Виникнення українського козацтва. Запорізька Січ

 

Після Люблінської унії розпочалась широка полонізація українських земель. Так, у 1569 р. була проведена ревізія земель у Волинському, Подільському і Брацлавському воєводствах, і король став масово роздавати польській шляхті землі на Київщині, Брацлавщині і Задніпров`ї, де панівними стали католицизм, польські мова і право. Найбільш полонізованою була Галичина, яка ще з 14 ст. стала провінцією Польського королівства. Найшвидше полонізувалась Холмщина і Підляшшя, де ще здавна оселилось багато дрібної польської шляхти. На Україні почали з`являтись величезні латифундії польської і місцевої шляхти; так, вінницький староста Калиновський отримав усю південну Київщину, а канівський і черкаський староста (обраний у 1550 р.) Олександр-Дмитро Вишневецький (прозваний у народі Байда), з роду волинських удільних князів Гедиміновичів, захопив третину земель Полтавщини.

У підсумку, 3 чинники спричинились до зародження українського козацтва:

1. земля опинилась у власності кількох десятків українських магнатських сімей, притому селяни на цих землях звільнялись від будь-яких повинностей на 20-40 рр., тож виросло ціле покоління, яке не знало кріпацтва;

2. постійна небезпека від татарських нападів зумовила навики володіння зброєю і ведення воєнних дій;

3. масова роздача землі польській і спольщеній шляхті, посилення панщини, безправ`я селян, бідних міщан і дрібних ремісників призвели до їх масової втечі (зокрема, з Полтавщини у 1630-1640 рр. втекло понад 20 тис. селян) у гори до опришків або на доволі вільні простори Східної України та у Причорноморські степи (зокрема, по нижній течії Дніпра) і Московське прикордоння, де вони почали засновувати поселення – слободи, села, хутори.

Провідники і ватажки втікачів-поселенців виділились в окрему категорію населення – козаків; вперше це слово згадується наприкінці 14 ст. і позначало людей, які займались вільним ремеслом чи обороною краю; у половецькій мові це – “ вартовий, воїн ”, у турецькій – “ незалежна людина, волоцюга ”. Козаки були вільними людьми, об`єднувалисьу ватаги, групи і разом полювали, рибалили, нападали на татар, відбиваючи полонених і награбоване; більшість серед них становили українці, та були і поляки, білоруси, росіяни, молдавани та ін.Вільні козаки-поселенці утворили нову суспільну організацію – громаду, в якій кожен вважався вільним від кріпацтва, отримував формально рівні з усіма права користуватись господарськими угіддями і промислами, брати участь у самоврядуванні – у виборах козацької старшини (отаманів, суддів, писарів тощо). Козацтво було соціально неоднорідним – до нього входило зубожіле і заможне селянство, міщанство, іноді нижче духовенство і навіть дрібна українська шляхта; серед них з`являється майнова диференціація – виділяються заможні козаки (сімейні, городові), які походили, головно, з Київщини і Брацлавщини та мали господарства, хутори, пасіки тощо, і низові козаки.

З початку 16 ст. у степах за Дніпровими порогами козаки почали засновувати укріплені табори з військовими залогами – січі – як оборонні пункти; королівські урядовці, зокрема старости прикордонних земель, використовували їх для захисту кордонів від татар. З середини 16 ст. вони вже утворили певну організацію - кіш (кош) – як об`єднання січей;козаки, що входили до нього, становили гарнізон. У 1553-1554 рр. неспольщений православний князь Дмитро Вишневецький остаточно організував козаків, побудувавши за Дніпровими порогами на острові Мала Хортиця форт Запорізька Січ, яка вже з 70-80-х рр. почала виступати як самостійна держава. А на початку 17 ст. козацтво стало могутньою самостійною політичною і військовою силою, яка очолила створення у середині 17 ст. (в роки національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького) незалежної Української держави.

Кожен християнин чоловічої статі міг вільно увійти-вийти з козацького братства, жінок і дітей у козацтво не приймали. При записі до куреня козаку надавали нове прізвисько. Старшинство поміж козацтвом розподілялось за часом перебування у Запорізькій Січі, і, відповідно, козаки звертались один до одного через “ батько-син ”. Козацтво поділялось на січових (несімейні) і волосних (сімейні) козаків; окрему категорію становило “ лицарство ” чи “ товариство ”, які отримували ці почесні титули-звання за відзнаки у боях чи інші заслуги, за тривалу службу у війську і т.п. Козацтво, яке постійно перебувало у Січі по куренях, - січове (несімейне) - поділялось на “ старше ” і “ молодше ” і становило власне козацьке військо. Наприкінці 16 ст. Запорізька Січ нараховувала 5-6 тис. козаків, з яких 1/10, постійно змінюючись, служила січовою залогою, а решта брали участь у походах або займались мирними промислами. Волосне (сімейне) козацтво, на відміну від “лицарства”, теж допускалось у Запорізьку Січ, але не мало права проживати на її території, тому селилось із своїми сім`ями на її околицях – у степах, хуторах, де займалось хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслом і промислами, і проживало у паланках; вони називались підлеглі посполитих січових козаків, “сидні”, “гніздюки ”. Поза тим, разом січове і волосне козацтво становили єдине військо Запорізької Січі.

· 1

 

· 2

 

· 3

 

· далі ›

 

· в кінець»

‹ 1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського і Речі Посполитоївгору3. Суспільний лад українських земель у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої ›

Якщо Вам потрібна якісна курсова робота або реферат правової тематики, тематику якої Ви не знайшли на нашому сайті - не проблема! Ми виконаємо роботу для Вас в індивідуальному порядку. Якість виконання, актуальність нормативно-правових актів та швидкий термін виконання гарантовано!

Звертайтеся на емейл: alibiorgua@ukr.net