Становлення моніторингу

Спостереження за причино-наслідковими явищами і процесами природного середовища Стало необхідною умовою пристосування до навколишнього світу і запо­рукою виживання й розвитку людство. Первісна люди­на спостерігала за довкіллям, робила певні висновки 1 передбачення. Зі становленням і розвитком наступних історичних формацій набутий досвід спочатку в усній, а потім у письмовій формі зберігався, аналізувався і пере­давався наступним поколінням. Перший великий поділ праці (відокремлення землеробських (осілих) і скотар­ських (кочових) племен), очевидно, зумовив і певну ди­ференціацію в оцінюванні найважливіших природних явищ, які позначалися на життєдіяльності людей. На перших етапах розвитку вплив людства на природне се­редовище мав локальний характер, був незначним, а виробнича діяльність спиралася на природні сили (енергію води, вітру тощо).

Найдавніші письмові пам'ятки, які свідчать, що спостереження за довкіллям були важливою умовою розвитку суспільства, залишили єгиптяни, греки та, практично, всі народи, які мали писемність. Так, Гіп­пократ (прибл. 460—370 до н. е.) у своєму трактаті «Про повітря, воду і місцевість (прибл. 390 р. до н.е.) розгля­дав вплив навколишнього середовища на здоров'я люди­ни. Деякі факти і трактування екологічного спрямування висвітлено у праці Арістотеля (384—322 рр. до н.е.) «Про виникнення тварин» (прибл. 340 р. до н.е.). Теофраст Ерезійський (371—280 рр. до н.е.) наводить відомості про своєрідність рослин, що зростають у різних умовах, залежність їх форм та особливостей від ґрунту і клімату.

З розвитком суспільства накопичувалася інформа­ція екологічного спрямування, систематизувалися дані, аналізувалися зміни стану навколишнього природного середовища, зумовлені впливом природних факторів І діяльності людини. У XX ст. людина отримала змогу ак­тивно впливати на довкілля та користуватися новими ресурсами. Саме поширенням антропогенного впливу на природу та її змінами і було зумовлене становлення моніторингу довкілля як науки.

Моніторинг довкілля виник у другій половині XX, як науково-практичний напрям системної екології, зав­данням якої с встановлення критеріїв і виявлення меж стійкості екологічних систем. Тоді Його метою було от­римання репрезентативних даних про стан, динамічні зміни екосистем, створення бази даних (за певними по­казниками), вибір об'єктів і формування мережі спосте­режень. На той час поняття «моніторинг довкілля» охоплювало не лише систему постійних спостережень за станом компонентів біосфери, а й засновану на при­родничо-науковій основі (біологічній, фізнко-хімічній. геофізичній) певну їх методологію, а також позначало дієвий засіб охорони довкілля.

На початку 70-х років XX ст. було обґрунтовано аль­тернативні концепції моніторингу довкілля як сфери наукового знання і практичної діяльності.