Юнацькі роки

 

Справжнє прізвище Трохим Іванович Бабенко. Народився 1898 року на Черкащині в селі Хрещатик, що розкинулося на березі Дніпра. Про батька майбутнього отамана відомо лише, що він служив матросом на одному з дніпровських пароплавів і під час нещасного випадку втопився. Мати вийшла заміж вдруге. Від двох шлюбів мала семеро дітей. Трохим був одним із старших.

Його, як і батька, притягував Дніпро: Трохим теж працював на пароплаві, але офіціантом. Пароплав називався “Рыцарь”.

Здавалось, бути Трохиму довіку офіціантом, слугувати іншим; про славу лицаря, очевидно, він і не мріяв.

Але прогриміла вістка: війна.

Потім її назвали Першою Світовою.

Війна, яка була єдиним шансом сільських парубків вибитися “в люди” — в офіцери, рішуче перекреслила його скромні життєві плани.

 

І Трохим Бабенко був мобілізований на війну.

Де служив, на яких фронтах, в яких частинах — невідомо. Але знаємо, що — колишній офіціант, людина, як кажуть, мирної професії, здобув два Георгіївські хрести — за хоробрість.

Військова романтика не відпустила більше від себе: після революції та проголошення УНР Трохим продовжив службу тепер вже в українському війську. І став, нарешті, старшиною!

І ось стрункий юнак-офіцер повертається в рідне село.

 

Місцеві жителі запам’ятали його таким: “Був невисокого зросту (як йшов — шабля черкала об землю), чубатий, очі мав чорні, як терен, проникливі, на підборідді ямочка... Дуже гарний на виду, молодцюватий, зграбний пару­бійко”.1)

“У словесному портреті отамана, в характеристиці його звичок, натури, серед опитуваних різнобіжностей немає, — зазначає краєзнавець Андрій Тегерешвілі. — Любив ходити чисто і охайно, вся одіж була при тілі: дублений під шнурок кожух (або бурка), на шапці квітка, хромові на закаблуках чоботи з острогами, блискучі, як водою злиті — це було в замітку людям”. Як сказала одна хрещатицька бабуся, “усе їхнє сродство було красиве, дівки становиті”.