Основні принципи організації виробничого процесу

Система раціональної організації виробництва будується на пев­них принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні: спеціалі­зації, пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості та гомеостатичності.

Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності еле­ментів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробницт­ва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'яза­них підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спромож­ність. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно взаємопов'язаних ланок виробництва пропорційна об­сягу виконуваних робіт, тобто

,

де п — кількість технологічно взаємопов'язаних підрозділів; V— об­сяги виконуваних робіт; р — продуктивність окремих робочих місць; М — кількість робочих місць у підрозділах.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окре­мих операцій і процесів. Цей принцип особливо важливий при виго­товленні виробів, що складаються з великої кількості деталей. По­слідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці при обробці повинні мати найкоротші маршрути на всіх стадіях і операціях ви­робничого процесу без зустрічних переміщень.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або ліквідовані. Без­перервність виробничого процесу повинна також доповнюватися безперервністю роботи устаткування.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з пе­реходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається уні­версальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатичності потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Для цього на підприємствах створюють технічні й організаційні механізми саморе­гулювання і стабілізації.