Під час Четвертого Хрестового походу, коли хрестоносці розділили між собою Візантійську імперію, Гільйом де Шамплітт та Жоффруа де Віллардуен висадились на Пелопоннес та захопили його частину у 1205 році. Першим правителем новоутвореної держави став Гільйом де Шамплітт, а після його смерті у 1209 Жоффруа де Віллардуену домігся визнання своєї влади над князівством зі сторони місцевих феодалів, папи Іннокентія ІІІ та імператора і разом з цим отримав титул князя Ахейського. У час правління сім'ї Віллардуенів князівство досягло свого найбільшого розквіту. Двір князя в Андравіді вважався одним з кращих та найвишуканіших у Європі. Князь Гільйом ІІ був відомим поетом та трубадуром. Князівство мало свій монетний двір. З'явилися власна література та особлива форма французької мови. В цей час була написана Морейська хроніка — цінне джерело по історії Четвертого хрестового походу.
Монети Ізабелли де Віллардуен (1297—1301)
Правова система Ахейського князівства, що створювалась на основі синтезу норм французького феодального права та норм візантійського права почала свій розвиток саме в правління Віллардуенів. Ці закони стали прикладом для всіх держав хрестоносців цього періоду. Морейська знать часто використовувала назви візантійських посад пристосовуючи їх до своїх потреб, наприклад: логофет та протовестарій. За наказом Жоффруа І був складений регістр проній (феодів)[1].
Вершини могутності князівство досягло після сходження на престол Гільйома ІІ де Віллардуена, що був другим сином князя Гільйома І. Ним була побудована фортеця та палац у Містрі. У1249 за допомоги князівських вассалів з Негропонту йому вдалося захопити Монемвасію і після цього відправився із загоном в 400 лицарів та 28 кораблями у Сьомий хрестовий похід. Після повернення з нього Гільйом ІІ був визнаний сеньором герцогством Архіпелагу, герцогством Афінським та більшістю баронів Негропонту (Евбеї). У 1255 князь Гільйом, через суперечку навколо спадку своєї померлої дружини Катарини делла Карчері, почав війну проти венеціанських володінь для того, щоб захопити острів Евбею. У 1259 він об'єднався з Михаїлом ІІ, деспотом Епіру проти Михаїла VIII Палеолога, імператора Нікеї і одружився на Анні Дукині, дочці епірського деспота. Проте Михаїл ІІ Епірський перейшов на сторону нікейського імператора і в Пелаґонійській битві Гільйом ІІ був взятий у полон. У 1262, після рішення так званого «дамського» парламенту в Ніклі, що вирішив йти на поступки по відношенню до візантійців, він був звільнений в обмін на Містру та найважливіші укріплення Пелопонессу —, Монемвасію та Велику Майну, що стали візантійським Деспотатом Мореї[2].
Після смерті Гільйома ІІ де Віллардуена в 1278 латинський імператор Балдуїн ІІ визнав права на Ахейське князівство за Карлом І Анжуйським, королем Сицилії та Неаполя. Правителі з Анжуйської династії самі не бували в Ахеї, але присилали гроші для боротьби з візантійцями. Реально ж справами в князівстві керували італійці. Така ситуація продовжувалась до поки Фома Палеолог, деспот Мореї у 1432 не захопив територію, що залишилась від князівства. А 1460 році сам деспотат Мореї був захоплений Османською імперією.
