Напрями реформування цивільного законодавства
Реформування законодавства розпочалося разом із розбудовою незалежної Української держави. Проте цей процес спочатку не мав достатньо системного характеру, що призводило до певної неузгодженості правових норм. З прийняттям Конституції України з'явилися реальні перспективи вироблення гармонійно поєднаної збалансованої законодавчої системи. В українське право впроваджуються європейські та міжнародні норми й стандарти. Водночас цей процес має відповідати правовому менталітету українського народу, цінностям і самобутності його правової культури. Отже, основними напрямами правової реформи є приведення чинного законодавства у повну відповідність до Основного Закону, адаптація законодавства України до норм європейського і міжнародного права.[7] В умовах переходу до ринкових відносин підвищилась роль і значення цивільного права і цивільного законодавства. Суттєво змінилися норми, що регулювали право власності, підприємницьку, договірну, торговельну та іншу діяльність. Цивільно-правове забезпечення реформування економічної системи здійснювалося шляхом внесення змін і доповнень до Цивільного кодексу України, прийнятого 18 липня 1963 р. Так, відповідно до змін, внесених Верховною Радою України 11 липня 1995 p., загальний термін позовної давності встановлено три роки, незалежно від того, хто є позивачем: фізична чи юридична особа. Важливою сферою цивільно-правового регулювання стало правове забезпечення процесу приватизації в Україні. Норми приватизаційного права містять Закони України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 15 травня 1996 p., "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р., "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р., "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 7 липня 1999 р., "Про особливості приватизації підприємств, які належать управлінню Міністерства оборони України" від 18 травня 2000 р. "Про державну програму приватизації на 2000-2002 роки" від 18 травня 2000 р., "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" від 14 вересня 2000 р. Відбувалась інтенсивна діяльність з розробки нового Цивільного кодексу. У грудні 1996 р. на розгляд Верховної Ради України було винесено проект нового Цивільного кодексу. Його доопрацювання тривало понад шість років. У червні 2001 р. парламент прийняв у третьому читанні три книги ЦК України: "Загальну частину", "Особисті немайнові права фізичної особи", "Право власності та інші майнові права". У вересні 2001 р. було прийнято ще одну книгу "Спадкове право". У листопаді 2001 р. Верховна Рада прийняла останні дві книги кодексу "Право інтелектуальної власності" та "Зобов'язальне право". Проте, зважаючи на необхідність детальнішого узгодження правових норм, Президент України відправив ці акти на доопрацювання. Після внесення відповідних змін 16 січня 2003 р. новий Цивільний кодекс України був прийнятий.[12] Однак, Цивільний кодекс України не є ідеальним і потребує вдосконалення. Проблемні питання вдосконалення положень окремих норм цивільного законодавства досліджують такі учені, як Є. Євграфова, Я. Зейкан, А. Осетинський, С. Шевчук, С. Фурса, М. Ясинок та ін. Однак низка питань, охоплених цією проблемою, залишаються дискусійними та потребують подальшого дослідження. Його метою є вдосконалення ЦК України за допомогою конкретизації положень окремих норм, усунення колізій у цивільному законодавстві, зокрема суперечностей між загальними та спеціальними нормами, а також внесення відповідних доповнень до окремих положень, запобігання неправильному їх тлумаченню. Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносин застосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад, певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правове регулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називається аналогією права. Наприклад: врегулювання відносин, пов`язаних з застосуванням комп`ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні відношення.[13] Отже, реформування цивільного законодавства характеризується: - активним формуванням основних структурних частин, що сприяє правильному співвідношенню та взаємодії елементів; - формуванню механізму самоорганізації, який концентрує зусилля суспільства на необхідному стані рівноваги; - поступовим приведенням цивільного законодавства у відповідність з міжнародними стандартами, насамперед-європейськими, утвердженням під впливом цих вимог принципів правової, демократичної держави та громадянського суспільства; - спрямованістю цивільно-правового регулювання загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права; - урізноманітненістю в юридичній науці методологічних підходів до цивільного праворозуміння; - урізноманітненням зовнішніх форм цивільного права, що забезпечує динамічність, гнучкість цивільного законодавства.
|
