РОСІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ

 

Перші десятиліття ХІХ ст. в Росії пройшли в обстановці всенародного підйому, пов`язаного з Вітчизняною війною 1812 року та повстання декабристів, які багато в чому визначили характер російської культури першої третини століття.

Особливо гостро протиріччя часу визначилися в 40-і роки. Саме тоді розпочалася революційна діяльність Герцена, з блискучими критичними статтями виступив Белінський, запеклі дискусії вели західники та слов"янофіли. Продовжує розвиватися російський романтизм, який безумовно був важливим етапом на шляху становлення критичного реалізму. Багато чого змінилося у порівнянні з ХУІІІ ст. в образотворчому, пластичному мистецтвах. В першу чергу, зростає суспільна роль художника, значущість його особистості, його права на свободу творчості, яка ставила гострі соціальні та моральні проблеми.

Архітектура. Гуманістичні ідеали російського суспільства найшли відбиток в високогромадянських зразках зодчества цього часу та монументально- декоративної скульптури, в синтезі з якими виступає декоративний живопис та прикладне мистецтво. Архітектура першої третини століття - це перш за все рішення великих градобудівничих задач. В Петербурзі завершується планування Двірцевої та Сенатської площі, створюються кращі ансамблі міста.

Відомий архітектор цього часу А.Вороніхін, працювавший в Петергофі, був офіційно визнаний Академією мистецтва архітектором. Головний твір Вороніхіна - Казанський ссобор в Петербурзі. Півциркульна колонада храму, яку він збудував з бокового північного фасаду, утворила площу в центрі Невської перспективи, перетворивши собор та споруди навкруги у важливий архітектурний вузол. Після поховання в Казанському соборі М.Кутузова він став своєрідним пам`ятником перемог російської зброї. Більш суворий характер Вороніхін надав Гірничому кадетському корпусу(тепер Гірничий інститут), в якому все підкорено міцному доричному портику з 12 колон, зверненому до Неви. Вороніхін - архітектор класицизму - багато сил віддав створенню міського ансамблю, синтезу архітектури та скульптури, органічному поєднанню скульптурних елементів з архітектурними членуваннями.

З другої сторони острова Тома де Томон зводить ансамбль Біржі (1805-1810), змінюючи тим самим весь вигляд Василівського острову, формуючи напівколом берега двох русел Неви, ставлячи з обох країв ростральні колони - маяки, утворивши тим самим біля будинку Біржі площу.

Нове століття було ознаменовано будівництвом головних Петербургських ансамблів. З 1805 року випускник Академії А.Захаров починає будівництво Адміралтейства. Ще при Петрі І на південному березі Неви, напроти Петропавлівської фортеці, було збудовано укріплену валами й ровами Адміралтейську верфу для будівництва кораблів. Згодом Адміралтейтво втратило своє військове значення, але зберігало певні виробничі функції. Захарову було дане доручення перебудувати Адміралтейтво для розміщення управління російського флоту. Архітектор геніально розв`язав це складне завдання. Він розчленував бокові крила Адміралтейтсва ризалітами з урочистими колонадами портиків, створивши таким чином кілька нових композиційних центрів, підпорядкованих головному - башті зі шпилем. Башту Захаров поставив на могутній куб, прорізаний аркою. Поряд з аркою стоять скульптурні групи німф, які тримають земну та небесну сфери. Нижній поверх башти архітектор оточив ошатною іонічною колонадою, над якою височить купол зі шпилем, що стрімко здійнявся вгору на 72,5 м. Пропорції споруди та її частин неперевершено вишукані, у ній геніально відображено ідею слави російського флоту та величі міста.

Провідна роль у становленні архітектурного стилю цього періду належить К.Россі, збудувавшому всесвітньовідомі ансамблі Петербургу - палац на Єлагіному острові, Олександрійський театр, вулицю Россі, площу Мистецтв, площу Декабристів і Двірцеву. Апогеєм розвитку російського класицизму було спорудження ансамблю саме Двірцевої площі. Россі споруджує на площі напроти Зимового палацу два корпуси Генерального штабу і урядових установ, а також об`єднує їх великою тріумфальною аркою, що була задумана як своєрідний пам`ятник перемоги у Вітчизняній війні 1812 року. Видатні скульптори тих часів С.Пименов і В.Демут - Малиновський виконали скульптурні оздоби, у тому числі скульптурну групу " Перемога", що увінчує арку. Бокові корпуси мають спокійні, величні форми. Їх прості фасади по центру ускладнюються колонадами. Всю споруду Россі розташував дугою, що близька за формою до параболи, переключивши таким чином основний акцент з царського палацу на монумент, присвячений перемозі російського народу. Посередині площі в 1834 р. за проектом О.Монферрана було поставлено Олександрійську колону, ставшою змістовною та емоційною домінантою площі.

Майтром пізнього класицизму був В.Стасов (Павловські казарми на Марсовому полі в Петербурзі, Імператорські стайні, Нарвські та Московські ворота). Скрізь Стасов підкреслює масу, її пластичну вагу: його собори статичні з важкими куполами, з колонами доричного ордер, в них відсутня граціозність.

Вороніхін, Захаров, Тома де Томон, Россі та Стасов - петербурзькі будівничі. В Москві в цей час працюють не менш видатні архітектори - О.Бове,Д.Жилярді, А.Григорьєв.

Скульптура. Шляхи розвитку скульптури першої половини століття нерозривно пов`язані з загальними шляхами розвитку архітектури. В скульптурі продовжують працювати такі майстри, як І.Мартос, уславлений майстер надгробків. В 1804-1818 р. Мартос працює над пам`ятником Мініну й Пожарському, кошти на який збиралися по суспільній передплаті. Створення монументу та його установка проходили в роки найвищого громадського підйому і відобразили настрій цих років. Разом з Ф.Щедріним Мартос працює також над скульптурами для Казанського собору. В перші десятиріччя століття створювався кращий твір Ф.Щедріна - скульптури Адміралтейства.

Наступне покоління скульпторів представлено іменами С.Піменова та В.Демут - Маліновського. Вони як ніхто інший в ХІХ столітті, досягли в своїх роботах органічного синтезу скульптури і архітектури. Російський класицизм знайшов відображення і в станковій скульптурі, в скульптурі малого формату, в медальєрному мистецтві(рельєфи - медальйони Ф.Толстого).

Російська скульптура 30-40-х рр. ХІХ ст. стає все більш демократичною. Цікавим є творчість скульптора Вітали, виконавшого скульптуру для Тріумфальних воріт в пам`ять Вітчизняної війни 1812 р. В скульптурі середини століття формуються основні два напрямки: один, що йде від класики, прийшов до сухого академізму, для іншого характерне стремління до більш багатостороннього, багатогранного відображення дійсності. Скульптором, який зумів в період занепаду досягти значних успіхів був П.Клодт, автор коней для Нарвських Тріумфальних воріт в Петербурзі, пам"ятника Миколаю І та І.Крилову в Літньому саду.

Декоративно - прикладне мистецтво міцно виразило себе в декоративному оформленні інтер`єрів російського ампіру першої третини ХІХ ст. - мистецтва меблів, фарфору, тканин.

Живопис Успіхи живопису початку ХІХ ст. належать до стилю романтизм. Романтичний живопис відобразив кращі стремління душі, злети і паріння духу, перш за все ідеали романтизму відбилися в портретному мистецтві. Провідне місце повинно бути віддано в розвитку портретного жанру Оресту Кіпренському. Складні, замислені, мінливі за настроєм - такими з`являються перед нами зображені Кіпренським - Ростопчина, Хвостова, хлопчик Челіщев. У вільній позі, замислено дивлячись в сторону, стоїть полковник лейб - гусарів Давидов. Цей портрет сприймається як збірний образ героя війни 1812 р., хоча від досить конкретний. Романтичний настрій посилено зображенням грозового пейзажу, на фоні якого представлена фігура. Розкриваючи різні грані людського характеру та духовного світу людини, Кіпренський кожного разу використовував різні можливості живопису. Графічні портрети Кіпренського, виконані м`яким італійським олівцем взагалі не мають ціни. На них зображені генерал Чаплиць, Томілов, Оленіні. Поява таких портретів - замальовок знаменна подія: в них легко фіксуються всі короткочасні зміни обличчя, будь- який душевний рух.

Романтизм знаходить своє відображення також в пейзажі. Першим відкрив для Росії плєнерний живопис С.Щедрін, для якого характерна складна взаємодія світлоповітряного середовища.

Свій власний стиль зображення присутній Тропініну, в творах якого відсутній романтичний порив. Кращі з його портретів (портрет сина, портрет Булахова) відрізняються високою художньою досконалістю. Особливо це виявляється в портреті сина Арсенія, образі надзвичайно щирому, живому, безпосередність якого підкреслюється вмілою режисурою освітлення. Тропінін - засновник особливого типу портрету - картини, тобто портрету, в якому присутні жанрові елементи("Мереживниця", " Прядильниця"," Гітарист","Золотошвейка").

Родоначальником побутового жанру в російському мистецтві є О.Веніціанов. В його картинах головним є патріархальний, ідилічний побут. Але художник привносив поетичність не зовні, а знаходив її в народному житті. В картинах Венеціанова відсутні драматичні колізії, динамічніть сюжету, вони статичні, начеб то нічого не відбувається. Але людина завжди знаходиться в поєднанні з природою, в роботі, і це робить образи Венеціанова дійсно монументальними (" Весною. На ниві", " Жнива. Влітку").

Романтизм був характерною рисою творчості Карла Брюлова. Художника хвилювали проблеми плєнера (" Італійський ранок", " Італійський полудень"). Починаючи з 1828 р. після поїздки до Помпеї художник працює над своїм головним твором - " Останнім днем Помпеї", в якому виявиласа одна з суттєвих особливостей російського романтизму - тісний зв"язок з класицизмом, з яким його об`єднує віра в благородність та красу людської вдачі. Можна прослідкувати еволюцію розвитку Брюлова-портретиста: від парадного портрету 30-х років, взірцем якого служить блискуче декоративне полотнище "Вершниця"," Портрет Самойлової з вихованкою Амацилією", до портретів 40-х років - більш камерних, прагнучих до тонкої, багатогранної психологічної характеристики (портрет Струговщикова, Автопортрет).

Центральною фігурою у живопису середини століття був без сумніву О.Іванов, принцип творчості якого дослідники визначають, як "принцип естетичного романтизму", тобто романтизму в якому акцент переноситься з естетичного начала на моральне. Основна тема творчості Іванова - віра художника в моральне удосконалення людини, шляхом пошуку свободи та правди. Головне, що вражає в головному творі майстра - картині " Явління Христа народу" - незвичайна правдивість персонажів, їх психологічні характеристики. Звідси і переконливість духовного переродження героїв.

Сказав своє слово Іванов також в засвоєнні принципів пленеру. В пейзажах, написаних на відкритому повітрі, він зумів передати всю силу, красу та інтенсивність кольорів.

Головним джерелом для жанрового живопису другої половини століття була творчість П.Федотова. Головне в його творчості - побутовий живопис. Навіть тоді, коли він пише портрети, в них легко знайти жанрові елементи. Еволюція його творчості в жанровому живопису - від карикатурного образу до трагічного, від перевантаженості деталями, як у " Свіжому кавалерові", до граничного лаконізму, як у "Вдовичкі", до трагічного світосприйняття в останній його картині " Анкор, ще анкор". Така ж еволюція розуміння колориту. Сила живопису Федотова не лише в глибині проблем, в цікавому сюжеті, але й в майстерності виконання. Мистецтвом Федотова закінчується розвиток живопису перштої половини ХІХ століття, і разом з тим абсолютно органічно - "федотівський напрямок" відкриває початок нового етапу - мистецтва критичного реалізму.