Кістяківський Б. Держава і особистість

 

Держава навіть і в наші часи спричинює іноді жах і тремтіння. В уяві багатьох держава є такий собі безжалісний деспот, котрий душить і погубляє людей. Держава — це те чудовисько, той Звір-Левіафан, як прозвав її Гоббс, котрий пожирає людей цілком, до останку. [...]

 

Справді держава, вдаючись до смертної кари, коїть те, від чого кров холоне в людських жилах: вона планомірно й методично вчиняє убивства. Держава, за твердженнями багатьох, то є організація економічно дужих і заможних для утиску та визиску економічно немічних і нужденних. Держава — це несправедливі війни, що призводять до підкорення й поневолення малосилих і дрібних народностей великими і могутніми націями. Держава завжди спирається на силу і ставить її над усе; бувше втіленням сили, вона вимагає від усіх схилитися перед нею.

 

Втім не варто перелічувати всі ті боки державного життя, які надають державі івалтівного характеру і звірячого образу. Вони надто добре відомі загалові. [...]

 

Та чи справді держава створена та існує на те, щоб гнітити, мучити й визискувати окрему особистість? Чи ж справді перелічені вище такі відомі нам риси державного життя є суттєвою і невід'ємною її прикметою? Ми повинні щонайрішучіше відповісти негативно на ці питання.

 

Насправді все культурне людство живе в державних спілках. Культурна людина і держава — то два поняття, що навзамін доповнюють одне одного. [...]

 

У чому ж, одначе, справжнє завдання та істинні цілі держави? Вони полягають у здійснені солідарних інтересів людей. За допомогою держави здійснюється те,що потрібне,дороге тацінне всім людям. Держава як така є просторово найосяжніша і внутрішньо всеохопна форма повністю зорганізованої солідарності поміж людьми. [...] Що сутність держави справді в обстоюванні солідарних інтересів людей, це дається взнаки навіть в ухилах держави від її істинних цілей. Навіть і найжорстокіші форми державного гноблення звичайно виправдовують міркуваннями про користь і потреби всього народу. Загальне добро — ось та формула, в якій стисло виражене завдання та цілі держави.

 

[...] Наше розуміння держави, яке стверджує дочасний і минущий характер державного насильства і гноблення, спирається на наш віру в людську особистість. Особистість з її ідеальними пориваннями і вищими цілями не може миритися з тим, щоб держава, покликана здійснювати солідарні інтереси людей, займалася вигублюванням та винищуванням їх. Заглиблюючись у себе й почерпуючи з себе свідомість творчої сили особистості, яка не мириться зі звірячим образом держави-Левіафана, ми незрідка мимохіть є послідовниками великих філософів-ідеалістів. [...]

 

Повертаючись до двох протилежних поглядів на державу — на державу як уособлення сили й насильства у вигляді Звіра-Левіафана і на державу як втілення ідеї, вищий прояв особистості або на державу як земного бога, ми повинні сказати, що ці два різні погляди на державу відповідають двом різним типам держав. Гоббс, малюючи свій образ держави-звіра, мав на думці абсолютно-монархічну або деспотичну державу. Необмеженість повноважень державної влади і цілковите поглинення особистості, приреченої на беззаперечне підкорення державі, і надають абсолютно-монархічній державі звірячого вигляду. На противагу Гоббсові, Фіхте і Гегель під державою мали на думці виключно правову державу. Як на них, саме поняття держави цілком ототожнюється з поняттям правової держави... Правова держава — то вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт. В ідеалі стверджувано і постульовано вищі форми державності, наприклад соціальносправедливу, або соціалістичну, державу. Але соціалістична держава ще ніде не зреалізована як факт дійсності. Тому соціалістичну державу можна брати до уваги лише як принцип, але не як факт. Одначе Фіхте та Гегель брали і правову державу не як емпіричний факт, вони уявляли її собі не в тому конкретному вигляді, як дана вона була у передових країнах їхньої доби, а як сукупність тих принципів, що повинні здійснюватися в досконалій правовій державі. Отже, правова держава, яка їх цікавила і слугувала їхнім філософським побудовам, також була ідеальним своєю повнотою і довершеністю типом держави.

Керуючись методологічними міркуваннями, ми повинні розширити цей погляд на значення різних типів державного існування. Питання про типи є питання про те, щоб методологічно правомірно мислити явища, незмінно плинні й мінливі як сталі й тривкі. У науці про державуми мусимо вдаватися до такого знаряддя мислення, бо маємо тут справу з явищем, яке не тільки розвивається, а й зазнає деяких перетворень і перевтілень. Так, скажімо, абсолютно-монархічна держава, без сумніву, виросла з феодальної, а держава конституційна — з абсолютно-монархічної. Але попри те, що цей перехід незрідка відбувався дуже повільно а розвиток по цім переході не припинявся, так що кожна державна форма в свою чергу відбувала різні стадії розвитку. Все ж держава з переходом від однієї форми до іншої перевтілювалася, і ми повинні уявляти собі кожну з цих форм в її найтиповіших рисах. [... ] Зрозуміло, що такі чисті державні форми дуже зрідка втілюються в конкретній дійсності як реальні факти. Але вони мають бути теоретично встановлені у вигляді ідеальних своєю довершеністю, повнотою і досконалістю типів.

 

Ці методологічні засновки ми й можемо взяти за основу для дальшого розгляду питання, яке нас тут цікавить. З одного боку, ми будемо оглядатися на те, що кожна державна форма лише повільно заходить у ту чи ту конкретну державну організацію, з іншого — нам правитимуть за критерії оцінки ідеальні типи державного буття у своїй непохитній теоретичній даності. Керуючись цими точками зору, ми й розглянемо співвідношення поміж державою і особистістю.

 

IIБільшість сучасних європейських та американських держав належать за своїм державним ладом до конституційних або правових держав. [...]

 

Головний принцип правової або конституційної держави полягає... в тому, що державна влада в ній обмежена. У правовій державі владу поставлено в певні межі, які вона не повинна і правовим чином не може переступати. Обмеженість влади в правовій державі створювана визнанням за особистістю невід'ємних, непорушних і недоторканих прав. У правовій або конституційній, державі вперше визнано, що є певна сфера самовизначення і самовираження особистості, в яку держава не має права втручатися.

 

Невід'ємні права людської особистості не створені державою; навпаки, вони за самою суттю своєю безпосередньо надані особистості. [...]

 

Завдяки невід'ємним правам і недоторканості особи державна влада в правовій або конституційній державі є не лише обмежена, а суворо підзаконна. Підзаконність державної влади є така загальновизнана перевага державного ладу як такого, що звичайно її старається присвоїти собі і впорядкована абсолютно-монархічна держава. Та для неї це виявляється зовсім недосяжною метою. Органи державної влади бувають справді пов'язані законом лише тоді, коли їм протистоять громадяни, наділені суб'єктивними громадянськими правами. Тільки маючи справу з уповноваженими особами, котрі можуть виставляти правові вимагання до самої держави, державна влада виявляється змушеною незмінно додержувати законів. Цього немає

 

в абсолютно-монархічній державі, бо в ній піддані позбавлені хоч би яких громадянських прав, тобто прав людини і громадянина. Тому всі намагання абсолютно-монархічних держав завести

в себе законність, як показують історичні факти, закінчуються цілковитою невдачею. Отже, не підлягає сумніву, що здійснення законності за умов загального безправ'я є справжнісінька ілюзія. За безправ'я особистості можуть буяти лише адміністративне свавілля і поліцейські насильства. Законність передбачає суворий контроль і цілковиту свободу критики всіх діянь влади, а для цього треба визнання за особистістю і суспільством їхніх невід'ємних прав. Отже, послідовне здійснення законності потребує як свого доповнення свобод і прав особистості, що в свою чергу природно випливає з них як їхній конечний наслідок.

 

Права людини і громадянина або особисті й суспільні свободи складають лише підвалину і передумову того державного ладу, притаманного правовій державі. Як і кожна держава, правова держава потребує організованої влади, тобто установ, що виконують різні функції влади. Само собою зрозуміло, що правовій державі відповідає цілком певна організація влади. У правовій державі влада має бути організована так, щоб вона не пригнічувала особу; в ній як окрема особа, так і сукупність осіб — народ мають бути не тільки об'єктом влади, а й суб'єктом її. [...]

 

Повертаючись до питання про організацію державної влади у правовій державі та про участь народу в цій організації, маємо зауважити, що найважніша функція влади — зако-нодавство у правовій державі цілковито підпорядкована народному представництву. [...] У правовій державі окремі особи впливають на хід і характер законодавчої праці через народне представництво... Виборче право мусить бути загальним і рівним, а на те, щоби загальність і рівність були забезпечені на ділі, голосування мусить бути пряме і таємне. Вимога загального, рівного і прямого виборчого права з таємним поданням голосів є тепер головна вимога

 

демократизму. При демократичному ладі кожен мусить мати виборче право, і ніхто не повинен бути його позбавлений. Тепер це стало аксіомою навіть для прихильників найскромніших демократичних інституцій.

 

[...] Без активного ставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надр самого народу, правова держава немислима. Свого повного розвою правова держава досягає за високого рівня правосвідомості і за сильно розвинутого в ньому почуття відповідальності. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правового порядку і державних установ лежить на самому народі...

 

Друкується за: Кістяківський Б. Держава і особистість//Кістяківський Б.Вибране. —К.:

 

Абрис, 1996. — С. 237—274.

 

 

ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ:

 

1.Поняття держави та її наукові концепції.

 

2.Роль держави в політичний системы суспільства. Структура та функції держави. 3.Правова та соціальна держава.

 

4.Форми державного правління та державного устрою.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1.Л.Климанська, Я.Космина, В.Харченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - С.9-40 2.Політологія. Кн.перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика / А.Колодій,

 

Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник.- К., 2004.- С.246-259 3.Основи демократії.Посібник / За.заг.ред А.Колодій. - К.,2001.- С.201-320

 

4.Рудакевич О.М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота.- Тернопіль,2006. - С.50-63 5.Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник.-К: Либідь,2002.-

 

С.241-291.

 

ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕЕНЯ ТАКИХ ПОНЯТЬ:

 

держава; етатизм; форма державного правління, форма державного устрою; монархія, республіка, унітарна держава; федерація; конфедерація, президент; парламент; уряд; правова держава, соціальна держава.

 

ВИКОНАЙТЕ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ:

 

1.Визначте фактори,які привели до виникнення держави.

 

2.З’ясуйте, чим обумовлений різні форми державного правління та державного устрою. 3.Проаналізуйте сучасні тенденції у розвитку держави як політичного інституту.

 

ДАЙТЕ ВІДПОВІДЬ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ: