Суб’єкти права на соціальні пільги

Суб’єкти права на соціальні пільги – це ті особи, які за наявності певних умов можуть стати учасниками правовідносин з приводу надання соціальних пільг з метою поліпшення свого матеріально-побутового становища. Визначення суб’єктів і перелік осіб, які відносяться до тієї чи іншої категорії, як правило, дається у відповідних нормативних актах.

І. Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” [25] наводиться визначення ветеранів війни (ст. 4) і дається їх поділ на три категорії, а саме:

- учасники бойових дій (ст.ст. 5,6,12,17-1);

- інваліди війни (ст.ст. 7,13,17-1);

- учасники війни (ст.ст. 8,9,14,17-1).

Крім того, ст.10 Закону дає перелік осіб, на які поширюється чинність цього Закону, тобто членів сімей ветеранів війни (ст.15,17-1). Стосовно останніх, Пашкова Г.Г. вважає, що пільги повинні поширюватися тільки на самих осіб, що мають на них право, а не членів сім¢ї, оскільки суб’єктом правовідносин у сфері соціального забезпечення з надання пільг є саме ця особа (інвалід, ветеран). Члени сім¢ї користуються пільгами у порушення принципу адресності соціального забезпечення, за виключенням тих випадків, коли неможливо надати пільгу тільки самому пільговику (позачергове встановлення телефону, надання житла).

Закон окремо виділив осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною. Це Герої Радянського Союзу, повні кавалери ордена Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями „За відвагу”, а також Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (ст.11,16,17-1).

ІІ. Закон України від 16 грудня 1993 року №3721-ХІІ „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” [26] дає перелік таких категорій пільговиків:

- ветерани праці (ст.ст. 6,7);

- особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а саме: Герої Соціалістичної праці, Герої України та повні кавалери ордена Трудової Слави (ст.ст. 8,9);

- особи, які визнаються громадянами похилого віку (ст. 10,11-20,45).

ІІІ. Закон України від 23 березня 2000 року № 1584-ІІІ „Про жертви нацистських переслідувань” [27] називає таку категорію пільговиків, як жертви нацистських переслідувань (ст.1,4,6). Серед цієї групи окремо виділяються:

- колишні неповнолітні в’язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового утримання (ст.6-1);

- колишні малолітні в’язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних інвалідами (ст.6-2);

- колишні в’язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання (ст.6-3);

- дружини (чоловіки) померлих жертв нацистських переслідувань (ст.6-4).

IV. Закон України від 19 грудня 1991 року „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” [28] осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділив на дві групи: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п.1 ст.9, ст.10); 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи (п.2 ст.9, ст.11). Стаття 14 цього Закону осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у свою чергу поділяє на такі групи:

- категорія 1 (п.1 ст.14, ст.20);

- категорія 2 (п.2 ст.14, ст.21);

- категорія 3 (п.3 ст.14, ст.22);

- категорія 4 (п.4 ст.14, ст.23);

- особи, які працювали за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов’язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (ч.2 ст.14, ст.24). Пенсії компенсації особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 вказані у статтях 48-60 цього Закону.

Законом передбачені такі категорії, як: 1) діти, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст.ст.27-30); 2) батьки потерпілих дітей (ст.30); 3) сім¢ї, що мають дітей шкільного віку, які проживають на території радіоактивного забруднення (ст.31); 4) громадяни, які евакуйовані, відселені або самостійно переселені (ст.ст.32-36); 5) громадяни, які проживають на території радіоактивного забруднення (ст.37); 6) громадяни, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (ст.ст.39-47).

V. Відповідно до ст.2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” [29] інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Правовий статус інвалідів залежить від причини інвалідності, її групи та виду захворювання.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає в наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосуванню житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікації і зв’язку до особливостей інвалідів.

Закон установлює пільги інвалідам щодо: 1) працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів (ст.17-25); 2) безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури (ст.26-35); 3) матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення (ст. 36-40).

VІ. До пільгових категорій належать військовослужбовці (Закон України від 20 грудня 1991 року „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”), ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ і деяких інших осіб (Закон України від 24 березня 1998 року „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист), реабілітовані громадяни (Закон України від 17 квітня 1991 року „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні) та ін.

Певними пільгами користуються діти, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти-інваліди, діти-біженці, неповна сім¢я, багатодітна сім¢я, прийомна сім¢я (Закон України від 21 квітня 2001 року „Про охорону дитинства”). Цей перелік можна продовжити. Слід зазначити, що на офіційному рівні не складений перелік суб’єктів права на соціальні пільги та не розроблена методика його визначення.