Зіткнення світоглядів

Культурний рівень єврейських племен був невисоким: “ Як на нор­ми розвинених на 1250 рік до Р. Х. суспільств, вони все ще лишалися примітивним народом. Навіть у своїй духовності вони мали чи­мало елементів відсталос­ті і протягом сторіч їх збе­рі­га­ли. Все це щедро під­тве­р­джено розкоп­ка­ми, які пока­зу­ють євреїв разюче ниж­чими за їхніх хана­ан­ських по­пе­ред­ників у галузі ци­віль­ної технології, особ­ливо в будівництві й гончар­стві ”[414].

Вважається, що за­во­юванням Ханаану за­й­няв­ся союз 12-ти єв­рей­ських племен, який нази­вався Ізра­їль і походив від 12-ти синів Якова.Проте до­слід­ники стверд­жу­ють, що “ у ті часи ніяких визначених ізра­їль­­ських пле­мен ще не існу­ва­ло ”[415]. “ Число 12 може бути умовністю: тим самим чис­лом злічено і синів Ізмаїла, Нахора, Йоктана й Ісава ”[416]. Це пояснюється тим, що в арійській, а згодом сумерсько-вавілонській традиції число 12 (дюжина, тузінь) позначало організаційну завершеність (див.: 5.1.1. “Ці фантастичні сумери”). Єврейські племена були знайомі з цією традицією, адже Авраам походив з постсумерського міста Ур.

Назву Ізраїль пере­кладають як “богоборець”, але це типо­вий приклад т. зв. “народної етимології” (на зразок відо­мої нісе­ніт­ниці “Ворскла” — “вор скла”, “Україна” — “окраїна” тощо). Єв­рей­­ське пояснення походження цього імені заплутане і непере­конли­ве — начебто патріарх Яків уночі боровся з якимось духом, що дуже боявся сонячного світла, і ось цей “нічний дух” під примусом “благословив” Якова і дав йому ім’я “Ізраїль” (Буття, 32.25-29).

На думку Майкла Гранта, “ первинне значення цього слова втрачене ”[417], тобто єврейська етимологія слова Ізраїль невідома. Це наводить на думку, що розгадку цієї назви треба шукати не в семітських, а в індоєвропейських мовах. Тоді Ізраїль — це “із-ра-їль”, тобто “від сонячного Бога” (порівняйте з укр. “іскра” — “від сонця” або “Іскаріот” — “із Каріота”) або, можливо, “іскра Божа”. Відомо, що це слово у формі Is-ra-il присутнє в ханаанських тек­стах середини 3 тис. до н. е.[418] Схоже, що ханаанським словом Ізраїль назвали новостворену імперію Давида, а вже пізніше (за Соломона або після нього), коли писалися перші старозавітні тексти, цю назву з ідеологічних міркувань прилучили до особи Яко­ва, у такий спосіб приписавши їй виключно семітське походження.

Релігія євреїв принципово відрізнялася від хана­ан­ської релігії природи тим, що була пов’язана з людьми, а не місцевостями;вона ґрунтувалася на божественному сприянні окремим людям, родоначальникам і членам племен, а не країні чи якомусь населеному пункту. “ У кожного клану ізраїльтян початково було власне сімейне божество — Бог Авраама; “Страх” або “Кровний родич” Ісаака; “Могутній” або “Бик” Якова; у подальшому всі ці божества більшою чи меншою мірою зливалися одне з одним. Релігійна новація такого роду була органічною для кочових патріархальних груп, але не для осілих ханаанців ”[419]. З цієї причини “ ізраїльські пророки шалено нападали на циклічні природні культи Ханаану, оскільки їхня власна яхвістська релігія ґрунтувалася не стільки на природних явищах, скільки на подіях, які начебто мали місце в національній історії, а їхній вислід був наперед запрограмований ”[420].

Таким чином, у Ханаані відбувся контакт не просто двох народів, а й двох світоглядів, двох релігій, двох метафізик, двох рас — раси-3 (арійці) і раси-2 (семіти). Про глибину їхнього протистояння свідчить єврейське трактування біблійних слів “гал” і “рош” (які позначають арійських галів і русів), наведене у глосарії до Тори[421]: “ Гал — отруйна рослина. Івритське слово “рош” у Второзаконні 29:17 деякі вчені відносять до болиголова. Інші вчені це оспорюють і пропонують альтернативне ототожнення з галом. Це слово використовується Богом, щоб застерегти синів Ізраїлю від відступництва у їхніх лавах. Він порівнює вплив відступників на народ з отруйними якостями згаданої рослини. Ареал поширення : Близький Схід, Європа ”[422]. Автори глосарію підводять до думки, що руси-гали були для євреїв “отрутою” і “головним болем”.