Міжнародний досвід функціонування системи джерел цивільного права

Цивільне право України є результатом тривалого історичного формування цивільно-правових конструкцій з урахуванням традицій відповідної цивільно-правової системи (сім'ї), що дає можливість найбільш адекватно регулювати суспільні відносини в сфері приватного права.

В юридичній науці під правовою сім'єю (legal family) розуміють сукупність національних правових систем, виділену на основі спільності їх ознак і рис.

Правові сім'ї створюються не на основі мовної спорідненості, спільності культури або географічного положення, а за спільністю критеріїв і факторів.

В доктрині права обґрунтовано різні теорії про фактори, які повинні впливати на класифікацію правових систем. Зокрема, за теорією "формального" права мають значення лише об'єктивні фактори (тобто лише "формальне" право), а за іншою теорією - повинні враховувати всі об'єктивні і суб'єктивні фактори (тобто і "формальне", і "живе" право).

Національне цивільне право кожної країни розвивається під впливом інших існуючих правових систем. Головним способом такого впливу є запозичення правових конструкцій. Таке запозичення може бути прямим (наприклад, рецепція римського права на території південної і середньої Європи) або опосередкованим, коли той чи інший інститут формувався виходячи із загальних засад інституту, який раніше існував, але з урахуванням тих чи інших національних особливостей (так, зокрема, запозичувалася конструкція довірчої власності в континентальному праві).[11]

В результаті запозичення цивільним правом однієї країни більшості правових інститутів іншої формується цивільно-правова система. Формування цивільно-правової системи можливе також шляхом формування в різних країнах одних і тих самих економічних закономірностей. Однак цей спосіб не є визначальним, оскільки скопіювати завжди легше, ніж створити своє.

Цивільно-правова система або сім'я являє собою об'єднання декількох держав за ознакою єдності основних закономірностей здійснюваного в них цивільно-правового регулювання суспільних відносин.[22]

Цивільно-правова система як поняття похідна від правової системи в широкому значенні цього слова.

В теорії порівняльного правознавства обгрунтовано кілька основних класифікацій правових систем сучасності.

За критерієм стилю права правові системи сучасності поділяють на нерелігійні і релігійні.

В нерелігійних правових системах виділяють три групи:

1) західне;

2) квазізахідне;

3) позазахідне.

До західного права відносять романо-германське право (цивільне, континентально-європейське), англо-американське звичаєве право (англ. Common law), змішане право (гібрид романо-германського та англо-американського: Луїзіана (США), Квебек (Канада), Пуерто-Ріко, ПАР, Ізраїль, Філіпіни тощо), скандинавське (північноєвропейське) право (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ісландія). При цьому термін "західне право" не пов'язаний з географічним розташуванням країн: суть відмінності між західним і позазахідним правом зводиться до підходів до розуміння правової держави і правової культури, які не збігаються.

Квазізахідне або соціалістичне право існує сьогодні в країнах соціалістичного простору (КНР, Лаос, Камбоджа, КНДР, Ангола, Ефіопія, Мозамбік). Країни СНД, Балтії і колишньої Східної Європи вже вийшли з цієї сім'ї і сьогодні знаходяться на різних стадіях переходу від соціалістичного права до цивільного. В окремих країнах цієї правової сім'ї, наприклад в КНР і КНДР, існують дві паралельні правові системи - традиційна і соціалістична. Але в результаті їх відносять до сім'ї соціалістичного права.

Позазахідним правом визнається традиційне або патріархальне право окремих країн Південно-Східної Азії (південно-східне азіатське звичаєве право), Африки (африканське звичаєве право), Північної Америки (племінне право американських індійців).

За механізмом правового впливу, характером нормативності і забезпеченістю реалізації правових норм виділяють такі основні типи правових систем:

1) романо-германський;

2) англо-американський;

3) релігійно звичаєвий (традиційний) з підтипами: релігійно-общинний, філософсько-традиційний, звичаєво-общинний;

4) змішаний з підтипами: латиноамериканським та скандинавським;

5) міждержавно-правовий.

Залежно від особливостей загальноцивілізаційного розвитку і правових критеріїв виділяють такі основні правові сім'ї або системи:

1) сім'я законодавчого права (романо-германська або континентальна правова сім'я);

2) сім'я прецедентного права (англо-американська система права);

3) сім'я змішаного права (латиноамериканське, скандинавське право); 4) сім'я релігійного права (іудейське, індуське, ісламське, канонічне (католицької церкви) право);

5) сім'я традиційно-етичного права (китайське право, японське право); 6) сім'я традиційного права (африканське звичаєве право).[21]

Раніше йшлося про соціалістичну систему права як різновид "авторитарної" системи права, яку в сучасних умовах інколи визнають різновидом вже названих систем права. Інколи виділяють як окрему правову сім'ю пострадянську правову систему.

Однак цивільно-правова система - самостійне утворення, тому його характеристика може не збігатися з характеристиками правової системи в цілому.

Наприклад, право колишнього СРСР відносили до так званої соціалістичної системи права, однак цивільне право цієї держави завжди тяжіло до континентальної системи, точніше, до її німецької підсистеми.[19]