Развитие экономики США в 70-90 гг. XX ст.

Период 70-90 гг. характеризуется неравномерностью и осложнением экономического развития США.

В 70-80 гг. среднегодовые темпы роста валового внутреннего продукта несколько снизились. В 1992-1999 гг. наблюдалось его существенное повышение. Вместе с тем, удельный вес США в мировом производстве уменьшился с 45 % до 1/3. Но промышленный комплекс США остался одним из наиболее развитых и конкурентоспособных в современном мире. Основной капитал американской промышленности в период 1965-1985 гг. вырос с 95 до 574 млрд. дол. Особенно значительным был рост оборудования.

Широко распространялись такие формы организации труда, как группы качества, бригады бездефектного труда. Практиковались совмещение рабочим разных профессий, расширение рабочих функций, постоянная учеба. Вместе с тем на предприятиях существовала система жесткого контроля за рабочими местами с помощью электронных датчиков. Основной формой стимулирования труда остается заработная плата.

Следует подчеркнуть все же, что уже в этот период в промышленности США ведущую роль играл не живой непосредственный труд рабочего, а интеллектуальный труд высокого научно-технического уровня, воплощенный в оборудование, технологии, научные разработки, управления. В связи с этим в производстве существенно выросла роль науки и образования.

Освоение Соединенными Штатами космических пространств (Марса и других планет) стало еще одним общим стимулятором развития науки и образования и их интеграции с производством. Сельское хозяйство США являло собой высокоразвитый, наиболее мощный в мире аграрно-индустриальный комплекс. Главными направлениями специализации было зерновое хозяйство. Общая площадь сельскохозяйственных земель составляла 125 млн. гектара. Урожайность зерновых систематически растет.

Вместе с тем в отрасли существует целый ряд нерешенных негативных проблем; нестабильность фермерских прибылей, упадок мелких ферм, рост задолженности банкам, угроза деградации земель.

В целом рассмотренный период характеризуется общим осложнением экономического развития США. Оно вызвано наслоениями и перекрестным действием целого ряда внешних и внутренних причин. Наиболее важными из них являются такие:

1. Рост конкуренции со стороны Японии, стран Европейского Союза, а в отрасли с/х - Австралии, Аргентины, Канады.

2. Рост военных расходов.

3. Позиции США осложняет также сырьевой кризис. Богатые месторождения руды и угля постепенно исчерпываются. Производственные затраты растут. Кроме того, в США отсутствуют такие металлы, как хром, марганец, вольфрам, платина, ртуть и др.

4. США зависят от международного нефтяного рынка. Рост цен на нефть в начале 70-х годов вызывал значительное подорожание электроэнергии, углубил энергетический кризис.

5. Имел место дефицит торгового баланса США (импорт товаров превышал экспорт).

6. Дефицит торгового баланса, в свою очередь, стал причиной платежного дефицита. США вынужденные были больше платить и меньше получать.

7. Большой внешнеторговый и платежный дефицит способствовали сокращению внутренних инвестиций и росту государственного долга.

8. На экономику негативно влияла также ползучая инфляция.

9. Американский бюджет существенно переобременял большими суммами социальных расходов – выплаты безработным, малообеспеченным семьям. Существенным фактором противодействия рассмотренным негативным тенденциям стал наплыв зарубежного капитала. В конце 90-х годов его сумма составила 6,5 трл. дол. Доля внутренних американских инвестиций была незначительной (25%). Таким образом, экономический рост США в последние десятилетия обеспечивался, в основном, зарубежными инвестициями.

Осложнение развития значительно усилило процессы государственной регуляции экономики. Государство осуществляло общее управление экономическим ростом. Разрабатывались специальные комплексные программы экономического развития. "Программа Рейгана", которая была принята в начале 80-х годов, способствовала экономическому подъему, и включала такие основные положения:

1) завершение структурной перестройки экономики;

2) стабилизация курса доллара;

3) сокращение государственных расходов на социальные потребности;

4) налоговые льготы монополиям;

5) уменьшение государственной регуляции экономики;

6) рост военных расходов;

7) снижение налогов из корпорации;

8) жесткая кредитно-денежная политика для пересилення инфляции.

В результате выполнения большинства этих заданий экономическое развитие США в 1983- 1989 гг. ускорилось. Но дефицит бюджета не был ликвидирован и составил 152 млрд. дол.. В 90-х годах, в период президентства Клинтона, снижение бюджетного дефицита оставалось одной из главных задач. В 1998 году бюджетный дефицит был ликвидирован.

 

 

29. Вплив першої світової війни на господарство Німеччини. Плани Дауеса і Юнга.

Передумовами І Світової війни були суперечності між провідними країнами на початку ХХ століття, зокрема за ринки збуту, особливо між Німеччиною, Англією та Францією. Нарощуючи воєнне виробництво і з приходом нової ідеології, Німеччина виступала ініціатором війни.

В результаті І с/в Німеччина потерпіла катастрофічну поразку. Різко скоротився обсяг промислового виробництва. Зростав державний борг. Різко погіршився стан населення країни: у 1916 р. розпочався голод, знизилася заробітна плата, робочий день зріс до 12-14 годин.

За умовами Версальського договору 1919 р. Німеччина повернула Франції Ельзас та Лотарингію. Німецькі колонії поділили між собою Англія, Франція, Бельгія, Японія. І крім того, Німеччина повинна була сплатити воєнну контрибуцію (132 млрд. золотих крон).

Німеччина втратила 1/8 території, ¾ родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі. Так вона була покарана за спробу домогтися світового панування.

Німеччина втратила зовнішні ринки, звузилися внутрішні ринки. Занепало сільське господарство. Катастрофічне становище в економіці було причиною краху кредитно-фінансової системи.

У 1924 р. на Лондонській конференції держав-переможців був прийнятий план Дауеса. Він передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини з метою, що така допомога дасть можливість справно оплачувати репарації Англії та Франції, які у свою чергу за цей рахунок покриють воєнні борги США в період І-ої світової війни. Цей план діяв до 1929 року і допоміг Німеччині досягти довоєнного рівня.

Коли розпочалась економічна криза, план Дауеса став неефективним, і йому на зміну був вироблений новий – план Юнга. Згідно з цим планом передбачалось зниження розмірів щорічних платежів, скасування контролю над економікою Німеччини. Розмір репараційних платежів зменшувався на 20% і встановлювався на 37 років. Але в зв’язку з кризою 1929-1933рр. план Юнга практично припинив своє існування.

 

30. Економіка фашистської Німеччини в 30 рр. ХХ ст..

30ті роки ХХ ст. розпочалися світовою економічною кризою, котра тривала до 1933 року. Для Німеччини економічна криза була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % — будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й 30 % від рівня 1929 p. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух.

Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з великою депресією 1929—1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій.

Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

30 січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс на мілітаризацію країни. Такими заходами нацисти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія "була готова до дій". Американо-німецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину працювали на повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала стратегічну сировину і метали.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 p. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами. Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На господарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок певної кількості сільськогосподарської продукції.

Досягши достатньої військової і економічної могутності в 1939 році фашистська Німеччина розпочинає ІІ Світову війну.

 

31. Вплив другої світової війни на господарство Німеччини. Післявоєнні перетворення в економіці. Виникнення ФРН та її економічний розвиток в 50-ті – 60-ті рр. ХХ ст..

Досягши достатньої військової і економічної могутності в 1939 році фашистська Німеччина розпочинає ІІ Світову війну, керуючись такими економічними цілями: розширення території Німеччини за рахунок інших країн, захват та використання їх сировинних, матеріальних, людських ресурсів в інтересах рейху.

Але Німеччина війну програла і в її результаті втратила майже половину свого національного багатства, 6,5 млн. німців було вбито, 2 млн. стали каліками. Були втрачені всі захоплені території. Східна Пруссія (теперішня калінінградська область РСФСР) відійшла до СРСР. Були розформовані німецька армія, повітряний і морський флот. Німеччина зобов’язувалась виплатити 20 млрд. дол.. репарацій державам переможцям. Її територію окупували війська СРСР, США, Англії і Франції.

Щоб визволити країну з катастрофічного положення було проведено господарські реформи, розроблені Людвігом Ерхардом.Опираючись на розроблену німецькими економістами теорію соціально-направленого ринкового господарства, метою якої було благополуччя для всіх громадян країни, враховуючи досвід гітлерівської командно-адміністративної економіки - Л. Ерхард провів грошову реформу, реформу цін та підприємств.

У червні 1948 р. гітлерівські рейхсмарки були об’явлені недійсними і вводились нові дойчмарки. На перших порах кожний німецький громадянин одержав 40 нових марок і підприємствам були видані необхідні суми для виплати співробітникам першої заробітної плати, а в подальшому вони повинні були існувати за рахунок своїх прибутків. Був створений новий загальнодержавний емісійний банк – Банк німецьких земель. Він регулював відношення з приватними банками та визначав суми їх обов’язкових грошових резервів.

Унаслідок реформи Ерхарда Німеччина подолала інфляцію, позбавившись від обезцінених гітлерівських грошей. Майже одночасно була проведена реформа цін.

На відміну від цінових реформ у Росії та Україні, де рівень цін не визначався і вони росли безконтрольно, в Німеччині був виданий закон проти волюнтаристського завищення цін. У спеціально виданих каталогах вказувався перелік розумних для ситуації цін з урахуванням грошових можливостей покупців. У цих умовах перехід від вільних цін (що встановлювались приватним виробником) не викликав їх катастрофічного росту, як у країнах Східної Європи. Ціни підвищувались, але всього на декілька відсотків.

Фундаментальними основами німецьких реформ залишилась приватна власність та свобода підприємництва. На цій базі робилась ставка на малий і середній бізнес та його підтримку через кредитну і податкову системи. Водночас обмежувались права монополій. Реформи Л. Ерхарда сприяли стабілізації економічної ситуації, позитивно вплинули на ріст продуктивності праці та загальне відродження німецької економіки.

В 1956 р. рівень випуску промислової продукції порівняно з довоєнним періодом подвоївся. Були відроджені також сільське господарство, транспорт, торгівля.

Одним з визначних напрямків урядового регулювання економічного росту став “Закон про стабілізацію кон’юнктури і сприяння економічного росту”, виданий у 1967 році. Згідно з законом був створений фонд вирівнювання кон’юнктури. Він передбачав ріст податків з підприємств в період буму та стимулюючі пільги в період спаду.

Загальним наслідком внутрішньо економічного розвитку і державного регулювання був вихід ФРН на третє місце в світовому промисловому виробництві і на перше місце в світовій торгівлі готовою продукцією.