БЛОК КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ. Питання для перевірки знань студентів

Питання для перевірки знань студентів

Можна провести експрес-контроль (викладач читає питання, студенти письмово відповідають) або тест самоперевірки, “попарну” самоперевірку. Кожна правильна відповідь оцінюється 0,1 бала: 0,7 бала – “трійка”; 0,8-0,9 бала – “четвірка”; 1,0 бала – “п’ятірка”.

1. Дайте визначення поняття “самовиховання”.

2. Назвіть етапи професійного самовиховання.

3. Проаналізуйте основні методи самовиховання.

4. Проаналізуйте основні засоби самовиховання.

5. Дайте визначення поняття “самоосвіта”.

6. Обгрунтуйте спільні та відмінні сторони самоосвіти та самостійної роботи.

7. Проаналізуйте основні методи самоосвіти.

8. Визначте сутність НОП.

Тестові завдання для перевірки знань студентів

1. Назвіть особливості професійного самовиховання вчителя:

1....

2....

3....

4....

5....

2. Назвіть основні етапи самовиховання вчителя:

1....

2....

3....

4....

5....

3. Укажіть які методи з перерахованих нижче є методами самовиховання.

а) бесіда; б) самопізнання; в) самооцінка; г) диспут; д)самостимулювання; е) розповідь; ж) самопрограмування; з)самонаказ.

4. Заповнити пропуски.

Основними елементами структури самовиховання є:

1.Мета

2.

3.

4.

5.

6.

7.Результат

5. Доповніть визначення самовиховання майбутнього вчителя:

Самовиховання – це один із видів професійної діяльності, спрямованої на...

6. Самоосвіта – це...

 

Таблиця 1.7

Програма самовироблення студентами основних педагогічних умінь

Основні групи педагогічних умінь	Конкретні педагогічні уміння	Складові уміння	Шляхи та засоби самовиховання
Гностичні	1. Орієнтуватися належним чином у змісті навчання та виховання. 2.Вчитися пізнавати внутрішній стан учнів. 3.Здійснювати контроль за своїм психічним станом	Здібності: а) виділяти головне; б) “читати по обличчях”; в) здійснювати самоконтроль. Риси: а) педагогічна спостережливість; б) педагогічна кмітливість.	Накопичувати досвід педагогічного аналізу. Навчатися логічній обробці текстів, складанню схем, планів тощо. Розвивати нмпатійні здібності. Формувати навички самоконтролю.
Конструктивні	1. Формулювати цілі та завдання педагогічного процесу. 2. Планувати систему робіт. 3. Відбирати оптимальний зміст. 4. Складати плани конкретних справ.	Здібності – загально-інтелектуальні.   Риси: організованість, схильність до порядку та точність.	Тренуватися в оперуванні педагогічними термінами. Тренуватися в складанні планів. Дотримуватися точності у всьому.
Комунікативні	1. Стимулювати діяльність. 2. Налагоджувати відносини з товаришами.	Здібності: емоційність, здатність до самонавіювання, терпимість. Риси: товариськість, доброзичливість, щирість тощо.	Тренування у спілкуванні. Тренування у поважному ставленні до людей. Підвищення рівня своїх морально-естетичних рис.
Інформаційні	1. Володіння словом, мовою. 2. Володіння мімікою та жестами. 3. Уміння користуватися наочними посібниками та ТЗН.	Здібності: мовне чуття; голосові дані; емоційність; виразність.	Тренуватися в усних виступах. Навчитися управляти своєю мімікою. Навчитися користуватися ТЗН.
Організаційні	1. Розвивати організаторське чуття. 2. Виконувати конкретну роботу. 3. Здійснювати контроль та самоконтроль за своїми діями. 4. Викликати інтерес до справи. 5. Об’єктивно оцінювати результати роботи.	Здібності: схильність до організаторської діяльності; сприймання та розуміння інших; розпорядливість, вимогливість тощо. Риси: цілеспрямованість, діловитість, дисциплінованість	Тренуватися у варіюванні інтонацією, дікцією. Тренуватися в керівництві діями інших, в самоінструктуванні, самоаналізі тощо. Тренуватися в самоконтролі та оцінюванні.

Таблиця 1.8

Індивідуальний план професійного самовиховання студента – майбутнього вчителя (можливий варіант)

№ п/п	Завдання самовиховання	Шляхи та засоби	Строки виконання
І.	З розвитку пізнавальних умінь	Тренуватися у розпізнаванні внутрішнього стану учнів за зовнішніми проявами поведінки.
	1. Розвивати в собі педагогічну спостережливість.	Проявляти більш щирий інтерес до особистості кожного учня.
	2. Навчитися керувати своїми почуттями.	При надмірному хвилюванні використовувати самозаспокоєння, самовідволікання. Здійснювати самоконтроль.
	3. Розвивати в собі дотепність та оперативність.	Тренуватися у розв’язуванні педагогічних задач експромтом, але з наступним критичним аналізом.
ІІ.	З розвитку конструктивних умінь	Усі наступні справи чітко розраховувати та планувати.
	Навчитися складати конкретні плани різних заходів.	Вивчити плани досвідчених педагогів, засвоїти основні логічні схеми планів, скласти варіанти планів і обговорити їх з досвідченими вчителями.
ІІІ.	З розвитку комунікативних умінь	Тренуватися в передкомунікативному орієнтуванні, контактах, особливо з незнайомими людьми.
	1. Подолати надмірну сором’язливість у спілкуванні.	Вчитися не думати про себе під час спілкування.
	2. Розвивати в собі товариськість.	Користуватися будь-якою можливістю проявити ініціативу у спілкуванні.
IV.	З розвитку інформаційних умінь	Вивчати літературу з обраної проблеми
	1. Навчитися виразному читанню.	Тренуватися в голосному виразному читанні. Проаналізувати магнітні записи своєї мови.
	2. Навчитися коротко, але змістовно виступати на зборах.	Користуватися можливістю висловити свою думку перед аудиторією. Виступати за планом: а) про що хочу сказати; б) що про це хочу сказати; в)що пропоную
V.	З розвитку організаторських умінь: навчитися навичкам самоконсруювання, самонаказу та самоконтролю	У процесі практичних педагогічних справ тренуватися в самоінструктуванні та інших прийомах самоактивізації.

 

 

1.5.4. БЛОК ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМІНЬ

Самооцінка педагогічних умінь здійснюється за п’ятибальною шкалою оцінювання (див. с. 29)

 

ГНОСТИЧНІ ВМІННЯ

1. Осмислити функції та соціальну роль учительської професії у суспільстві.

2. Вивчати та аналізувати програми самовиховання видатних педагогів, вчителів-майстрів та інших видатних людей.

3. Аналізувати власні можливості, рівень розвитку педагогічних здібностей як основу для професійного росту.

ПРОЕКТУВАЛЬНІ ВМІННЯ

1. Визначати головні цілі самовиховної діяльності.

2. Проектувати програму професійної самовиховної діяльності на тривалий період.

3. Моделювати засоби самоосвітньої роботи у плані професійного росту.

КОНСТРУКТИВНІ ВМІННЯ

1. Планувати самовиховну діяльність на певний період.

2. Відбирати конкретні форми та методи самоосвітньої роботи відповідно до власних індивідуальних особливостей.

3. Передбачати можливі утруднення у самовиховній та самоосвітній роботі та заходи щодо їх усунення.

 

КОМУНІКАТИВНІ ВМІННЯ

1. Встановлювати доцільні стосунки з товаришами та викладачами у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

2. Розвивати мовленнєві уміння.

3. Вчитися володіти власними почуттями, поведінкою у різних ситуаціях.

4. Вчитися орієнтуватися у педагогічних ситуаціях, що відображають моделі педагогічної поведінки.

ОРГАНІЗАТОРСЬКІ ВМІННЯ

1. Створювати умови для самовиховної, самоосвітньої діяльності.

2. Організовувати продуктивну навчально-пізнавальну діяльність.

3. Розвивати професійно значущі риси (гуманність, любов до дітей, до професії, товариськість тощо).

4. Розв’язувати різноманітні педагогічні задачі, вчитися приймати оптимальне рішення.

5. Накопичувати досвід професійного бачення педагогічних проблем.

6. Виконувати практичні педагогічні завдання, тренуватися у виробленні навичок самоінструктажу, самоконтролю, самоволодіння.

7. Здійснювати самоконтроль за самовиховною та самоосвітньою діяльністю.

 

1.5.5. БЛОК ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ РИС

Заняття націлює майбутніх учителів на постійну самовиховну роботу з метою формування:

ü загальнопедагогічних рис особистості, зокрема педагогічної спрямованості, соціально і професійно найбільш значущих рис особистості – соціальної відповідальності, любові до дитини, любові до своєї професії, гуманізму, доброзичливості, товариськості;

ü професійних рис – теоретичної та методичної підготовленості за фахом, психолого-педагогічної теоретичної та практичної підготовленості, розвиток педагогічних умінь;

ü індивідуальних психологічних рис – педагогічної спрямованості психічних процесів: педагогічного мислення, спостереживості, уявлення, уважності, пам’яті; емпатії, волі, культури темпераменту.

1.6. ШКОЛЯР, ЙОГО РОЗВИТОК І ВИХОВАННЯ

 

Мета: формувати у студентів уміння виявляти та аналізувати потенційні можливості розвитку школярів, проектувати засоби розвитку особистості у навчально-виховному процесі.

Обладнання: таблиця "Розвиток особистості", навчальні посібники, матеріали з передового педагогічного досвіду, збірник педагогічних задач.

Ключові поняття: особистість; розвиток особистості; формування особистості; спадковість; середовище; соціальне середовище; активність особистості; акселерація.

План заняття

І. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних положень з теми заняття.

1. Поняття про розвиток і формування особистості.

2. Основні фактори та рушійні сили процесу розвитку й формування особистості.

3. Взаємозв’язок розвитку, виховання та навчання.

4. Роль діяльності, спілкування, власної активності у розвитку та вихованні особистості.

5. Врахування закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей, підлітків, юнаків.

ІІ. Практична частина.

ІІІ. Підведення підсумків заняття.

Рекомендована література

1. Амонашвілі Ш.О. До школи у шість років //Педагогічний пошук. - К., 1991.

2. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. - К., 1991.

3. Брускова Е.С., Шевченко А.И. Моя синяя птица. – М., 1990.

4. Волков І.П. Вчимо творчості //Педагогічний пошук. - К., 1988.

5. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //Інформаційний збірник Міністерства освіти України.- 1996. - N 13. - C. 2-16.

6. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К., 1989.

7. Національна доктрина розвитку освіти України //Освіта. – 2002. – 24 червня.

8.

9. Одаренные дети: Пер. с англ. /Общ. ред. Г.В.Бурменской и В.М.Слуцкого. - М.: Прогресс, 1991. - 376 с.

10. Никитин Б., Никитина Л. Мы, наши дети и внуки. - М., 1989. - Гл.4.

11. Никитин Б. Ступеньки творчества или развивающие игры. - М., 1989.

12. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості //Вибр. твори: В 5 т. - К.: Радянська школа, 1976. - Т. 1. - С. 53-206.

13. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям //Вибр. твори: В 5 т. - К.: Радянська школа, 1976. - Т. 3. - С. 7-282.

14. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997. - 232 с.

15. Фридман Л.М. Педагогический опыт глазами психолога. - М., 1987. - С. 28-34.

1.6.1. ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Основні положення

Головною метою роботи школи є процес формування особистості, її гармонійний розвиток. Під розвитком особистості слід розуміти взаємопов’язаний процес кількісних і якісних змін, що відбуваються під час анатомо-фізіологічного дозрівання людини, становлення її світогляду, моральних поглядів, переконань, емоційно-почуттєвої сфери.

Деталізуючи зміст поняття "особистість" відносно дитячого віку, Л.І.Божович писала, що це: по-перше, розвиток пізнавальної сфери школяра, по-друге, формування нового рівня дитини, що дозволяє їй діяти не безпосередньо, а керуючись свідомо поставленими цілями, моральними вимогами та почуттями, по-третє, виникнення відносно сталих форм поведінки й діяльності, які складають основу формування характеру, по-четверте, розвиток суспільної спрямованості школяра, звернення його до колективу однолітків, засвоєння ним моральних вимог, які вони йому ставлять.

Усебічний розвиток не можна розуміти як однаковість розвитку здібностей до будь-якої діяльності, як універсальність можливостей у всіх сферах виробництва, техніки, культури, мистецтва, науки. Такий розвиток слід розуміти як рівність можливостей і умов для розвитку індивідуальних особливостей кожної особистості, для виявлення тих здібностей, до яких в особистості є найбільші задатки, як всемірного розвитку нахилу до тієї діяльності, до якої в особистості є найкращі здібності.

Фактори розвитку особистості

Психічний розвиток людського індивіда - обумовлений процес. Визнання і розуміння детермінованості розвитку - основа практичного керування ним.

Історія попереднього розвитку людського життя впливає на його онтогенез двома шляхами: біологічним і соціальним. Через це виникає проблема співвідношення ролі біологічного (природного) та соціального (суспільного) у становленні індивіда як особистості. У розв'язанні цієї проблеми не можна протиставляти біологічне та соціальне, в онтогенезі людської психіки має місце єдність біологічних і соціальних факторів, у якому провідна роль належить соціальному.

Спадковість як фактор розвитку

Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. Вона полягає у тому, що з людського зародку, який утворюється шляхом злиття двох статевих клітин, виникає людський організм із притаманними йому можливостями дальшого розвитку.

Генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, його морфологічні та фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать організму, стадії його дозрівання, а також ряд морфологічних і функціональних особливостей організму. Генотип нервової системи несе в собі спадково зумовлені величезні потенції утворення нових потреб, форм поведінки та їх психічних процесів. Генотип організму залежить не тільки від хромосомного апарату та генів, а й від зовнішніх умов, які можуть впливати на них: радіація, інтоксикація та ін. Внаслідок цього виникають не спадкові відхилення від нормального розвитку. Такі аномальні ознаки розвитку є природженими, але не спадковими. Людський індивід від народження наділений відповідними задатками, здібностями, нахилами. Задатки - не готові психічні властивості, а природні потенції їх виникнення й розвитку. Вони реалізуються тільки в людських умовах життя індивіда, за допомогою засобів, створених суспільством.