Решение. Кращі риси народної педагогіки було втілено у козацькій педагогіці, яка формувала у підростаючих поколінь синівську вірність рідній землі
Кращі риси народної педагогіки було втілено у козацькій педагогіці, яка формувала у підростаючих поколінь синівську вірність рідній землі, духовність, героїко-патріотичні традиції козацької державності, пріоритет високих лицарських якостей, пошани до старших.
6. Педагогічна діяльність П. Русина і Ю. Дрогобича.
Павло́ Ру́син (*бл. 1470, Кросно, сучасна Польща — †1517, Сянік або Новий Сонч) — український поет і мислитель доби Відродження. Народився, правдоподібно, в одному з лемківських[1] сіл поблизу Коросна. Ґрунтуючись на тому, що він писав латинською мовою (інакше тоді не міг), польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча. Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками. Закінчив Грайфсвальдський університет у Німеччині та Краківську академію. Тут отримав звання магістра і залишився викладачем. Видав у Відні (1509) том своїх творів. Російський славіст І. Голенищев-Кутузов підтвердив, що «у своїх книгах магістр Павло незмінно називав себе русином» (Славянские литературы", Москва, 1973). Польська дослідниця А. Єліч писала, що "вважав себе за русина і підписувався «Паулюс Рутенус» (Антологія польсько-латинської поезії, Щецін, 1985). Любов талановитого поета і вченого до рідного краю відзначили поети Р. Лубківський (Львів), Петро Мурянка (Польща). Павло Русин був також видавцем, виховував відомих слов'янських поетів Яна з Вислиці, Яна Дантишенка, навчав Миколу Коперника. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України. У 1509 році він видав книгу своїх поезій «Пісні Павла Русина з Кросна». За свідченням дослідників, помер на Лемківщині (в Сяноці або Н. Санчі). Залишив близько 4 тисячі віршів. Всю творчість можна розділити на: · Духовна поезія («Пісня Павла Кроснянина до всіх святих», «Інша інвокація до всіх святих», «Пісня до божественного Севастяна, мученика і найславнішого воїна»). До цієї групи варто віднести панегірики релігійного змісту до святих Станіслава й Владислава. · Панегіричні твори, присвячені тогочасній світській і духовній знаті, а також поезія на злобу дня («Елегія до благородного і шановного пана Стефана Баторія», «Ода до благородного пана Габріеля Переньї). · Морально-дидактична поезія, пов’язана з поетичною творчістю й педагогічною діяльністю магістра Павла («Ода Павла Русина з Кросна до Аполлона», «До Талії», «До читача», «До книжечки», «Похвала Валерію Максиму», «Пісня, яка містить похвали поетичному мистецтву…», «Пісня, яка в загальних рисах охоплює життя поета Горація»). Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, відоміший як Юрій Дрогобич — лат. Georgius Drohobicz de Russia, Magister Georgius Drohobicz de Russia (*бл. 1450 у Дрогобичі; †4 липня 1494 у Кракові) — український філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Перший український автор друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету. Народився в Дрогобичі в сім'ї солевара. Першу освіту отримав у священика церкви святого Юрія Евтімія. Тоді ж отримав перші знання про розрахунок пасхалій і основні знання з латини. Наприкінці 1468 або на початку 1469 вступив до Яґеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра(1470) і магістра (1473). Вивчав медицину та вільні мистецтва в університеті Болоньї, де став доктором філософії (бл. 1478) і медицини (бл. 1482) 1478–1479 і 1480–1482 читав у Болоньї лекції з астрономії, а з 1481 по 1482 був ректором університету Болоньї — найстарішого в Європі, в історію якого він увійшов під іменем «Джорджо да Леополі» — Юрія зі Львова. Ректор — адміністративний керманич університету — обирався з викладачів на два роки. Юрій Дрогобич готував з професорами розклад лекцій, заповнював вакансії, встановлював порядок оплати праці професорів, контролював їхню роботу, організовував диспути, мав право кримінальної юрисдикції над усіма, хто перебував на службі або навчався в університеті. З 1487 — професор Ягеллонського університету. 7 лютого 1483 у Римі видав книгу Прогностична оцінка поточного 1483 року (Iudicium pronosticon Anni MCCCCLXXX III), яка є першою відомою друкованою книгою українського автора. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, філософії, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довготрозташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. Видавав Юрій Дрогобич також трактати з астрології. Зберігся один виданий примірник його праці, що містить згадки про Україну — «Прогностик». З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню.
9. Острозька Академія: її значення в історії становлення вищої освіти України. Національний університет «Острозька академія» — національний, автономний, дослідницький університет України, який знаходиться в м. Острог. Найдавніший вищий навчальний заклад України. Острозька слов'яно-греко-латинська школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа[3]. Заснована у 1576 році княземКостянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця — княжна Гальшка Острозька (6000 коп.). 7 лютого 1577 р. — перша згадка про школу в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего».[3] В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, Василь Суразький, Іван Лятос, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький тапедагоги із Краківського та Падуанського університетів. О. Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі (нині Володимир-Волинський). Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький та ін. видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. в Острозі єзуїтської колегії О. Ш. занепала і 1636 р. припинила своє існування.[3] Указом Президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося відродження Острозької академії, а указом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія» було надано статус національного. Університет має взірцеву репутацію як в Україні, так і за її межами — діяльність Острозької академії в 1999 році було відзначено XXVII Міжнародним призом «За якість», що вручався в Парижі. 22 червня 2007 року на базі Острозької академії за участю Президента України було відкрито віртуальну наукову бібліотеку. У 2009 році Кабінет міністрів України надав Острозькій академії статус самоврядного дослідницького ВНЗ. Указом Президента України від 19 серпня 2009 року ректорові Національного університету «Острозька академія» професору Пасічнику Ігорю Демидовичуприсвоєно звання Героя України за визначні особисті заслуги перед Україною у збереженні та примноженні національної освітянської спадщини. Університет постійно відвідують видатні діячі сучасності, зокрема візити до Острозької академії здійснили Президенти України Віктор Ющенко, Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Янукович, Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк, Прем'єр-Міністр УкраїниЮлія Тимошенко, посол Польщі в Україні Яцек Ключковський, письменники та поети — Сергій Жадан, Любко Дереш, брати Капранови, літературне угруповання Бу-Ба-Бу.
10. Києво-Могилянська Академія.
Ки́єво-Могиля́нська акаде́мія — стародавній навчальний заклад в Києві, який під такою назвою існував від 1659 до1817 року. Спадкоємець стародавньої Київської Академії, заснованої князем Ярославом Мудрим. Фактично всі сучасні українські ВНЗ в тій чи іншій мірі є духовними спадкоємцями цього закладу через вихованців Академії, які стали засновниками відповідних нових богословських, філософських і наукових шкіл у цих вишах. Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на спадкоємність від Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет «Києво-Могилянська академія», а також Київські духовні академія і семінарія таКиївська православна богословська академія[1][2][3].
Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи.1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного[4]. У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразкомєзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польської та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна. Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року[5]. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик,Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання проводилось латиною[6]. Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито[7]. Натомість 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія. Ніхто за життя Петра Могили не називав колегію (академію) «Могилянською», ні польські королі, ні московські царі. Це сталося вже понад двадцять років після його смерті. Вперше цю назву знаходимо в грамоті короля Михаїла Корибута Вишневецького (внучатого племінника Могили, онука Раїни Могилянки) в 1670 році: «Ми нашою королівською владою дозволили, після такого тяжкого руйнування і спустошення, відновити помянуту Києво-Могилянську колегію і в ній школи». За часів свого існування Київську академію називали на честь своїх благодійників. Крім Києво-Могилянської, на честь Петра Могили, її називали також Могило-Заборовською, на честь Рафаїла Заборовського[8]. За часів гетьмана Івана Мазепи академію також називали Могилянсько-Мазепинською[9].
В академії відбувалися регулярні поетичні змагання з декламації віршів відомих поетів, а також власних віршів. Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року. Процес навчання в Київській Академії тривав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою[10][11]. Випускникам академії надавався сертифікат з підписами ректора та префекта. Києво-Могилянська академія та заклади-наступники згадуються в творах художньої літератури. В повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» сини Тараса Бульби були студентами академії[12]. Київська академія згадується в двох романах Павла Загребельного, «Я, Богдан» та «Південний комфорт»[13][14]. Київська духовна академія фігурує в творах «Хмари» Івана Нечуй-Левицького та «Печерські антіки» Миколи Лєскова[15][16]. В поемі «Бояриня» Лесі Українки один з головних дійових осіб — Степан — випускник Київської академії[17]. В 1992 р. було випущено поштову марку з зображенням Києво-Могилянської академії[18]. Староакадемічний корпус академіїзображено на купюрі в 500 гривень, а також на логотипах Українського наукового інституту Гарвардського університету та Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
13. Педагогічні погляди Г. Сковороди.
Григорій Савович Сковорода (1722-1794), видатний український філософ, просвітитель-гуманіст, письменник - загалом мав ідеалістичний світогляд, однак у його поглядах прослідковувалося чимало матеріалістичних елементів. Наприклад, він вважав, що "природа є всьому початком, що вона безмежна у просторі та часі, не має ні початку, ні кінця". А людина є частиною природи: "мікрокосмосом" у "макрокосмоса. Для неї ніяких вроджених ідей не існує, а джерелом знань слугує навколишній світ. Педагогічні погляди мислителя в різній мірі розкриваються у притчі "Благодарный Єродій", вірші "Убогий жайворонок", збірниках творів " Сад божественних пісень ", " Басні Харьковськія ". Зокрема, у названій притчі йдеться про благородного журавля Еродія, який уміло виховує дітей, рятуючи їх від егоїзму, неробства, зазнайства та аморальності. На противагу йому, мавпа намагається виховувати своїх дітей не так, як простий народ, а "по-благородному". Таке виховання здійснюють французькі вчителі. Вони вчать мавп по-французьки говорити, танцювати, співати, грати, володіти світськими манерами з метою потрапити до двору марокканського володаря. У центр уваги педагога Г.С.Сковорода ставив розумовий розвиток людини, який необхідний для пізнання навколишнього світу і самого себе в ньому. До такого висновку мислитель прийшов на основі власного життя, яке було присвячене пошуку сенсу людського буття. Навчання в Києво-Могилянській академії; піші мандрівки по країнах Європи: Угорщині, Італії, Німеччині, Польщі; прослуховування курсів наук у Віденському, Тарнівському, Краківському університетах; робота спочатку в Переяславському, пізніше в Харківському колегіумах, в архівах Києво-Печерської лаври, згодом Сергієвської (Підмосков'я); багаторічні мандрівки Лівобережною Україною допомогли йому дійти до низки педагогічно значимих висновків. o Метою людського життя є "досягнення вищих доброчинностей, і в цьому досягненні людина "не повинна ставити собі ніяких меж". Пізнаючи себе та самовдосконалюючись, шляхом "цілковитої перемоги духу та душевного спокою" кожний зможе досягнути щастя. * Праця - основа суспільного життя. У ній людина найповніше само-реалізується, морально самовдосконалюється. Це важливий шлях до добра, оскільки "чим краще добро, тим більшим трудом обкопалося воно як ровом", а "хто труда не перейде, і до добра той не прийде". o Обов'язки батьків: породити дітей, потурбуватися про їхнє здоров'я, навчити вдячності, оскільки останнє - основа морального виховання. Адже "у подяці заховалося всяке благо як вогонь і світло причаїлося в кремені. Вірую і сповідую. Бо хто зможе покласти руки на чуже, якщо раніше не загубить вдячність, котра посилається їй від Бога? З невдячності - смуток, неувага і жадоба, з жадоби - заздрість, а із заздрості -лестощі, розкрадання, кровопролиття і всяка прірва без законів". o Виховувати дитину потрібно на основі принципу "еродності" (природо відповідності), тобто навчати тому, для чого вона народжена, відповідно до її натури, що дозволило б організувати життя "за внутрішнім блаженним духом". Природні здібності дітей неоднакові, але природа, подібно до "багатого водограю", наповнює різні посудини до повної місткості". Таким чином, кожна дитина на основі цієї власної повноти має можливість у майбутньому прийти до своєї "еродної праці". o Важливе значення у вихованні підростаючої людини має також принцип народності, який може обмежуватися навчанням дітей рідною мовою, оскільки народність зумовлена історичними особливостями життя, його укладом, культурою, ментальністю. Зважаючи на це, кожен "повинен узнати свій народ і у народі себе". o Істинність життя - не у складності, а в "простоті". Через це "ми повинні дякувати Богу, що він створив світ так, що все просте - правда, а все складне - неправда". o "У істини проста мова", - любив говорити Григорій Сковорода. І він шукав цю мову у спілкуванні з простим народом у мандрівках, під час проведення просвітницьких уроків серед селянського люду, у бесідах із вихованцями.
Решение В Определении ВАС РФ от 01.09.2008 N 9626/08 (с доводами которого, по сути, не согласилась коллегия судей в вышеназванном Постановлении Президиума ВАС РФ от 16.12.2008 N 9626/08) сказано следующее:
· - обладание полезными свойствами, которые могут быть использованы независимо от земельного участка, на котором он находится; · - обладание полезными свойствами, которые могут быть использованы независимо от других находящихся на общем земельном участке зданий, сооружений, иных объектов недвижимого имущества в предпринимательской или иной экономической деятельности собственника такого имущественного комплекса; · - невозможность перемещения объекта без несоразмерного ущерба его назначению.
В Определении ВАС РФ от 12.09.2012 N ВАС-11337/12 по поводу бетонированной площадки сказано следующее: "Поскольку спорный объект не является недвижимым имуществом и право собственности на него не подлежит государственной регистрации, запись в Едином государственном реестре прав на недвижимое имущество и сделок с ним о праве собственности общества на этот объект нарушает права и законные интересы истцов, суд пришел к выводу о наличии оснований для удовлетворения требования о признании зарегистрированного права отсутствующим".В 2012 году ООО "КАМиД" обратилось в Арбитражный суд Красноярского края с заявлением, уточненным в порядке ст. 49 АПК РФ, к Управлению Федеральной службы государственной регистрации, кадастра и картографии по Красноярскому краю (далее - Управление) о признании сообщения об отказе в государственной регистрации права собственности от 10.10.2012 на сооружение - бетонированную площадку полигона площадью застройки 2208,8 кв. м, расположенную по адресу: Россия, г. Красноярск, ул. Анатолия Гладкова, д. 22, сооружение 15, недействительным; об обязании Управления осуществить государственную регистрацию права собственности на сооружение - бетонированную площадку полигона.
Задача 8 Санкт-Петербургу на праве собственности принадлежит административное здание. С целью размещения в этом здании учреждения, оказывающего социальные услуги населению, собственником было принято решение о предоставлении учреждению помещения в этом здании на праве оперативного управления. Управление федеральной регистрационной службы отказало в регистрации права оперативного управления на помещение, поскольку помещение не выделено собственником в качестве самостоятельного объекта. Собственник обжаловал отказ в суд. Решите дело. ст. 2 ФЗ от 30.12.2009 N 384-ФЗ "Технический регламент о безопасности зданий и сооружений": Здание - результат строительства, представляющий собой объемную строительную систему, имеющую надземную и (или) подземную части, включающую в себя помещения, сети инженерно-технического обеспечения и системы инженерно-технического обеспечения и предназначенную для проживания и (или) деятельности людей, размещения производства, хранения продукции или содержания животных; Помещение - часть объема здания или сооружения, имеющая определенное назначение и ограниченная строительными конструкциями; В данной задаче поднимается проблема соотношения помещений и тех первичных объектов, в которых они находятся. Помещение является объектом права в ГП. "Правила ведения Единого государственного реестра прав на недвижимое имущество и сделок с ним", утвержденные Постановлением Правительства РФ от 18 февраля 1998 г. № 219 устанавливают, что жилые и нежилые помещения (наряду с иными) есть составляющие зданий и сооружений (подраздел I-3). Таким образом, нежилые помещения (равно как и жилые) рассматриваются в качестве составных частей более крупного целого, каковым являются здания и сооружения. Указанное соотношение целого (здания, сооружения) и его части (помещения) подчеркивается такими подлежащими внесению в реестр реквизитами помещения, как этаж, номера помещений на поэтажном плане, назначение. В отличие от самого Закона о госрегистрации, данный нормативный акт сосредоточивает внимание не на объектной характеристике помещений, а на объемно-пространственном и планировочном сочетании и размещении их в зданиях и сооружениях. В Постановлении ВАС РФ №64 2012 закреплено, что если в здании выделяется помещение, то здание перестает существовать как таковое. Есть либо здание, либо набор помещений. С т.з. ГКН если лицу принадлежит здание, то и помещение находится в его собственности. Если есть здание, состоящие на гос.кадастровом учете, то эти помещения в нем уже нарезаны, в них уже есть кадастровые номера, они являются объектами ГП. По ГКН отказ управления федеральной регистрационной службы не правомерен.
Задача 9 Инициативная группа граждан обжаловала в суд генеральный план поселения, поскольку им предусматривалась застройка Гримпенского болота, являющегося местом обитания редких животных. По мнению природозащитников, при утверждении плана не было получено согласование, необходимое в силу п. 4 ч. 1 ст. 25 Градостроительного кодекса. Администрация поселения утверждала, что такое согласование в данном случае не требовалось, поскольку Гримпенское болото не внесено в государственный водный реестр, а потому не относится к федеральной собственности. Решите дело. Поверхностные водоемы есть поверхностные водные объекты, воды которых находятся в состоянии замедленного водообмена. К ним относятся озера, водохранилища, болота и пруды. В России установлена федеральная собственность на водные объекты. Муниципальная и частная собственность допускается только на обособленные водные объекты. Обособленные водные объекты могут принадлежать на праве собственности муниципальным образованиям, гражданам и юридическим лицам в соответствии с гражданским законодательством. В частности, ст. 13 ГК РФ относит к недвижимым вещам обособленные водные объекты. Если подземные воды отнесены к государственной собственности законом о недрах, режим поверхностных водных объектов регулируется Водным кодексом. Последний тоже не дает спуску собственникам земельных участков. По общему правилу, водные объекты находятся в федеральной собственности. Впрочем, если статья 40 ЗК устанавливает, что собственник земельного участка имеет лишь право использовать для собственных нужд не имеющиеся на земельном участке как пресные подземные воды, так и пруды и обводненные карьеры, Водный кодекс уточняет: собственник земельного участка не просто имеет право использовать, он имеет право собственности на такие водные объекты, как пруд и обводненный карьер, расположенные в границах земельного участка, принадлежащего ему на праве собственности; разумеется, не допускается отчуждение таких водных объектов без отчуждения земельных участков, в границах которых они расположены (ст. 8 Водного кодекса). Поскольку право собственности на пруд, обводненный карьер прекращается одновременно с прекращением права собственности на соответствующий земельный участок (там же), выделение пруда и карьера в качестве самостоятельных объектов права выглядит не очевидным решением.
Задача 10 Сергеев, являясь собственником земельного участка, отнесенного к землям поселений, заказал ООО «Егоров и партнеры» инженерно-геологическое исследование участка. После выполнения работ по исследованию участка Сергеев продал участок Ивановой. Иванова потребовала от Сергеева сообщить ей результаты исследований, поскольку эти сведения были ей необходимы для строительства дома. Сергеев сказал, что передаст ставшую ему известную информацию, если Иванова купит ее у него. Иванова отказалась, сославшись на то, что став собственником участка, она имеет право получить от продавца сведения о качестве предмета договора купли-продажи. Иванова обратилась за консультацией к адвокату Зиновьеву. Какую консультацию мог бы дать адвокат? Передаточный акт - Обязательным документом, который должны подписать между собой продавец и покупатель земельного участка, является передаточный акт или акт приемки передачи к договору купли-продажи. В передаточном акте указывается, что стороны договора купли продажи претензий друг к другу не имеют, качество недвижимого имущества покупателя устраивает. При продаже земельного участка в собственность покупателя в договоре следует согласовать условия, определяющие права продавца на земельный участок, на котором находится как недвижимость, так и другая информация, относящаяся к этому участку. Если такие условия не определены договором, продавец сохраняет право владения этой информацией по аналогии (ч. 2 ст. 553 ГК).
Задача 11 Супруги Ивановы развелись и в судебном порядке произвели раздел совместно нажитого имущества, к которому, в частности, относилась доля в уставном капитале ООО «Гармония», участником которого с момента учреждения общества числился Иванов. Суд общей юрисдикции при разделе доли в уставном капитале присудил каждому из супругов половину этой доли. Когда Иванова потребовала внести ее в список участников ООО, ей было отказано на том основании, что уставом общества предусмотрено, что вступление новых лиц в ООО возможно только с согласия его участников, но такого согласия нет. Иванова обратилась в суд с иском о признании ее участником ООО. Решите дело. Постановление Конституционного Суда РФ от 13.03.2008 N 5-П "По делу о проверке конституционности отдельных положений подпунктов 1 и 2 пункта 1 статьи 220 Налогового кодекса Российской Федерации в связи с жалобами граждан С.И. Аникина, Н.В. Ивановой, А.В. Козлова, В.П. Козлова и Т.Н. Козловой" Согласно Гражданскому кодексу Российской Федерации имущество, находящееся в собственности двух или нескольких лиц, принадлежит им на праве общей собственности, при этом оно может находиться в общей собственности с определением доли каждого из собственников в праве собственности (долевая собственность) или без определения таких долей (совместная собственность); общая собственность возникает при поступлении в собственность двух или нескольких лиц имущества, которое не может быть разделено без изменения его назначения (неделимые вещи) либо не подлежит разделу в силу закона; общая собственность на делимое имущество возникает в случаях, предусмотренных законом или договором (пункты 1 - 4 статьи 244); участник долевой собственности вправе требовать выдела своей доли из общего имущества; при недостижении участниками долевой собственности соглашения о способе и условиях раздела общего имущества или выдела доли одного из них участник долевой собственности вправе в судебном порядке требовать выдела в натуре своей доли из общего имущества (пункты 2 и 3 статьи 252); распоряжение общим имуществом, находящимся в долевой собственности, осуществляется по соглашению всех ее участников, однако каждый участник общей долевой собственности вправе самостоятельно распорядиться своей долей в праве общей собственности с соблюдением правил о преимущественном праве покупки, которым обладают другие участники долевой собственности (статья 246); размер долей сособственников имеет значение для определения их имущественных отношений как при распределении доходов, полученных от использования имущества, находящегося в долевой собственности, так и при несении расходов по его содержанию (статьи 248 и 249). Из приведенных законоположений следует, что в Гражданском кодексе Российской Федерации под долей понимается не доля в имуществе, а доля в праве общей долевой собственности. Доля в уставном капитале общества с ограниченной ответственностью входит в состав такой группы объектов гражданских прав, как иное имущество, к которому статья 128 Гражданского кодекса относит в числе прочего имущественные права. Не являясь вещью, указанная доля представляет собой способ закрепления за лицом определенного объема имущественных и неимущественных прав и обязанностей участника такого общества, на что обращено внимание в постановлении Президиума Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации от 11.10.2011 № 5950/11.
Задача 12 Петров имел на банковском вкладе 100 000 000 рублей. После заключения брака с Ивановой он решил оформить на этот вклад именно депози
|
