Студопедия — ПРАВОВІ ПІЛЬГИ ТА ПРАВОВІ ЗАОХОЧЕННЯ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ПРАВОВІ ПІЛЬГИ ТА ПРАВОВІ ЗАОХОЧЕННЯ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ






Відповідно до етимологічного словника (від іменника lьga „легкість” за допомогою суф. – ot-a створено іменник lьgota – пільга „полегшення”, „свобода”, „повне або часткове звільнення від якихось зобов’язань, повинностей) [1, с.209]. Пільги – це надання кому-небудь переваг, часткове звільнення від виконання встановлених правил, обов’язків чи забезпечення умов їх виконання [2, с.731]. Слово „пільга” застосовується у багатьох мовах. Оперують цим терміном і юристи.

Перетворення в економічній, політичній і правовій сферах ведуть до зміни характеру цих відносин, а значить до активізації нормотворчої діяльності в цих сферах. Відповідно трансформуються мета, способи, соціальна спрямованість правового опосереднення запитів окремих груп населення, що проявляється в урахуванні в законодавстві особливих інтересів суб’єктів за допомогою такого засобу, як правові пільги.

Державне управління ринковими процесами починає здійснюватися з перевагою не адміністративних, а економічних методів, основну яких складають податки. Роль пільг значно зростає, особливо у податковому законодавстві стосовно податків і зборів у різних сферах життєдіяльності: господарській, фінансовій, соціальній, науково-технічній, демографічній, культурній, благодійній тощо. Установлення податків – одна з основних функцій держави.

Кожна пільга повинна бути адресною, обґрунтованою, правомірною, справедливою. Саме через помірковані ефективні пільги можливо впливати на розвиток тих чи інших відносин у вигідному для суспільства та держави напрямку, сприяти процесу реформації економіки та одночасно посилювати соціальний захист особи. Від характеру та об’єму пільг залежить якість права. Пільги покликані втілювати в життя ідеї справедливості та рівності в умовах правової держави, виступати специфічним критерієм суттєвих основ права [3, с.458].

Над проблемами правових пільг та правових заохочень багато працював А.В. Малько, який включив однойменну тему в один із навчальних посібників [4, с.356-374]. Результати його досліджень і будуть використані у цьому навчальному виданні.

Пільги є перш за все соціальним заходом, і в цьому проявляється їх суспільна цінність. У складній соціально-економічній ситуації необхідні радикальні зміни системи пільг з метою подолання зростаючих негативних тенденцій у цій сфері та підтримки соціально незахищених верств населення. Через це статус правових пільг останнім часом значно виріс. Пільги стають найбільш поширеним і універсальним юридичним засобом вирівнювання становища окремих груп населення, засобом соціальної допомоги та підтримки, а значить вимагають до себе відповідного відношення.

Під правовою пільгою розуміють правомірне полегшення становища суб’єкта, яке дозволяє йому повніше задовольнити свої інтереси та виражається як у наданні додаткових, особливих прав (переваг), так і в звільненні від обов’язків. Правовим пільгам притаманні такі ознаки:

- вони супроводжуються більш повним задоволенням інтересів суб’єктів, полегшенням умов їх життєдіяльності, що обов’язково повинно здійснюватися в рамках суспільних інтересів. При встановленні пільг законодавець ставить мету – соціально захистити, поліпшити становище окремих осіб, перевести процес задоволення їхніх інтересів у більш сприятливий режим. Мета тут має першочергове значення, оскільки не всяке розширення прав і звільнення від обов’язків є пільгою;

- правові пільги є виключенням із загальних правил, відхиленням від єдиних вимог нормативного характеру та виступають способом юридичної диференціації. Чим досконаліше право, тим більш диференційовано воно регламентує конкретні питання суспільного життя. При відсутності правової регламентації у тій чи іншій сфері органи управління вимушені враховувати конкретні обставини, робити на свій розсуд виключення для окремих осіб, що веде до різнобою в практичній діяльності і відкриває шлях для суб’єктивізму і навіть зловживань [5, с.75]. Пільги – це елемент перш за все спеціального правового статусу особи, механізм доповнення основних прав і свобод суб’єкта специфічними можливостями юридичного характеру;

- правові пільги виступають правомірними виключеннями, законними винятками, що встановлені компетентними органами в нормативних актах у відповідності з демократичними процедурами правотворчості. Пільги, як правило, фіксуються за допомогою нормативних, а не правозастосовуючих актів. Заборона законом надавати пільги в індивідуальному порядку переслідує мету звести до мінімуму зловживання, які можуть відбутися у цьому процесі.

Правову пільгу не можна ототожнювати з таким зовнішньо схожим феноменом, як привілей. Їх об’єднує те, що ці два засоби – виключення із загальних правил, що дозволяє поліпшити становище суб’єктів. Різниця полягає в тому, що пільга – правомірне полегшення, а привілей – негативне відхилення, що не встановлене законом і яке покликане неправомірно поліпшити становище одних осіб за рахунок інших. У свідомості людей привілеї асоціюються з надзвичайним отриманням благ номенклатурою в обхід закону. Привілеї, як правило, установлюються таємно або за неписаним рішенням чи на підставі різноманітних закритих підзаконних актів. Система привілеїв склалася в радянський час, але отримала широке поширення в останні десятиліття. Масштаби і характер сьогоднішніх привілеїв суспільством повною мірою не усвідомлюється і відсутні будь-які натяки на спробу їх демонтажу.

З позицією вчених, які визначають пільги як правомірну перевагу, а привілеї – як протизаконну, не погоджується М.Козюк. Автор привілей визначає як різновид пільгового способу регулювання суспільних відносин, коли перевага встановлюється, як правило, виключною нормою і коли законодавець вільно чи невільно допускає надзвичайне поліпшення становища суб’єктів [6, с.166]. У даному визначенні „надзвичайне поліпшення становища суб’єкта” дає підстави для оцінки подібного „різновиду пільг” як неправомірних, що суперечать принципам рівноправності та справедливості. Недаремно у правових актах привілеї називаються пільгами.

Категорію „пільги” необхідно відрізняти від категорії „гарантії”, що є більш широкою за своїм обсягом, оскільки крім пільг, включає й інші юридичні засоби: заохочення, покарання, обов’язки, заборону тощо. Тому закономірним є те, що в нормативних актах пільги часто фіксуються в розділах, главах і статтях, що присвячені гарантіям.

Основна мета правових пільг полягає в узгодженні інтересів особи, соціальних груп та держави. Пільги пов’язують і гармонізують ці різні інтереси, дозволяючи їх задовольнити шляхом розподілу соціальних благ з урахуванням як інтересів окремої особи так і суспільства в цілому. З одного боку, пільги встановлюються для тих суб’єктів, конкретні інтереси яких у рамках загальних правил не можуть отримати належного забезпечення та захисту через певні особливості (стан здоров¢я, вік, стать тощо) чи знаходяться в специфічних умовах (професії, що вимагають скороченого робочого дня чи відпустки більшої тривалості тощо). З іншого боку, пільги надаються тим суб’єктам, у соціально корисній діяльності яких зацікавлена держава.

Правові пільги покликані виконувати дві основні функції: компенсаційну та стимулюючу.

Компенсаційний характер правових пільг полягає в створенні хоча б рівних можливостей для розвитку осіб, що знаходяться в нерівних умовах у силу біологічних чи соціальних причин (інваліди, жінки, біженці, вимушені переселенці тощо). Пільги покликані поліпшити соціально-економічні умови конкретних категорій громадян, їх матеріально-побутове та фінансове положення.

Поряд із компенсаційною правові пільги виконують стимулюючу функцію: здатні спонукати до окремих видів суспільно корисної діяльності, створювати сприятливі умови для задоволення власних інтересів особи. Стимулюючу функцію покликані виконувати, перш за все, податкові пільги, які установлюються з метою розвитку виробництва, підприємництва, фермерства, благодійництва, інвестиційної діяльності тощо. Стимулюючу функцію пільги виконують поряд з такими юридичними засобами, як дозволи, заохочення і т.ін. Важливо враховувати, що стимулююча роль пільг, з одного боку, більша ніж у дозволах, оскільки пільга – додаткова можливість, перевага, що надається зверх якого-небудь права, а з іншого боку, менша ніж у заохоченнях, які спеціально покликані стимулювати, схвалювати і нагороджувати заслужену поведінку і є їх основною функцією. Пільги не завжди встановлюються за певні заслуги і стимулюючу функцію більшою мірою здійснюють поряд з компенсаційною.

Однією із проблем правових пільг є відсутність гнучкої і цілеспрямованої державної політики в справі надання та реалізації пільг. Сучасна ситуація в Україні характеризується постійними змінами, йде процес переділу власності і влади, соціального розшарування людей. Суперечливість, нестабільність нашого життя і відповідно правової системи не можуть не впливати на суперечливість і нестабільність пільг, які в багатьох випадках не впорядковані та не узгоджені. Дуже часто пільги використовуються як інструмент політичної боротьби в популістських цілях, коли окремі лідери у період виборів намагаються розширити свою соціальну базу, залучити на свій бік електорат. Крім того, не слід забувати, що зміна соціального ладу пов’язана, як правило, зі зміною системи пільг (одні скасовуються, а інші, навпаки, установлюються), які покликані сприяти конкретній політиці.

Пільги – це не тільки засіб, але й об’єкт політичної боротьби. Багато суб’єктів бажає вийти із загальних рамок, добитися винятків із правил і бути наділеними полегшеним статусом. Через це пільги – предмет особливої уваги лобістів, які в інтересах конкретних прошарків та груп прагнуть добитися вигідних для себе управлінських рішень, що виражаються в основному у тих чи інших виключеннях.

З метою вдосконалення шляхів оптимізації інституту правових пільг, на думку А.В.Малько, доцільно здійснити такі заходи:

- провести інвентаризацію закріплених у нормативних актах пільг, піддати їх ретельному аналізу та експертизі з метою виявлення як ефективних так і необґрунтованих пільг;

- необхідно своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві, і поряд із установленням у законодавстві нових пільг у сфері приватизації, інвестицій і т.ін. скасувати необґрунтовані виключення, що не виправдали себе на практиці;

- потребує корегування пенсійне законодавство, яке поки що не пов’язує надання пільг із фактичним станом умов праці на виробництві;

- корисною була б систематизація законодавства про пільги, розташування нормативних актів за тематичним принципом та опублікування їх для загального відома і контролю за їх дотриманням, включаючи пільги для вищих посадових осіб;

- необхідно продовжити роботу з кодифікації відповідного нормативного матеріалу на підставі суб’єктивного підходу (пільги для військовослужбовців, інвалідів тощо);

- важливо підтримати пільги матеріальними та юридичними гарантіями, увести у дію механізми їх реалізації. Законодавець, установлюючи наявні пільги для конкретних суб’єктів, повинен одночасно покладати обов’язки (активні і пасивні) на тих, хто покликаний забезпечити втілення в життя даних переваг. Обов’язковою умовою дієвості реалізації пільг буде і фіксація заходів юридичної відповідальності для зобов’язаних осіб;

- з одного боку, потребує подальшої диференціації пільг, більш глибока їх спеціалізація, а з іншого боку, окремі пільги потребують уніфікації. У той же час, необхідно бачити межі і першого і другого процесів, оскільки зайве виділення та зрівняння, що пов’язані з пільгами, можуть привести до соціальної несправедливості;

- з метою підвищення ефективності окремих правових пільг їх слід поєднувати з духовними цінностями, наприклад, пільги для військовослужбовців;

- необхідно враховувати і часове „зношення” даних юридичних засобів. Так, пенсійні пільги, якщо вони залишаються на одному і тому рівні, з часом утрачають свою компенсаційну силу, і щоб цього не відбулося, їх потрібно періодично переглядати.

Пільги вимагають значних фінансових витрат і тому за їх установленням і реальним здійсненням повинен бути належний контроль. У сучасних умовах потрібно все більше гласності в роботі державного апарату, у прозорості процесу розподілу благ і в тому числі за допомогою пільг.

Найбільш поширеною є класифікація пільг залежно від:

- суб’єктів права, яким вони надаються – пільги для фізичних осіб (ветерани, вагітні жінки, студенти та ін.) та юридичних осіб (установи, підприємства, організації тощо);

- предмета правового регулювання – пільги в конституційному, трудовому, фінансовому праві і т. ін.;

- характеру пільг – матеріальні (житлові та ін.) і процесуальні (звільнення від сплати державного мита тощо);

- часу дії – постійні та тимчасові;

- об’єму – пільги основні (для військовослужбовців) та додаткові (тільки для офіцерського складу);

- їх ролі – пільги-компенсації, пільги-заохочення;

- сфери використання – внутрішньодержавні та міждержавні;

- нормативних актів, у яких установлюються пільги –загальнодержавні, місцеві, локальні;

- змісту – пільги політичні (депутатська недоторканість), економічні, соціальні та ін. [3, с.455].

Близькими до правових пільг є правові заохочення. Під останніми розуміють форму і міру юридичного схвалення добровільної заслуженої поведінки, у результаті чого суб’єкт винагороджується і для нього настають сприятливі наслідки. Ознаки правового заохочення:

- воно пов’язане із заслуженою поведінкою. Відповідно до тлумачних словників, заслуга – це загальновизнана корисність чиїх-небудь вчинків, діяльності; заслужити – значить стати гідним чого-небудь, отримати право на це за свої справи та поступки. Заслуга – це добросовісний правомірний вчинок, пов’язаний із „зверхвиконанням” суб’єктом своїх обов’язків або із досягненням ним загальновизнаного корисного результату, що виступає підставою для застосування заохочення. Заслуга характеризується такими ознаками: 1) вона пов’язана із соціально активною поведінкою, із здійсненням позитивних обов’язків; 2) це добросовісне відношення особи до свого обов’язку; 3) вона пов’язана із „зверхвиконанням” особою своїх обов’язків або із досягненням нею загальновизнаного корисного результату; 4) вона є підставою для застосування заохочувальних заходів точно так, як підставою для застосування заходів покарання виступає правопорушення. Характер та ступінь заслуг визначають вид заохочення;

- заохочення пов’язане з добровільним вчинком. У заохочувальній нормі міститься заклик вчиняти бажані для суспільства і держави дії, але не обов’язкові для кожного окремого суб’єкта. Разом з тим, вибір такої поведінки підкріпляється обіцянками надати особі певні додаткові блага;

- заходи заохочення юридично схвалюють позитивні дії, виступаючи формою винагороди з боку суспільства і держави добровільної заслуженої поведінки. Заохочення – різновид схвалення. Якщо останнє родове поняття (більш широке), то перше – видове. Для правового заохочення необхідні лише певні форми схвалення – юридичні з відповідними кількісними і якісними характеристиками, що залежать від ступеня заслуг;

- заохочення взаємопов’язане для суспільства і суб’єкта, що заохочуються, ураховуючи різні інтереси, задовольняючи „сторони” позитивними наслідками;

- заохочення – юридичний стимул, причому, як правило, досить дієвий.

Правові заохочення виконують контролюючу, мотиваційну, комунікативну, оціночну, гарантійну, розподільчу та виховну функції [4, с.366-367].

Заохочення співвідноситься з такими поняттями, як винагорода та переконання. Термін „винагорода” у словниках тлумачиться в двох значеннях: як нагорода і як плата за послуги. Відмінність заохочення від плати за послуги полягає в тому, що перше застосовується за заслуги, а останнє за послуги, які також є корисними діями, але зовсім не зв’язані з перевищенням звичайних вимог. Заохочення, створюючи в свідомості окремих громадян і їх колективів переконання в правильності та корисності певного варіанта поведінки, служить засобом переконання, яке, на жаль, не в змозі виконувати функції заохочення в прямому розумінні цього слова [7, с.56].

Правові заохочення можна класифікувати за різними підставами. Так, у залежності від предмета правового регулювання заохочення поділяються на конституційні (ордени і медалі як державні нагороди), адміністративні (дострокове присвоєння спеціального звання), трудові (нагородження Почесною грамотою) і т.ін.; у залежності від характеру – на матеріальні (нагородження іменною зброєю) і процесуальні (винагорода свідка за надання особливо цінної інформації); у залежності від сфери використання – на заохочення у сфері літератури, мистецтва, науки, техніки і т.ін.; у залежності від суб’єктів, що їх застосовують, – на державні (президентські, урядові, міністерські і т.ін.) і недержавні; у залежності від змісту – на фінансово-економічні (видача грошової премії), моральні (оголошення подяки) і організаційні (присвоєння спеціального звання на ступінь вище); у залежності від ієрархії – на загальнодержавні, регіональні та локальні; у залежності від форми зв’язку з благом – такі, які надають додаткові блага (нагородження цінним подарунком), і такі, що звільняють від обтяження (дострокове зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення) [4, с.367-368].

Необхідність удосконалення пільгового законодавства змусила вчених звернути увагу на розробку основ пільгово-правової політики, що повинна здійснюватися у відповідності з науково обґрунтованими концептуальними положеннями правової політики держави стосовно мети, принципів, пріоритетів, напрямів надання пільг з урахуванням особливостей, зумовлених специфікою використання переваг у праворегулюючому процесі [8, с.5-10].

 







Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 1019. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Виды сухожильных швов После выделения культи сухожилия и эвакуации гематомы приступают к восстановлению целостности сухожилия...

КОНСТРУКЦИЯ КОЛЕСНОЙ ПАРЫ ВАГОНА Тип колёсной пары определяется типом оси и диаметром колес. Согласно ГОСТ 4835-2006* устанавливаются типы колесных пар для грузовых вагонов с осями РУ1Ш и РВ2Ш и колесами диаметром по кругу катания 957 мм. Номинальный диаметр колеса – 950 мм...

Философские школы эпохи эллинизма (неоплатонизм, эпикуреизм, стоицизм, скептицизм). Эпоха эллинизма со времени походов Александра Македонского, в результате которых была образована гигантская империя от Индии на востоке до Греции и Македонии на западе...

ФАКТОРЫ, ВЛИЯЮЩИЕ НА ИЗНОС ДЕТАЛЕЙ, И МЕТОДЫ СНИЖЕНИИ СКОРОСТИ ИЗНАШИВАНИЯ Кроме названных причин разрушений и износов, знание которых можно использовать в системе технического обслуживания и ремонта машин для повышения их долговечности, немаловажное значение имеют знания о причинах разрушения деталей в результате старения...

Различие эмпиризма и рационализма Родоначальником эмпиризма стал английский философ Ф. Бэкон. Основной тезис эмпиризма гласит: в разуме нет ничего такого...

Индекс гингивита (PMA) (Schour, Massler, 1948) Для оценки тяжести гингивита (а в последующем и ре­гистрации динамики процесса) используют папиллярно-маргинально-альвеолярный индекс (РМА)...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия