НОВІТНІЙ ФІЛОСОФІЇ

 

Гносеологічний оптимізм діалектико-матеріалістичної філософії. Принцип відображення. Модель пізнання. Кореспондентна істина. Теорія істини: поняття об’єктивної, абсолютної та відносної істини. Практика як критерій істини.

Гносеологічний релятивізм прагматизму. Ч. Пірс. Принцип сумніву-віри. Модель пізнання у прагматизмі. В. Джемс. Теорія інструменталістської істини. Прагматичний метод. Дж. Дьюї. Реконструкція соціального досвіду.

Аналітична інтерпретація наукового знання. Логічний позитивізм. Поняття наукового факту та теоретичних наукових конструкцій. Р. Карнап. Принцип верифікації та його еволюція. М. Шлік, Г. Рейхенбах. Актуальна і логічна верифікація. Практична і логічна істини. Конвенціоналізм наукових істин. К. Попер, Р. Карнап. Принцип фальсифікації.

Феноменологічна інтерпретація наукового знання. Феноменологія Е. Гусерля як теорія пізнання нового типу. Критика психологізму. Криза об’єктивізму. “Життєвий світ” як безумовна основа пізнання. Феноменологічний метод. Очевидність як критерій істинності знання.

Тема 11. ПАРАДИГМИ РОЗВИТКУ НАУКИ: КЛАСИЧНА,

НЕКЛАСИЧНА, ПОСТНЕКЛАСИЧНА

 

Епістемологія та її проблематика. Конституювання класичної науки. Перший позитивізм. О. Конт. Методологія феноменального узагальнення. Філософія як система однорідної науки. Матеріалістична діалектика як методологія класичної науки. Кумулятивна модель класичної науки.

Конституювання некласичної науки. Емпіричний та теоретичний рівні наукового знання. Риси некласичної науки. Критичний раціоналізм. Ґ. Башляр. Методологія некласичниї науки. Лінійна, некумулятивна модель некласичної науки. Плюралізм моделей наукових досліджень. К. Попер. Розвиток науки як зміна науково-дослідницьких програм. І. Лакатос.

Постнекласична наука. Розвиток науки як зміна парадигм. Т. Кун. Нелінійна, некумулятивна модель науки. Методологія самоорганізуючих і саморегулюючих систем (синергетика). І. Пригожин. Методологія анархізму постнекласичної науки. П. Фоєрабенд. Віртуалізація та перспективи розвитку науки в ХХІ ст.

Тема 12. МЕТОДОЛОГІЯ ГУМАНІТАРНОГО ПІЗНАННЯ ТА ЗНАННЯ

 

Класична герменевтика та її проблематика. Пізнання і розумін­ня. Ф. Шляєрмахер. Принципи класичної герменевтики. Герменевтичне коло. Історична герменевтика. В. Дільтай. Філософська герменевтика та її специфіка. М. Гайдеґер. Онтологізація розуміння. Мова як особлива реальність. Г.-Ґ. Ґадамер. Принципи філософської герменевтики. Принципова відкритість інтерпретацій. Філософія мови О. Потебні.

Лінгвістична філософія та її проблематика. Л. Вітгенштайн. Формально-логічний аналіз повсякденної мови. Структуралізм як метод соціогуманітарного пізнання. Етапи еволюції структуралізму. Лінгвістичний структуралізм Ф. де Сосюра. Етно-культурний структуралізм. К. Леві-Строс. Постструктуралізм. Ж. Дерида, Ж. Ліотар.

Тема 13. СУБСТАНЦІЙНЕ РОЗУМІННЯ ЛЮДИНИ В НОВІТНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Специфіка філософського підходу до людини. Субстанційно-соціальна концепція людини в марксизмі та екзистенціалізмі. Людина як сукупність суспільних взаємин у марксизмі. Відчужене існування людини фізичної праці та його екстраполяція на суспільство в цілому. Свобода, вибір і відповідальність людини у філософії екзистенціалізму. Ж.-П. Сартр. Істотність людини як власний проект спрямований у майбутнє. Гуманізм як єдине подолання абсурдності життя. А. Камю.

Натуралістична інтерпретація людини в бігевіоризмі та соціобіології. Підхід психоаналізу до проблеми людини. З. Фройд. Поняття індивідуального несвідомого. Структура особи за З. Фройдом. Людина як конфлікт між “Воно” і “Над-Я”, індивіда і культури. Інтерпретація людини в неопсихоаналізі. Психосоціальна сутність людини в аналітичній психології К. Юнґа та трансакційному аналізі Е. Берна.

Християнсько-філософська інтерпретація людини та її духовний вимір.

 

Тема 14. ФУНКЦІОНАЛЬНІ КОНЦЕПЦІІ СУТНОСТІ ЛЮДИНИ: