Анатомическая терминология[Уголовный кодекс РФ] [Глава 3] [Статья 17] 1. Совокупностью преступлений признается совершение двух или более преступлений, ни за одно из которых лицо не было осуждено, за исключением случаев, когда совершение двух или более преступлений предусмотрено статьями Особенной части настоящего Кодекса в качестве обстоятельства, влекущего более строгое наказание. При совокупности преступлений лицо несет уголовную ответственность за каждое совершенное преступление по соответствующей статье или части статьи настоящего Кодекса. 2. Совокупностью преступлений признается и одно действие (бездействие), содержащее признаки преступлений, предусмотренных двумя или более статьями настоящего Кодекса. 3. Если преступление предусмотрено общей и специальной нормами, совокупность преступлений отсутствует и уголовная ответственность наступает по специальной норме. v Неосторожность как разновидность вины отличается от умысла тем, что субъект правонарушения либо предвидит наступление противоправных последствий своего деяния, но вследствие легкомыслия надеется их предотвратить, либо не предвидит их, хотя мог и должен был их предвидеть. В зависимости от этого неосторожность подразделяется на самонадеянность и небрежность. Самонадеянность представляет собой такую форму неосторожности, когда субъект правонарушения проявляет легкомыслие по отношению к последствиям своего противоправного деяния. Небрежность – это форма неосторожности, которая характеризуется тем, что субъект правонарушения не предвидел наступление противоправных последствий своего деяния, хотя должен был и мог их предвидеть.
6)
7) 8,9,10) 2 1) Апокри́фи (грец. αποκρυφος;― таємний, прихований) ― релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися, виникли на рубежі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнськомуСході. Твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів. Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. Згодом апокрифи одержали назву «зречених» і вносилися до спеціальних переліків-індексів «зречених книг», що не дозволялися церковною владою до читання і поширення в середовищі правовірних іудеїв і християн. Пізніше в число цих творів проникли критичні вчення опозиційних антицерковних груп. За часів Середньовіччя апокрифи були досить поширені в європейських країнах, зокрема в Росії і в Україні 2) Били́ни (стари́ни) ― народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. 3) Голосіння - вид фольклоруслов'янських народів. Голосіння виконують у зв'язку з майбутньою розлукою - під час весілля, проводів до війська, хвороби, але переважно під час похоронного та поминального обрядів 4) Хрестовокупольна система (зустрічається варіант назви хрестово-купольна) ― система перекриття храмів, у центрі якого знаходиться купол, що спирається на чотири стовпи, при цьому до центрального простору примикають хрестоподібно розташовані циліндричні зводи [1]. 5) Календарно-обрядова поезія – цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов'язані з річним народним відліком часу – народним обрядовим календарем … Святкові обряди і ритуали супроводжували пісенні твори відповідного змісту, які й складають цикл календарно-обрядової поезії. До нього належать: колядки, щедрівки, посівання (новорічні віншування), ринд зівки (рогульки), веснянки (гаївки), русальні (троїцькі, петрівчані, царинні), купальські (собіткові), обжинкові пісні. В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під новий рік. Колядка, як припускають, – видозміна латинського calendae (так у стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai – від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар коленде, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні – колядки і щедрівки …набагато давніші за ці. Колядки – жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов'язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним (від Різдва 7 до Богоявлення. В Україні весняні ігри і пісні побутують зараз у двох різновидах: веснянок і гагілок. Гагілки (інакше – гаївки, ягілки, маївки) виконуються лише протягом кількох днів на великодні свята в Галичині, на Волині, Поділлі. На Волині існує також назва рогульки, які, можливо, належали колись до окремого різновиду веснянок-гаївок. Веснянки співаються з ранньої весни і до завершення сівби – аж до русального тижня (до зелених свят).Між веснянками і гагілками з функціонального і тематичного поглядів особливих відмінностей немає. Однак якщо гагілки – це танково-ігрові пісні, то веснянки обіймають різнотипні групи молодіжних ігор та пісень, в тому числі й такі, що співаються без руху» (Анатолій Іваницький). 6) Темпера (італ. tempera, від temperare змішувати фарби) ― фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб служать емульсії ― натуральні (розведений водою жовток цільного курячогояйця, сік і рослин тощо) або штучні (полімери тощо). Темперні фарби ― одні із найдавніших. До винайдення та поширення олійних фарб темперні фарби були основним матеріалом станкового живопису. Історія використання темперних фарб налічує більше 3 тисяч років. Так, знамениті розписи саркофагівдавньоєгипетськихфараонів виконані темперними фарбами. Темперні фарби були основними у станковому живописівізантійських майстрів. У Росії техніка темперного живопису була переважаючою в мистецтві аж до кінця XVII століття. Зараз промисловим способом виготовляються два види темпери: казеїн-масляна і полівінілацетатна (ПВА). Темпера на основі ПВА простіша у використанні, але її істотний недолік полягає в тому, що з часом вона має тенденцію до розтріскування. У зв'язку з цим довговічність реставраційних робіт, виконаних темперою ПВА, завжди викликає великі сумніви. Також у торгівлі широкий асортимент сухих пігментів для самостійного приготування з них темперних фарб; темпера, приготована самим художником по нескладних технологіях безпосередньо перед використанням її в роботі, є найбільш якісним і довговічним матеріалом, що підтверджено багатовіковою практикою. Темпера по левкасу у на дерев'яній основі з використанням натуральних пігментів ― традиційна техніка іконопису, де фарба приготована на жовтку або суміші жовтку з вареним маслом або масляним лаком. По вологій штукатурці (вапну) темперою з найдавніших часів пишеться фреска. 7) Сма́льта (нім. Smalte, від італ. smalto «емаль») ― кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в т.ч. ювелірному мистецтві. Смальта є стійкою до дії атмосферних явищ, і століттями не втрачає свого вигляду і свіжості кольорів. Розрізняють так звану прозору смальту (з скляної маси, в яку додано вогнетривкі барвники) і глуху або опалову (зі скляної маси, заглушеної окислами сурми, олова, миш'яку, сполуками фтору або фосфору). Є також срібна і золота смальта, одержувана спресовуванням у гарячому стані двох шарів скла з кольоровою фольгою між ними. Смальту виготовляли ще в Стародавньому Єгипті, Римі, Греції (нею доповнювали кам'яні мозаїки), Візантії, Київській Русі (напр., смальтові мозаїки Софійського собору в Києві), Італії тощо. «Сучасне винайдення» смальти приписується богемському скляру Кристоферу Шуреру (Christoph Schurer) приблизно у 1540―1560 роки. Смальта була також популярною в українських майстрів пізнього Середньовіччя. 8) Літо́пис ― історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. В інших країнах подібні давні твори мають назву «хроніки». Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи ― важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV-XVIII ст. частина пишеться латинською. 9) Фреска (від італ. affresco - свіжий) - живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці. 10) Апофео́з (грец. αποθεωσις;― обожування)― 1) Прославляння якоїсь особи або події. 2) Святкове завершення події. 3) Заключна урочиста масова сценавистави або святкової концертної програми, в якій прославляється народ, герой або суспільна подія. В апофеозі бере участь велика кількість дійових осіб. Він має монументальний характер, сповнений особливого піднесення, величі. Класичний зразок апофеозу в російській опері ― заключна сцена опери Глінки «Іван Сусанін». 11) Скоморoхи, професійнi мандрівні співці й актори (лицедії), учасники свят, обрядів, ігор. Скоморохи вперше згадані в літописахКиївської Русі1068 та зображені на фрескахСофійського собору в Києві датованих 1037 роком. Є дві думки про походження назви слова «Скоморох» За першою - слово йде від грецької. skōmmarchos, тобто «майстер жарту», а слово складене з двох частин skōmma «жарт, глузування» и archos «начальник, майстер». За другою - це запозичення з арабської - де mascara це і «жарт», і «блазень». Скоморохи («веселі люди») розважали народні маси співом, дотепами, музикою, танцями, драматичними сценками, акробатикою, дресированими тваринами, користуючись у виступах масками (машкари) та втягуючи у гру глядачів. 12) Язичництво (з давньоруської мови «народ», або поганство від лат. paganus ― «селянин; язичник») ― будь-яка політеїстичнарелігія, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичнихрелігій (наприклад, християнства, ісламу). У сучасній науці слово "поганство" є лайливим по відношенню до не монотеїстичнихрелігій. [1] Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичнихрелігіях наявна і в наш час. 3 1) 2) 3) 4) 5) 6)... 7) 8) 9)
10) 11) 12) 13) 14) 4 1) 2) 3) 4) 5) 6) 7) 8) 9)... 10) 5 1) 3) 4) 5) 6) 7) 8)... 9) 10) Содержание http://dosaaf-51.ru/obshie_polozeniya.html Анатомическая терминология
|
