Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Тема 4. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА






 

1. Сутність, структура та функції політичної системи суспільства. 2.Теоретичні засади взаємодії політичної системи із соціальним середовищем. 3.Динаміка політичної системи. Політичні реформи та революції.

 

4. Типи політичних систем. Особливості політичної системи України.

 

1.Світ,що оточує людину,як і сама людина,має системний характер.Системацепевним чином впорядкована сукупність взаємодіючих елементів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети. Вона має головний системоутворюючий елемент та володіє особливими якостями, які не властиві її структурним складовим. Система взаємодіє із середовищем, у процесі чого поповнюється речовиною, енергією та інформацією і виконує стосовно нього певні функції.

Використання політологами США (Д.Істоном, Г.Алмондом, К.Дойчем та ін.) положень загальної теорії систем до аналізу політики спричинило появу ряду концепцій політичної системи суспільства та формування на їх основі системних уявлень про політичну владу та політичні процеси.

 

Головним системоутворюючим компонентом політичної системи є політична влада. Її виникнення та функціонування вимагає політичних інститутів. У процесі боротьби за владу та її використання формуються політичні відносини. Регулюють ці відносини політичні принципи та норми. Процес функціонування політичної влади відображається в політичній свідомості і вимагає відповідної політичної культури. Політична система як цілісне утворення взаємодіє з оточуючим її соціальним середовищем, в процесі чого проявляються її організаційні та регулятивні функції, соціальне призначення. Структурно-функціональний підхід до характеристики полі-тичної системи виявляє її інституційну, комунікативну, нормативну, світоглядну та культурну підсистеми й політичну владу як ядро цієї системи. Межі політичної системи визначаються простором, у якому діють владні відносини.


 

Політична система виконує низку життєво важливих для суспільства соціальних функцій: владну, стратегічну, управлінську, представницьку, мобілізаційну, інтеграційну, розподільчу, стабілізаційну, модернізаційну та правову. Перша з них полягає в тому, що політична система є механізмом формування, використання і підтримки політичної влади відповідно до потреб суспільства. Стратегічна та управлінська функції виражають головне соціальне призначення політичної системи: керівництво та управління економічною, соціальною, правовою та духовною сферами. Інші названі функції можна розглядати як такі, що розкривають зміст і доповнюють базові функції політичної системи. Функції політичної системи вказують на верховенство цієї системи у соціальному організмі. Однак слід мати на увазі і той вплив, який чинять на політику економічні, соціальні та духовні процеси.

 

Узагальнюючи сказане, політичну систему суспільства можна визначити як сукупність взаємозв'язаних та взаємодіючих органів держави, інших політичних інститутів, а також політичних принципів, норм, політичних відносин, політичної свідомості і культури, що забезпечують ефективне функціонування політичної влади, керівництво суспільством, усіма його сферами.

 

Особливими засобами впливу на політичну владу, її завоювання та використання є політичні інститути політичні організації та органи державного і недержавного характеру. Вони мають певну будову, керівні органи, функції та юридичний статус. Політичні інститути поділяють на власне- і невласнеполітичні. До перших відносять державні органи, органи місцевого самоврядування, органи виборчого процесу, політичні партії, суспільно-політичні рухи та лобістські групи. До других – громадські організації, трудові колективи та засоби масової інформації. Наприклад, профспілки не є політичними за своєю природою організаціями (вони покликані захищати соціально-економічні інтереси трудящих), але закон дає їм право брати участь у певних політичних процесах, наприклад, у виборах органів влади обговоренні проектів державних рішень тощо.


 

У вітчизняній літературі політичну систему нерідко представляють лише як сукупність політичних інститутів: держави, у якій зосереджена політична влада; політичних партій, які ведуть боротьбу за владу і правлять державою; громадських формувань, суспільних рухів, ЗМІ, церков, які також прагнуть впливати на прийняття політичних рішень. Ця «мала політична система» позначається у політології терміном «політична організація суспільства». Вона є організаційною основою політичної системи та головним інструментом політичної влади.

 

2.Політична система суспільства є однією з підсистем сукупної соціальної системи.Інші складові суспільного організму – економічна, соціальна, правова та духовна підсистеми - утворюють середовище, в якому проявляється життєдіяльність політичної системи. Але не суспільні групи, економічна та духовна сфери «працюють» на політику, а саме вона служить суспільству, забезпечуючи його цілісність, керованість і динамізм.

 

Девід Істон (автор праць «Політична система» та «Системний аналіз політичного життя»), вважаючи основним призначенням політичних систем владний розподіл суспільних цінностей, особливу увагу приділив аналізові взаємодії політичної системи з оточуючим середовищем. Йдеться про так званий «вхід» у політичну систему, що здійснюється у формі «вимог» і «підтримки» громадян і «вихід» – «рішення» і «дії» владних структур у відповідь на «вимоги». Така кібернитична модель політичної системи (як «чорного ящика», що сприймає імпульси з оточуючого середовища і відповідає на них) дала можливість глибше усвідомити соціальне призначення цього феномену. Особливої уваги в даній концепції заслуговує процес внутрішньосистемної конверсії політичної інформації. Не кожна проблема, яка хвилює ту чи іншу верству суспільства, може бути «почута» і переведена у площину практичної політики. Для цього необхідно, щоб за проблемою стояв достатньо організованй суб'єкт, який може чинити тиск на політичну систему. Такими суб'єктами є активісти громадянського суспільства, які виражають політичні настрої та орієнтації громадян. Отримавши інформацію про соціально значимі потреби, політична система починає аналізувати їх (включає механізми класифікації, агрегації, комбінування) та приймає рішення. Якщо


74 «вихід» із системи не задовольняє суспільство, агенти громадянського суспільства знову «атакують» владні органи, поки проблема не вирішиться. Важливо, щоб система могла адаптуватися до вимог часу, інакше вона приречена. Часто реакцією політичної системи на непосильні зовнішні подразники є звуження «вхідних» каналів та перехід системи в режим функціонування на основі «внутрішніх імпульсів». Тоді політична система із засобу народовладдя перетворюється в систему, що стоїть поза чи над суспільством і працює на себе.

 

Американський політолог Габріел Алмонд у праці «Політика регіонів, що розвиваються» (1971) не лише доповнив й розвинув погляди Істона, але й використав структурно-функціональний метод для формування власної концепції політичної системи. Він розглядав політичну систему як сукупність функцій і виділив такі типи структур:

 

1) законодавча;

 

2) виконавча;

 

3) судова гілки влади;

 

4) чиновництво;

 

5) політичні партії;

 

6) інші групи тиску.

 

Кожний елемент політичної системи виконує певні функції в інтересах усієї політичної системи і сприяє її адаптації та ефективній діяльності.

 

Дослідник поділив функції на три групи, враховуючи місце, яке відповідні структурні елементи займають у системі. Перша група представлена функціями процесу:

 

- артикуляція інтересів, тобто висловлення громадянами своїх інтересів;

 

- агрегація інтересів, тобто об’єднання інтересів громадян їх представлення в


 

програмах політичних партій та уряду;

 

- визначення політичного курсу;

 

- здійснення політичного курсу;

 

- виконання судових рішень.

 

Ці функції реалізують партії, законодавчі і виконавчі органи, чиновництво та суди.

 

В другу групу ввійшли функції системи. Вони визначають, чи збережеться система тотожною собі чи зміниться настільки, що стане іншою. Це функції:

- політичної соціалізації, які виконуються не лише елементами політичної

 

системи, але й такими інститутами суспільства як сім'я, школа, засоби масової

 

інформації, церква;

 

- політичного рекрутування, тобто відбору людей для політичної діяльності і висунення на їх на державні посади;

 

- політичної комунікації, тобто руху політичної інформації в політичній системі ,

 

суспільстві в цілому.

 

В третю групу функцій Алмонд включив функції „виходу” або функції втілення політичного курсу. До них відносяться:

 

- вплив політики, яка здійснюється урядом, на суспільство ;

 

- регулювання поведінки громадян;

 

- нагромадження ресурсів (у формі податків, зборів тощо);

 

- розподіл благ і послуг між різними групами населення.

 

Інформаційно-кібернетична модель політичної системи Карла Дойча характеризує фази проходження інформаційно-комунікативних потоків у політичній системі: прийом інформації, її опрацювання, прийняття рішень та аналіз їх ефективності.


 

3.Політичні системи перебувають у постійному русі,адаптуючись до новихісторичних умов. Однак плавна еволюція (реформування) може переростати в швидкі й кардинальні перебудови – у революцію.

Політична реформа це зміна окремих елементів чи сторін політичної системи без впливу на її сутнісні параметри. Реформи бувають інноваційні та адаптаційні. Перші передбачають більш глибокі зміни в політичних відносинах, способах діяльності, прихід нових людей з новими ідеями.

 

Такі зміни натикаються на опір консервативних сил і тому суб'єкти інноваційних реформ неминуче використовують примус у різноманітних формах. Адаптаційні реформи значно повільніші. Вони реалізуються переважно колишнім керівництвом та старими засобами. Тут часто спостерігається переміщення кадрів по горизонталі, тобто на одному рівні владної піраміди. Як інноваційні, так і адаптаційні реформи здатні розв'язувати основні проблеми суспільства, до того ж досить ґрунтовно та без болісних операцій і втрат. Але для цього потрібна непохитна політична воля і значний ресурс часу. Революційні переміни торкаються глибинних основ суспільного ладу і передбачають зміну суб'єкта владарювання. Революції дають поштовх або завершують формування нової політичної системи.

 

Інноваційне реформування політичної системи в колишньому СРСР у другій половині 80-их років минулого століття призвело до політичної революції. Її суть полягала в тому, що реальна влада перейшла від КПРС, державної бюрократії, яка обслуговувала стратегічні плани партії, до народу в особі рад (демократична революція). Наступний політичний стрибок відбувся у 1991 p., коли український та інші народи Радянського Союзу стали суверенами на своїх територіях (антиімперські, національно-визвольні революції).

 

Помаранчева революція в Україні (кінець 2004 - початок 2005 р.) здійснила спробу усунути від влади колишню радянську номенклатуру, яка гальмувала процеси суспільної трансформації. Ця революція, маючи в основному демократичний, модернізаційний


 

характер, полягає також у тому, щоб подолати наслідки політики неоколоніалізму щодо України Російської Федерації і стати повноправним членом європейської спільноти.

 

4.Історичні та сучасні політичні системи країн світу можна класифікувати зарізними ознаками. Основною з них є тип політичної влади, адже влада – головний системоутворюючий компонент політичної системи. За джерелом і характером політичної влади політичні системи поділяють на демократичні, авторитарні і тоталітарні. На механізм функціонування політичної системи помітно впливають кількість і сила політичних партій (наявна партійна система). Враховуючи цей чинник, політичні системи можна поділити на одно-, дво- і багатопартійні. Г. Алмонд, беручи за критерій особливості політичних культур, виділив англо-американську, континентально-європейську, доіндустріальну (частково індустріальну) та тоталітарну політичні системи. Прихильники марксистської теорії основним принципом класифікації висувають класовий характер влади і тип суспільно-економічної формації. На цій підставі політичні системи поділяють на рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й соціалістичну. Політичні системи, крім наведеної типології, можна поділяти на відкриті й закриті, консервативні та динамічні, прогресивні й реакційні, стабільні та перехідні.

 

Політична система сучасного українського суспільства належить до перехідного типу. Це – пострадянська, посткомуністична, посттоталітарна політична система, яка має «родимі плями» минулого суспільного ладу. Разом з тим, це політична система з демократичною політичною орієнтацією, що закріплена в Конституції України, багатопартійна, відкрита для реформ. Вона поєднує прикмети командно-змагальної та соціопримирливої системи, синтезує традиції східно-європейської і західно-європейської політичних культур.

 

Основними завданнями подальшого розвитку сучасної української політичної системи є:

- побудова демократичної, правової та соціальної держави з ефективно діючими парламентом, урядом, незалежними судовими органами, чітким розподілом повноважень кожної з гілок політичної влади;


 

- формування зрілого громадянського суспільства як сукупності вільних громадян та їх самодіяльних організацій, особливо, профспілок і політичних партій;

 

- утвердження принципів народовладдя, законності, політичного та ідеологічного плюралізму, прав опозиції, гласності та інших засад демократичної політичної системи.

 

У грудні 2004 року з прийняттям змін до Конституції було започатковано перший етап політично реформи в Україні. Її наслідком є трансформація форми державного правління: українська держава з президентсько-парламентської стала парламентсько-президентською. За таких умов президентські повноваження звузилися, а парламенту і уряду стали ширшими. Головним політичним гравцем стає Верховна Рада України, яка формує уряд і контролює його роботу. У парламенті із депутатських фракцій формується більшість, яка висуває кандидатуру прем’єр міністра, інших урядовців і несе політичну відповідальність за роботу вищого органу виконавчої влади. Президент обмежується правом на ініціативу внесення кандидатур на посади Міністра оборони та Міністра закордонних справ, але затверджує їх на посаду і звільняє парламент. Практична діяльність вищих органів державної влади з початку 2006 р. коли набрали сили зміни до Конституції, показала, що ряд нововведень виявилися недосконалими. Це породило посягання одних органів влади на повноваження інших, паралелізм у їх діяльності тощо. Тому Президент України та лідери політичних партій виступають з ініціативами внесення суттєвих змін в Конституцію України, щоб виправити становище.

 

Стратегія реформування вітчизняної політичної системи передбачає також істотне підвищення ролі органів місцевого самоврядування та покращення роботи судових органів. Суть змін полягатиме у забезпеченні більшої самостійності та відповідальності у діяльності всіх гілок влади як у центрі, так і на місцях. Політичні реформи мають вдосконалити демократичні


 

засади суспільного та державного життя, розширити доступ громадян до влади задля їх активної участі у прийнятті політичних рішень та контролю за діяльністю органів влади. Успіх у розбудові ефективної політичної системи залежатиме від багатьох об’єктивних та суб’єктивних чинників, при цьому не лише внутрішнього, а й зовнішнього характеру

 

Із першоджерел Девід ІСТОН . КАТЕГОРІЇ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ПОЛІТИКИ(фрагменти)

 

Питання, що надає сенс і ціль аналізу політичного життя: : яким чином поведінковим системам вдається виживати як у стабільному, так і мінливому світі. Пошук відповіді врешті-решт дозволяє зрозуміти те, що можна назвати життєвими процесами політичних систем, тобто фундаментальні функції, без яких жодна система не може тривалий час існувати, а також типові способи реакцій, за допомогою яких системам вдається їх підтримувати. Аналіз цих процесів, а також природи та характеру реакцій політичних систем я вважаю центральною проблемою політичної теорії.

 

[...] Хоча у підсумку я прийду до висновку, що корисно розглядати політичне життя як складний комплекс процесів, за допомоги яких певні типи «входів» (inputs) перетворюються у «виходи» (outputs) (назвемо їх владними рішеннями та діями), спочатку корисно застосувати більш простий підхід. Доцільно почати вивчення політичного життя як поведінкової системи, що знаходиться у певному довкіллі, з якою ця система взаємодіє. До того ж необхідно враховувати декілька суттєвих моментів, що імпліцитно присутні в цій інтерпретації.

По-перше, така точка відліку теоретичного аналізу передбачає що політичні взаємодії у суспільстві являють собою систему поведінки. Це твердження розчаровує своєю простотою. Але справа в тому, що якщо поняття системи використовується з достатньою суворістю та з урахуванням усіх внутрішньо притаманних наслідків, воно є відповідною точкою, рухаючись із якої можна отримати багато висновків у подальшому аналізі.

 

По-друге, тією мірою, якою ми можемо ефективно розглядати політичне життя як систему, зрозуміло, що її не слід вивчати як існуючу у вакуумі. Її варто розглядати у фізичному, біологічному, соціальному та психологічному довкіллі. Тут знову емпірична тривіальність цього твердження не повинна закривати нам його вирішальне теоретичне значення. Якби ми ігнорували твердження, що здається таким очевидним, то було б неможливим закласти основу аналізу феномена виживання політичних систем у стабільному чи мінливому світі.

 

Тут ми переходимо до третього пункту. Уточнення того, що являють собою різні види довкілля, корисне й необхідне, оскільки політичне життя є відкритою системою. Внаслідок її власної природи як соціальної системи, виокремленої з інших соціальних систем, вона піддана їхньому постійному впливові. В цих систем виходить постійний потік подій та акцій, що визначають умови,

в межах яких елементи політичної системи повинні діяти.

 

І врешті, той факт, що деякі політичні системи виживають, як би на них не впливало довкілля, означає, що вони повинні володіти здатністю реагувати на збурювальні впливи і тим самим

адаптуватися до мінливих умов. Якщо ми визнаємо, що політичні системи можуть бути адаптивними, одразу з'являються нові можливості теоретичного аналізу.[…]

 

Як я вже зазначав у «The Political Systems», політична система може бути визначена як сукупність тих взаємодій, через які цінності в авторитарний спосіб приносяться у суспільство Це саме те, що відрізняє політичну систему від інших систем, які з нею взаємодіють. Довкілля політичної системи можна поділити на дві частини: інтрасоцієтальну та екстрасоцієтальну. Перше


 

складається з трьох систем, які не є політичними у відповідності до нашого визначення природи політичних взаємодій. Інтрасоцієтальні системи містять такі множини типів поведінки, стосунків, ідей як економіка, культура, соціальна структура, міжособистісні взаємини. Вони є функціональними сегментами суспільства, компонентом якого є і сама політична система. [...] У світі, де постійно формуються нові політичні системи, ми можемо знайти немало прикладів того, коли економіка, культура чи соціальна структура, що змінюються, можуть чинити вплив на політичне життя.

 

Друга частина довкілля політичної системи екстрасоцієтальна, містить усі системи, що є зовнішніми стосовно даного суспільства. Вони виступають функціональними компонентами міжнародної спільноти, елементами якої можна вважати конкретні суспільства. Міжнаціональна система культури – приклад екстрасоцієтальної системи.

 

Обидва ці класи систем – Істра й екстрасоцієтальні, – які ми розглядаємо як зовнішні стосовно політичної системи, утворюють повне довкілля політичної системи. Вони можуть слугувати джерелом стресів політичної системи. Збурювальні впливи — поняття, за допомоги якого можна ефективно описувати впливи повного довкілля на політичну систему і викликані ними зміни цієї системи. Не всі збурювальні впливи створюють напруження в політичній системі: деякі сприяють виживанню системи, інші є нейтральними в сенсі здатності викликати стрес. Але багато з впливів можна вважати здатними приводити політичну систему до стресу. [...]

 

Усі політичні системи як такі... обов'язково виконують дві функції. По-перше, вони повинні бути здатними пропонувати суспільству цінності та, по-друге, змушувати більшість його членів визнавати їх як обов'язкові, принаймні майже завжди. Ці дві властивості виокремлюють політичні системи посеред інших типів соціальних систем.

 

Значить, ці дві властивості – пропозиція цінностей суспільству і відносна щільність їх визнання останнім – є істотними змінними політичного життя. Їх наявність можна вважати необхідною умовою того, що останнє існує. Ми можемо тут визнати за аксіому, що жоден тип суспільства не міг би реалізуватися без тієї чи іншої політичної системи. [...]

 

Якщо шукати ефективний метод вивчення впливу довкілля на політичну систему, треба прагнути до максимально можливої редукції величезної кількості впливів до обмеженого числа індикаторів. Я вважаю, що варто намагатися робити це, використовуючи поняття «входи» і «виходи».

 

Як можна описувати ці «входи» та «виходи»? Оскільки я проводжу аналітичне розмежування політичної системи від чи оточуючих її систем, то корисно інтерпретувати взаємодії, пов'язані з поведінкою елементів цих систем, як обміни, чи трансакції, які можуть перетинати границі політичної системи. За допомогою терміну трансакція підкреслюватиметься факт однонаправленої дії довкілля на політичну систему чи зворотного зв'язку за умови нехтування часом зворотної реакції відповідних систем. [...]

 

[...] «Входи» можуть виконувати функції сумарних змінних, які узагальнюють у кон-центрованому вигляді все, що відбувається у довкіллі політичної системи, що може сприяти політичному стресу. Тому поняття «входи» слугує потужним аналітичним інструментом. [...]

Як ефективний теоретичний інструмент корисним може бути розгляд основних впливів з боку довкілля на політичну систему в формі двох головних входів: вимог і підтримки. За їхньої допомоги широкий спектр подій і видів активності у довкіллі може бути узагальнений, відображений і вивчений стосовно їхнього впливу на політичне життя. [...]

 

Аналогічним чином поняття «виходи» допомагає нам вивчати усю множинність наслідків поведінки елементів політичної системи для її довкілля. [...]

 

Корисним методом спрощення і організації емпіричних даних про поведінку елементів системи (що виявляється у їхніх вимогах і підтримці) є подання їх у термінах того, як «входи» перетворюються на те, що можна назвати політичними виходами. Такими є рішення і дії влади. [...]


 

«Виходи» не лише впливають на довкілля політичної системи, але й дозволяють визначати і коригувати у кожному новому циклі взаємодії відповідні «входи» системи. При цьому утворюється контур зворотного зв'язку, що відіграє важливу роль у роз'ясненні процесів, які допомагають системі давати раду стресам. Цей зв'язок дає можливість системі використовувати свій попередній та сьогоднішній досвід для того, аби спробувати удосконалити свою майбутню поведінку.

 

Коли ми говоримо про політичну систему як діючу, то треба пам'ятати, що її не варто уявляти як дещо монолітне. Для того щоб забезпечити можливість колективної дії, в ній існують ті, хто виступає від імені чи в ім'я системи. Ми можемо визначити їх як владоможці. Якщо необхідно виконати дії із задоволення деяких вимог чи створити умови для такого задоволення, інформація про результативність «виходів» повинна сягати хоча би цих владоможців. За відсутності інформаційного зворотного зв'язку про процеси, що відбуваються в системі, владоможці будуть діяти наосліп.[...]

 

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

 

1. Поняття політичної системи суспільства, її структура та функції.

 

2. Теоретичні засади взаємодії політичної системи із соціальним середовищем.

 

3. Типологія політичних систем. Особливості політичної системи сучасної України.

 







Дата добавления: 2015-09-07; просмотров: 4803. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Объект, субъект, предмет, цели и задачи управления персоналом Социальная система организации делится на две основные подсистемы: управляющую и управляемую...

Законы Генри, Дальтона, Сеченова. Применение этих законов при лечении кессонной болезни, лечении в барокамере и исследовании электролитного состава крови Закон Генри: Количество газа, растворенного при данной температуре в определенном объеме жидкости, при равновесии прямо пропорциональны давлению газа...

Ганглиоблокаторы. Классификация. Механизм действия. Фармакодинамика. Применение.Побочные эфффекты Никотинчувствительные холинорецепторы (н-холинорецепторы) в основном локализованы на постсинаптических мембранах в синапсах скелетной мускулатуры...

Принципы, критерии и методы оценки и аттестации персонала   Аттестация персонала является одной их важнейших функций управления персоналом...

Пункты решения командира взвода на организацию боя. уяснение полученной задачи; оценка обстановки; принятие решения; проведение рекогносцировки; отдача боевого приказа; организация взаимодействия...

Что такое пропорции? Это соотношение частей целого между собой. Что может являться частями в образе или в луке...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.016 сек.) русская версия | украинская версия