ВИСНОВКИ. Проблема правового статусу Цивільного кодексу України є однією з найбільш важливих у теорії цивільного права
Проблема правового статусу Цивільного кодексу України є однією з найбільш важливих у теорії цивільного права. В умовах формування в Україні соціально-орієнтованої ринкової економіки вказана проблема набула нової актуальності та гостроти. У зв’язку зі змінами у соціально-економічних відносинах у всіх сферах життя суспільства, зокрема, проголошення незалежності України, формування плюралізму форм власності, зміни у відносинах між державою та громадянином, співвідношення їх взаємних прав та обов’язків, об’єктивна реальність вимагає визначити правовий статус джерел цивільного права на сучасному етапі становлення цивільного права незалежної держави, проаналізувати тенденції подальшого їх розвитку. а) уточнити визначення поняття джерел цивільного права, їх особливості; б) охарактеризувати типологію джерел цивільного права; в) охарактеризувати Цивільний кодекс України та виокремити його, як основне джерело цивільного права. Цивільний кодекс України забезпечує комплексне регулювання цивільних відносин. Правова значимість цього документу полягає у наступному: по-перше, розвити положення Конституції та міжнародних договорів щодо регламентації цивільних відносин; по-друге, забезпечити ефективність та дієвість, узгодженість системи джерел цивільного права; по-третє, забезпечувати регулювання цивільних відносин на ринкових засадах; по-четверте, забезпечити чіткі та прозорі правила поведінки усіх учасників цивільного обороту. Систематизованим нормативно-правовим актом, яким передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, виступає Господарський кодекс України. Розбіжності між двома вказаними кодифікованими актами мають вирішуватися на користь Цивільного кодексу, оскільки він містить загальні положення, а Господарський кодекс не є відносно нього спеціальним законом і виступає в ролі допоміжного стосовно ЦК кодифікованого закону у сфері господарювання. З прийняттям ЦК України система джерел цивільного права поповнилася звичаями ділового обороту, які посідають важливе місце у забезпеченні правового регулювання майнових відносин. Їх особливість полягає в тому, що вони повинні бути санкціоновані державою. Ділові звичаї повинні відповідати вимогам Конституції та законів України, актів законодавства України, які конкретизують і розвивають встановлені у них норми щодо специфіки функціонування певного типу цивільних відносин. Тому їх слід розглядати як допоміжні джерела цивільного права. Тенденцією розвитку джерел цивільного права слід визнати таку їх зміну, що зумовлюється впливом зовнішніх факторів (процесів глобалізації, підвищення впливу рішень міжнародних організацій на внутрішньодержавний правопорядок, обрання Україною курсу на вихід у міждержавних відносинах на гідний рівень, що зумовлює приведення національних норм до міжнародних та європейських стандартів) та внутрішніх факторів (суспільно-економічних – зміна економічного устрою, перехід від командно-адміністративної системи управління до ринкових відносин, розвиток нових форм співпраці учасників цивільних відносин у відповідності до зміни умов життя), результатом чого є такі правові наслідки: введення в дію Цивільного кодексу, офіційне поповнення джерел цивільного права таким джерелом як звичаї ділового обороту, надання статутам юридичних осіб іншого правового змісту (в порівнянні із попередніми роками) шляхом закріплення можливостей щодо конкретизації норм Конституції України, законів, інших нормативно-правових актів в частині, яка стосується діяльності юридичної особи, що зумовлює обґрунтованість віднесення його до джерел цивільного права, а також набуттям все більшого значення правовими актами судових органів для подальшого правозастосування, що поступово виводить їх на рівень допоміжного джерела цивільного права. Виявлення вказаних тенденцій та аналіз чинного законодавства України, що визначає правовий статус джерел цивільного права, дозволяє внести низку пропозицій, спрямованих на його вдосконалення.
|
