Передумови виникнення науки управління

Отже ми вже з’ясували, що управління як вид людської діяльності має таку ж праісторію, як і само суспільство. Про спроби наукового осмислення систем і процесів управління, які були здійснені окремими вченими, нам відомо з часів Стародавньої

Греції. Особливістю суспільного та наукового мислення того часу була наявність своєрідного стихійного системного підходу, який давав можливість розглядати одночасно управлінські, політичні, правові, філософські та морально-етичні категорії.

Так, Сократ (470–399рр. до н.е.) ставить два запитання: хто керує, в чому полягає основа управління? Відповідаючи на них, Сократ з’єднує управління зі знаннями, законами та справедливістю. Вища людська доброчесність – керувати на основі знання та справедливості. З точки зору Сократа, всі форми правління – демократія, монархія, аристократія, тиранія, плутократія – не погані і не добрі самі по собі. Вони можуть бути оцінені залежно від того, чи дотримуються закон та справедливість, чи порушуються і те і інше. Сократ фактично проголосив принцип універсальності управління. Знання, законність, справедливість, людські доброчесності – отакі, на думку Сократа, основи управління".

Платон (428-348 рр. до н.е.) висунув важливу, з точки зору подальшого вивчення управління, ідею про розподіл єдиного на багато що та з’єднання багато чого в єдине, про подання єдиного як структурної сукупності окремих частин, тобто фактично заклав основи системного підходу, системності. Під впливом Платона ще в Давній Греції виникло уявлення про кібернетику як про управління взагалі (можливо, що автором цього поняття був саме Платон). Платон створив вчення про "ідеальну державу", в якій керують філософи. Їх небагато, вони навчені та виховані як "управлінці”, їх завдання - керувати справедливо, на основі знання та закону¹².

Арістотель (384–322 рр. до н.е.) розглядав питання управління на основі зібраного ним великого матеріалу про життя грецьких полісів¹³. В цьому полягає відмінна від Сократа та Платона методологія вивчення управління. Не від мислі та споглядання до управління, а від практики управління до її узагальнення та оцінки – такий підхід Аристотеля. Арістотслю належить заслуга постановки проблеми співвідношення влади і управління. Управління, на його думку, буде "поганим", якщо існує можливість зловживання владою. Управління буде "добрим", якщо влада служить суспільству, а можливість корисливого зловживання владою виключена¹⁴. У Давньому Римі була поставлена проблема співвідношення права, влади і управління.

"Див.: НерсесяниВ.С. Сократ. - М., 1977. - С. 110-112. ² Див.: Асмус В.Ф. Платон. - М., 1969. - С. 40-45.

Поліс (ірец. роїіх, лат. сіуііая) - місто-держава, форма соціально-економічної і політичної організації суспільства і держави Давньої Греції.

¹⁴ Докладніше див.: Пралі Арістогеля: Політика, Афінська політика, а також: Доватур А. Политика политики Аристотеля. – М., 1965.

Ульпіан (бл. 170–228 рр. й. с.) запропонував розділити право на публічне, яке відноситься до загального блага, що надає владу, та приватне, яке відноситься до блага окремих осіб. Такий поділ виявився виключно благотворним для вирішення завдань управління приватним господарством. З його допомогою вдалося визначити та подати в юридичній формі об’єкти управління в приватному господарстві, відносини між власниками. Була відкрита така форма фіксації відносин, як договір. Римське приватне право відзначається ясною, зрозумілою та чіткою мовою. Це було немаловажним досягненням, яке зберегло своє методологічне значення і до нашого часу. Способи створення понять, термінологія документа дуже важливі для інформаційного забезпечення управління¹⁵.

Підбиваючи підсумок розвитку поглядів вчених давнини на управління, можна зауважити, що людству дісталось від них три ідеї, які зіграли важливу роль у подальшій політичній боротьбі. Перша ідея – ідея спільності кожного з ділами спільноти і спільноти з ділами кожного (ідея спільності інтересів людей). Друга ідея – ідея про можливість участі кожного в управлінні за умови оволодіння ним певною сумою знання (по суті, ідея демократії). Третя ідея – ідея колегіальності в управлінні: керувати може колегія, яку вибрали чи призначили 1 яку слід змінити, якщо вона керує погано (ідея республіки як форма державного правління)¹⁶.

Необхідно також зазначити, що вже в Стародавньому Римі з’являються і самостійні праці щодо організації управління, зокрема, в сільському господарстві та будівництві (Теренцій Вар-рон, Колумелла, Пліній Молодший).

Середньовіччя не принесло яких-небудь нових управлінських ідей, насамперед тому, що засилля релігійної ідеології уявляло управління як відношення панування та підкорення. У вигляді стимуляторів, які забезпечують дисципліну та підкорення, виступало насилля над особистістю або загроза застосування насилля. Разом з тим аналіз окремих аспектів управління в суспільстві і державі зустрічається в працях Фоми Аквінського, Жана Бодена, Нікколо Макіавеллі, Томазо Кампанелли, Томаса Мора, Томаса Гоббса та Джона Локка. Цікаві судження про роль централізації та децентралізації влади можна знайти в листах князя Андрія Курбського до царя Івана Грозного.

В період становлення капіталізму Д. Дідро і Ж.-Ж. Руссо розробили своєрідні концепції соціального управління. Його проблеми були в центрі уваги соціалістів-утопістів А. Сен-Сімона,

¹⁵ Див.: Новицкий Й.Б. Онови гражданского права. 4-е изд. – М„ 1984. - С. 40.

¹⁶ Див.: Утчерко С.Л. Политические учення Древнего Рима, III-І вв. до н. е. - М., 1977. - С. 36.

Р. Оуена, Ш. Фурьє, російських революційних демократів, а також зарубіжних соціологів О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма.

Становище істотно змінюється в зв’язку з розвитком капіталістичного способу виробництва.

В цей період певний інтерес уявляють праці французького вченого Кене (1694–1774). Він створив економічні таблиці, які, хоч і зі значними помилками, відміченими К. Марксом, але в цілому подавали системно процес капіталістичного виробництва. Цей своєрідний "системний підхід" дозволив Кене запропонувати зміну податкової системи тодішньої Франції, яка мала антифеодальну спрямованість. Пропозиція Кене мала вельми прогресивне

значення.

З точки зору багатьох західних юристів XVIII–XIX ст. управління – це діяльність по виконанню законів. Цю думку чітко формулює Гегель (1770-1831)¹⁸. Монтеск’є (1689-1755) висунув теорію розподілу влад, тобто теорію своєрідної спеціалізації в управлінні. Критерій розподілу він бачить у відношенні до зйкону: законодавча влада формує закон, виконавча – виконує, судова – зрівноважує і ту і іншу, звертаючись знов-таки до закону¹⁹.

Декорт (1596–1650) бачить в людині субстанцію, "яка думає". Що ж визначає поведінку "думаючої субстанції"? Вона визначається законом, дарованим державою. Останньому ж ідея закону підказується Богом²⁰.

Гельвеціи (1715–1776) шукав шляхи практичного застосування філософії з тим, щоб добитися торжества ідей "освіти і науки", зміни під впливом цих ідей вчинків людей. Гельвеціи вважав, що ці завдання може вирішити юридичний закон, якщо його розглядати як сферу практичного застосування філософії²’.

Традиція розгляду питань управління як частини питанії філософії, права, економіки зберігалася в західній науці практично до початку XX сторіччя.