописців репрезентує уславлений фресковий розпис Кирилівської церкви. Багато спільного з кирилівськими мають розписи в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові. Колорит фресок стриманий з тяжінням до сіро-коричневих тонів, в живопису - присутній значний елемент лінійності.

Видатний ансамбль розписів середини ХІІ ст. - фрески Спасо - Преображенського собору Мирозького монастиря у Пскові. Вони мають багато спільних рис з київськими фресками: такі ж суворі, монументальні образи, така ж статичність окремих постатей і експресивність маломасштабних багатофігурних композицій.

В давньоруському станковому живопису 30-80-х років ХІІ століття починають проступати риси окремих художніх центрів. Один з найкращих творів цієї доби - ікона архангела Гавриїла (так звана, " Ангел - золоте волосся"), що походить з Новгорода.

До традицій київського іконопису належить ікона 30-90-х років ХІІст., що зветься " Устюзьке Благовіщення ". В постатях архангела, який урочисто сповідає " благу вість ", та Марії, яка уважно слухає його, багато від композиції сцен " Благовіщення" в київських соборах.

У ряді новгородських ікон ХІІ ст. проступають риси місцевої художньої школи з її експресивністю та посиленням рис лінійності. До них належить відома ікона " Знамення " з Новгородського музею зі зображенням на звороті. Ця ікона пов`язана з подіями війни новгородців із суздальцями в 1169 р. Близькі до нередицьких, але зі своїми особливостями фрескові ансамблі в церквах Благовіщення в Аркажах у Новгороді та Георгіївському соборі в старій Ладозі (кінець ХІІ ст.). До цого ж періоду відносяться дві цікаві видовжені по горизонталі композиції "Деісуса ". На одному зображено Христа з архангелами, на другому Богоматір та Іоанна Предтечу. За рисунком та колоритом вони також нагадують славетні мозаїки київських соборів.

Унікальна пам`ятка київської художньої школи - Свенська(або Печерська) богоматір, написана у Печерському монастирі в Києві у другій половині ХІІІ ст. Ікону написано в широкій, сміливій манері, рисунок дещо грубуватий, проте виняткова мистецька колористична гама блакитних, темно - червоних, зелених та жовтих кольорів свідчить про традиції великої художньої школи.

Характерні риси київської художньої школи можна вбачати у тяжінні до монументальних форм, стиманій колористичній гамі, спокійній урівоваженості композиції, чіткому, майстерному рисунку.

На цей перід припадає започаткування ще одного жанру давньоруського мистецтва - книжкової мініатюри. Книги любили й шанували на Русі, книжка була великою цінністю. Писали її на дорогому пергаменті, писали довго, роками. Книжки берегли, їх переплітали в міцні справи з металевими замками, сторінки прикрашали численними ініціалами, заставками, мініатюрами. Найдавніша з рукописних книжок ХІ - ХІІ ст. - так зване "Остомирове Євангеліє" (1056-1057). Книгу було написано для новгородського посадника Остромира. Зміст книги - євангельські читання на кожен день. Мініатюри "Остромирова Євангелія" близькі до славетних київських перегородчастих емалей.

Друга книга ХІ ст. - так званий " Ізборник Святослава", написаний на замовлення київського князя Ізяслава Ярославовича дияконом Іваном 1073 року. За змістом - це збірник повчальних статей різних церковних авторів.

Давньоруське мистецтво - одна з найяскравіших сторінок історії художньої культури доби середньовіччя. Давньоруські митці внесли в скарбницю світової культури багато нового й цінного. Вони творили з глибоким відчуттям реальної краси навколишнього світу і цей світ з його багатогранністю й суперечностями, боротьбою нового зі старим, відкривається перед нами в іхніх мистецьких творах.

У 1237 р. на руські землі насунули монголо - татарські орди. Героїчний опір Русі перешкодив просуванню їх в Європу. Ціною страшенних жертв - знищення міст, сіл і загибелі руських людей - було врятовано європейську цивілізацію.

 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 329. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Этапы творческого процесса в изобразительной деятельности По мнению многих авторов, возникновение творческого начала в детской художественной практике носит такой же поэтапный характер, как и процесс творчества у мастеров искусства...

Тема 5. Анализ количественного и качественного состава персонала Персонал является одним из важнейших факторов в организации. Его состояние и эффективное использование прямо влияет на конечные результаты хозяйственной деятельности организации.

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Тактика действий нарядов полиции по предупреждению и пресечению правонарушений при проведении массовых мероприятий К особенностям проведения массовых мероприятий и факторам, влияющим на охрану общественного порядка и обеспечение общественной безопасности, можно отнести значительное количество субъектов, принимающих участие в их подготовке и проведении...

Тактические действия нарядов полиции по предупреждению и пресечению групповых нарушений общественного порядка и массовых беспорядков В целях предупреждения разрастания групповых нарушений общественного порядка (далееГНОП) в массовые беспорядки подразделения (наряды) полиции осуществляют следующие мероприятия...

Механизм действия гормонов а) Цитозольный механизм действия гормонов. По цитозольному механизму действуют гормоны 1 группы...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия