ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК. Зарубіжні версії модульного навчання

Основні положення

Зарубіжні версії модульного навчання

Ідея модульного навчання виникла за кордоном наприкінці шістдесятих років і на засадах програмового підходу до освіти. Принцип модульності не тільки передбачав поділ навчального матеріалу на частини для певної вікової категорії учнів, а й, грунтуючись на автономних порціях дидактична адаптованого навчального змісту, давав змогу учням самостійно працювати за пропонованою індивідуальною освітньою програмою. Остання містила цільовий план дій, інформації і методичне керівництво щодо шляхів вирішення актуальних дидактичних завдань. Навчальний процес коригувався лише після з'ясування рівня засвоєння учнями вагомих, узагальнених фрагментів змісту. Завдяки цьому нова модель навчання відрізнялась ґрунтовністю академічних досягнень.

В американському досвіді модуль - завершене 15, 20-хвилинне навчальне заняття, яке наповнене довершеним дидактичним змістом і задіює протягом дня (приблизно 24 модулі) великі (понад 100 осіб), середні і невеликі (до 12 осіб) групи учнів, а також інколи реалізується за індивідуальною програмою. У німецькій освітній системі модуль - програмно-змістова одиниця порівняно завершеного циклу навчання, що характеризується дидактичною виваженістю цілей, форм, методів і засобів роботи вчителя з учнями. Дослідниця П.Я.Юцявічене висвітлює наукові засади створення модульних навчальних програм, основою конструювання яких є принципи, критерії і вимоги щодо структурування змістових модулів. Ці принципи грунтуються на загальних закономірностях дидактики та близьких до неї наук - психології, філософії, соціології та ін. За реалізації ідеї модульного навчання принцип системності (модульності) набув змістового наповнення.

П.Я.Юцявічене проаналізувала тлумачення зазначеного принципу у різних авторів. Так, на початковому етапі розвитку у США й Англії модульне навчання трактувалося як певний набір навчально-методичних матеріалів, що забезпечували індивідуальний підхід до кожного учня чи студента.

На думку А.А.Хучинського, принцип модульності вимагає від учнів самостійного кола ідей (наукових знань), що передаються відповідними дидактичними каналами, що відображають природу цих ідей (знань).

Б.Гольдшмідт та М.Гольдшмідт розглядають принцип модульності ширше, розуміючи його реалізацію як формування самостійної планової одиниці навчальної діяльності, яка допомагає досягти чітко визначеної мети.

Інші автори, передусім Дж.Рассел, В.М.Панченко, І.Прокопенко вважають, що реалізувати принцип модульності можна за допомогою автономних порцій (модулів) навчального матеріалу. Дж.Оуен стверджує, що модульність доцільно впро­ваджувати при підготовці вчителів, створюючи автономні групи студентів (60 - 70 осіб), у тому числі кілька (п'ять - шість) постійних викладачів чи т'юторів. Отож маємо організаційний модуль, який інтегрує групову діяльність і кілька (до п'яти -шести) початкових і середніх шкіл. Вони є базовими у підготовці майбутніх вчителів.

П.Я.Юцявічене робить висновок, що принцип модульності можна реалізувати тільки завдяки дотриманню таких педагогічних правил:

- навчальний матеріал необхідно підбирати так, аби він у вигляді модульної програми чи модуля мав забезпечити досягнення кожним учнем поставленої перед ним дидактичної мети;

- навчальний матеріал, охоплений модулем, повинен мати вигляд закінченого блоку, що дасть можливість будувати єдиний зміст навчання з огляду на комплексну дидактичну мету групи модулів;

- різні види і форми навчання слід інтегрувати відповідно до навчального матеріалу.

Тому модуль за П.Я.Юцявічене - основний засіб навчання, який є закінченим блоком інформації. Він також містить цільову програму дій і методичне керівництво, що сукупно гарантують досягнення поставлених дидактичних цілей. Основний засіб такого навчання - модульна програма, що складається з окремих змістових модулів. Саме цей досвід лежить в основі роботи російських шкіл, коледжів, які створюють розвивальні навчальні програми.

Згідно з принципом цільового призначення інформаційного матеріалу зміст банку інформації подається з урахуванням дидактичних цілей. Тому модульні програми можуть бути пізнавальними (гносеологічними) за Дж.Рассел та операційними (за І.Прокопенком). Перші рекомендувалися для фундаментальної, базової освіти, а другі для підвищення кваліфікації виробничих майстрів профтехосвіти. І.Прокопенко експертним шляхом виділив у виробничій діяльності майстра чотири функції, звідси структура пропонованої ним модульної програми має таку ж кількість модулів.

За П.Я.Юцявічене, принцип модульності передбачає цілісність та завершеність, повноту та логічність побудови одиниць навчального матеріалу у вигляді блоків-модулів, композиція яких утворюється із системи навчальних елементів. Так конструюється навчальний курс з окремого предмету. Причому елементи блоку-модуля взаємозамінні, що дає змогу засвоювати навчальний матеріал від сприйняття до смислового оперування змістом та уявлювання ситуацій його соціального використання.

Модульна система організації навчально-виховного процесу завдяки укрупненню блоків теоретичного матеріалу, його випереджувальному вивченню і значній економії часу зумовлює рух учня за схемою "всезагальне - загальне - одиничне.

Отже, модульне навчання забезпечується пакетом індивідуалізованих науково адаптованих освітніх програм, що допомагають оптимізувати на практиці академічні та особистісні досягнення учня з певним рівнем соціально-культурного досвіду.