Технологія чавуну
Виробництво чавуну є найважливішою галузею промисловості України. Відомо, що продаж металу був і залишається головною статтею експорту нашої держави. З чавуну відливають станини верстатів, супорти, зубчасті колеса, циліндри, корпуси електродвигунів, плити, деталі швейних, друкарських, лічильних, сільськогосподарських, текстильних та інших машин. Чавуном називають сплав заліза з вуглецем більше ніж 2,14%. Чавун виробляють у домнових печах розплавленням шихти, яка складається із залізної руди, палива та флюсів, з використанням гарячого повітря. З руди відновлюється залізо і сполучається з вуглецем та іншими елементами. Рудою називають мінеральні утворення, що складаються зі сполук одного або кількох металів, які економічно вигідно добувати промисловим способом. Основними залізними рудами є магнітний залізняк (магнетит) червоний залізняк (гематит) бурий залізняк або шпатовий залізняк (сидерит) . Відрізняють руди багаті та бідні (залежно від кількості рудної складової), легко- та важковідновлювані. Відновлення руд залежить від густини та хімічного складу мінералів. Легковіднов-люваними є руди, які мають крихку дірчасту структуру; щільні руди належать до важковідновлюваних. Пуста порода не вносить технологічних ускладнень у переробку. Такі елементи, як фосфор, сірка, арсен ускладнюють переробку і забруднюють метал. У металургійному виробництві застосовують тверде, рідке й газоподібне паливо — кам'яне й деревне вугілля, кокс і торф, нафту, мазут тощо. Газоподібне паливо — це різні горючі гази: природний, генераторний, коксувальний, оксид вуглецю, гази, що утворюються внаслідок підземної газифікації вугілля, тощо. Для домнових печей паливом є кокс — продукт сухої перегонки кам'яного вугілля, домновий, коксувальний і природний газ, а також деревне вугілля. Флюсами називають матеріали, які вступають у взаємодію з пустою породою і золою, утворюючи з ними легкоплавкі ком- плексні сполуки (шлаки). Флюси в залежності від хімічного складу поділяють на основні й кислі. До основних флюсів належать вапняк, доломіт, основні мартенівські шлаки. Кислими є кварц, пісковик, бідні залізні руди з піщано-глинистою породою та інші речовини, що містять кремнезем. Для стабілізації домнового процесу перед плавкою руди флюс і кокс попередньо обробляють: сортують за хімічним складом (усереднюють, змішуючи руди різного хімічного складу), роздрібнюють, сортують за розміром, збагачують, випалюють, брикетують або агломерують, обкочують. Найефективнішими вихідними матеріалами для домнового процесу є агломерат і обкатиші. Агломерація — процес спікання дрібних фракцій руди, рудного пилу, дрібнороздрібненого коксу та вапняку. Продукт спікання називають офлюсованим агломератом. Виробництво чавуну з застосуванням агломерату підвищує продуктивність печей на 12% та скорочує витрату коксу на (3...5)%. Обкатиші відрізняються від агломерату кулеподібною формою, підвищеною механічною міцністю та більшою концентрацією заліза. Домнова піч (див. рис. 5.1) — це вертикальна піч шахтного типу, що складається з двох зрізаних конусів, які стикаються своїми основами. Домнова піч складається з колошника З із засипним апаратом 1 і газовідвідними трубами 2, шахти 4, розпару 5, заплечиків 6, горна 7 і фундаменту 11. Дно горна 10 називається подом, або ле-щаддю. На самому дні горна є отвір, який називають чавунною льоткою 12. Вище від чавунної льотки, але з протилежного боку, є шлакова льотка 9. Льотки призначені для випускання через них з печі чавуну та шлаку. Льотки за допомогою спеціального пристрою забивають вогнетривкою глиною, а коли треба випускати чавун або шлак з печі, в них знову пробивають отвори діаметром (50...60) мм. На верхній частині горна є отвори 8, які називають фурменими. Вони необхідні для розміщення в них мідних або чавунних фурм, які сполучені з кільцеподібною трубою та кауперами (повітропідігрівниками). Верхню частину печі, призначену для завантаження, називають колошником. Частину печі, що розширюється, від колошника до найширшої частини конуса називають шахтою, а найширшу частину —розпаром. Конусну частину печі між розпаром і горном називають заплечиками, а горном — нижню циліндричну частину доменної печі. Зовнішні стіни кладки печі закриті листовою сталлю — кожухом 15. Внутрішні стінки мають кладку з вогнетривкої шамотної цегли 14 і охолоджуються водою за допомогою спеціальних холодильників 13. Таку вогнетривку кладку назива- ють футеровкою. Вона повинна бути особливо якісною на ділянках горна й заплечиків, де досягається найвища температура. Повітропідігрівник 10 (див. рис. 5.2) будують з вогнетривкої цегли і зовні покривають сталевим кожухом. Це звичайна башта діаметром (6...10) м і заввишки до 60 м з вертикальною камерою горіння та насадкою 11. Насадка нагрівається, коли крізь неї проходять розжарені гази, що утворюються від спалювання колошникового газу в камері згоряння. Гази, які подаються з колошника, проходять газоочищення 9, нагрівають насадку каупера і виходять через димову трубу 12. При нагріванні насадки до потрібної температури подавання колошникового газу припиняють і через розжарену насадку в зворотному напрямі нагнітають повітря, яке нагрівається і під тиском надходить у доменну піч. Піч обслуговують три-чотири повітропідігрівники, які працюють по черзі. Для виплавлення чавуну залізну руду, паливо та флюси завантажують у домнову піч у певному співвідношенні. Таку суміш називають шихтою. Шихту завантажують порціями. Всі операції завантажування механізовано й автоматизовано, і шихта надходить через приймальну воронку 5 малого конуса б, воронку 7 великого конуса 8 порціями по (4...8) т у міру плавлення руди та випускання чавуну. Шихту спочатку подають у вагон-терези 1, потім через воронку 2 — у скіпові вагонетки 3, які рейками нахиленого підіймача піднімаються до верхньої точки 4 засипного апарата. Рис 5.3. Схема технологічного процесу виплавки чавуну Домнові печі мають підіймальні та завантажувальні механізми, повітродувні машини, мостові крани, приймальні бункери, ковші, нагромаджувані (міксери), машини для забивання та розкривання ливників, прилади для контролювання та автоматизованої виплавки. Виплавка чавуну (див. рис. 5.3) має такі стадії: горіння вуглецю палива, розкладання компонентів шихти, відновлення заліза з його оксидів, вуглецювання відновленого заліза та утворення чавуну і шлаків. Чавун і шлак, які утворилися в печі, випускають через ливники: чавун — через (1,5...2) год, шлак — через одну годину. Чавун виливають у спеціальний ківш місткістю (60... 100) т для вивезення його з домнового цеху на подальшу переробку. Більшу частину чавуну зливають у ковші місткістю (600...2500) т для його стабілізації за хімічним складом і температурою, часткового вигоряння з нього сірки. Шлак використовують як будівельний матеріал для виготовлення цегли, брущатки, шлакоблоків, шлаковати тощо. Більшу частину його гранулюють і використовують як сировину для виготовлення цементу. Домно-вий колошниковий газ після очищення від пилу використовують як теплоносій. Колошниковий пил використовують для виробництва агломерату. Головні напрями удосконалення домнового виробництва — збільшення потужності печей, поліпшення їх конструкції та якості шихтових матеріалів, застосування самоплавкого офлюсованого агломерату, зволоженого повітря та збагаченого киснем повітря, природного газу, підвищення температури дуття.
|