Філософсько-психологіч. концепція особистості С.Л.Рубінштейна.

С.Л. Рубінштейн вважав, що особистість — це взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. До внутрішніх умов належать психічні явища — психічні властивості та стани особистості. Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Власне особистісними властивостями є ті, які спричиняють суспільно значущу поведінку та діяльність людини. Головне місце серед них відводиться системі мотивів і цілей, які людина ставить перед собою; властивості характеру, які зумовлюють вчинки людини, здібності, які роблять її здатною виконувати ті чи інші види діяльності. Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім світом, тому велике значення для розуміння особистості має діяльність. Психічні процеси особистості, будучи детермінованими зовнішніми впливами, самі опосередковують та регулюють поведінку та діяльність особистості.

Відомий вітчизняний психолог С. Л. Рубінштейн (1889-1960) розглядав особистість у контексті розроблюваних ним принципів детермінізму і єдності свідомості та діяльності. На його думку, особистість у з'ясуванні психічних процесів виступає як взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються усі зовнішні діяння. До цих внутрішніх умов належать і психічні явища - психічні властивості та стани особистості.

Особистість зумовлена історично - еволюцією живих істот, історією становлення людства і особистою історією розвитку людини. Тому в структурі особистості можна виявляти компоненти різного рівня узагальнення й стійкості, які змінюються різними темпами.

Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Як власне особистісні серед усього розмаїття властивостей С. Л. Рубінштейн виділяє ті, що спричиняють суспільно значущу поведінку або діяльність людини. Тому основне місце серед них мають займати система мотивів і завдань, які людина ставить перед собою, а також властивості характеру, що зумовлюють вчинки людини, здібності, роблять її здатною до виконання історично сформованих видів суспільно корисної діяльності

Особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Це відношення реалізується в діяльності людини. Завдяки діяльності люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Не можна відокремити особистість від тієї реальної ролі, яку вона відіграє в житті. Однак значущість особистості зумовлена не лише самими її властивостями, а й значущістю тих суспільно-історичних сил, які вона представляє.

Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому таке велике значення для розуміння особистості має діяльність. Особистість - це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних стосунків. Особистість неможлива без психіки, без свідомості. Усі психічні явища і процеси органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна їхня життєва функція полягає в регуляції діяльності людей. Обумовлені зовнішніми впливами, психічні процеси особистості самі опосередковують поведінку і діяльність, залежність суб'єкта від об'єктивних умов.

Фундаментальне значення мас положення С. Л. Рубінштейна про багатоплановість психічного, багаторівневість перебігу психічних процесів. Структура особистості складається з різноманітних компонентів.

Будь-яка особистість включає в себе "Я" як суб'єкт довільної діяльності, якому властиві мотиви свідомої поведінки. Поняття особистості у психології не зводиться до поняття суб'єкта у вузькому розумінні. Психічний зміст людської особистості не вичерпується лише мотивами свідомої діяльності - існує також розмаїття інших, зокрема неусвідомлених, тенденцій.

Характеристика особистості включає також її ідеї, принципи, на основі яких здійснюється оцінка власних та чужих учинків. До структури особистості звичайно входять і пізнавальні процеси, без яких неможливі діяльність і поведінка людини. Багатоплановість, цілісність психічного устрою особистості зберігаються завдяки взаємозв'язку всіх його властивостей і тенденцій.

50. Основні принципи соціально-когнітивної теорії.

1. Заперечення інтрапсихічних сил. Бандура вважав, що психодинамічні теорії, не можуть пояснити всю складність і різноманіття реакцій людини. З такої точки зору внутрішня реальність, що складається з впливів і мотивів, не може пояснити явні коливання частоти і сили поведінки в різних ситуаціях по відношенню до різних людей у різних соціальних ролях (Приклад: реакція дитини на матір).

2. Взаємний детермінізм. Для Бандури індивіди не є ні автономними системами, ні простими механічними передавачами - вони володіють вищими здібностями, які дозволяють їм передбачати появу подій і створювати засоби для здійснення контролю над тим, що впливає на їхнє повсякденне життя.

З точки зору Бандури, люди не управляються інтрапсихічними сигналами і не реагують на оточення. Такий підхід до аналізу причин поведінки, який Бандура позначив як взаємний детермінізм, має на увазі, що фактори схильності і ситуаційні фактори є взаємозалежними причинами поведінки.

Розроблена Бандурою модель-тріада взаємного детермінізму показує, що хоча на поведінку впливає оточення, воно так само частково є продуктом поведінки людини, тобто люди можуть чинити вплив на власну поведінку.

3. Підкріплення не обов'язковим. Сучасні біхевіористи роблять акцент на підкріпленні, як на необхідну умову для придбання, збереження і модифікації поведінки. Бандура не розглядає підкріплення, як єдиний спосіб, за допомогою якого отримується, зберігається чи змінюється поведінка. Наша поведінка багато в чому регулюється передбачуваниими наслідками. (Наприклад, не чекаємо пожежі, щоб застрахувати будинок). Таким чином, в центрі соціально-когнітивної теорії лежить положення про те, що нові форми поведінки можна придбати за відсутності зовнішнього підкріплення. Бандура робить акцент на тому, що багато навичок здобуваються за допомогою прикладу. Таким чином, научіння відбувається через спостереження чи приклад, а не через пряме підкріплення.

4. Саморегуляція. Важливе місце соціально-когнітивна теорія відводить саморегуляції людини. Бандура стверджує, що вищі психічні механізми, наприклад інтелект, дають нам можливість впливати на оточення. Ми зберігаємо і виробляємо досвід за допомогою вербальних і образних репрезентацій і надалі він служить орієнтиром нашої поведінки.