Конструювання та оцінка освітніх процесів при врахуванні людських, часових та інших ресурсів в досягненні ефективності освіти та її цілей.
Узагальнюючи все вищесказане зауважимо, що коли доцільні та продуктивні системні дії, вивірені та осмислені в досвіді кількох поколінь, поступово набувають безособовий, інструментальний характер і можуть відтворюватись у діяльності будь-якого професіонала за умови його відповідної підготовки та дотриманні рекомендованих правил і обмежень, така система набуває ознак - технології. У самому широкому значенні технологію пропонується розглядати як поетапну реалізацію того чи іншого методу або принципу за допомогою певних дидактичних форм роботи. При одному і тому ж принципі можуть бути різні технології його реалізації. Одиницею у визначенні специфіки технології можна вважати метод досягнення поставленої мети і його структуру, а принцип, яким при цьому керуються, виводить на теоретичний рівень розуміння цього феномену в ході проектування системи дій, структура яких адекватна обраному методу. Рівень узагальнення в розкритті специфіки технологій, що використовуються у сфері освіти, підвищився з виділенням наступних вимог. Концептуальність - опора на наукову концепцію, що включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально - педагогічне обґрунтування способів досягнення освітньої мети. Системність - логіка процесу досягнення мети, взаємозв'язок його частин забезпечення цілісності та циклічності дій. Керованість - можливість проектування і корегування. Варто також врахувати, що кожна технологія має часові та просторові межі ефективного застосування. Зауважимо також, що якщо педагогічне мистецтво пов'язано більшою мірою з методикою, індивідуальним досвідом і своєрідним стилем у творчості професіонала, то педагогічна майстерність досягається через оволодіння ефективними методами і технологіями і вмілим їх застосуванням. У літературі можна зустріти різні варіанти співвіднесення понять «метод», «методика», «технологія», про що в якійсь мірі говорилося вище. Питання про співвідношення методу, прийому і технології навчання активно дискутується. Ми ж розділяємо позицію визнання технології як системного явища, в якому метод та прийом виступають елементами цілісної системи, орієнтованої на інтеграцію ідей, забезпечуючи ефективний вибір і структурування способів організації своєї діяльності та діяльності інших суб’єктів освітнього процесу, а також ресурсів для досягнення освітніх цілей. Підводячи підсумок аналізу проблеми співвідношення методу, методики і технології, відзначимо, що всі вони мають властивість системності: ■ метод, який лежить в основі тієї чи іншої технології, розкриває структурний аспект всіх виконуваних дій; ■ методика реалізується в освітній практиці за допомогою певної системи методів і прийомів; Технологія володіє певною системою приписів, гарантовано направляючих до мети, тобто інструментом всіх дій для її досягнення. Від поняття «технологія» слід відрізняти термін «техніка», який позначає специфіку та рівень виконання суб'єктом освітнього процесу окремих видів діяльності (техніка спілкування, техніка роботи з комп'ютером та ін.) Якщо проаналізувати різні трактування терміна «технологія» в освіті, то можна виявити тенденції в зміні їх змісту, яке по суті представлено різними аспектами, відображуючими напрями розвитку і смислового збагачення розглядуваної категорії. Сутність і структура технології педагогічної діяльності, а також пов’язана з ними результативність - одне з найактуальніших завдань педагогічної науки і практики. Зазвичай науковий аналіз цих важливих феноменів замінюється загальними міркуваннями про педагогічне мистецтво. Так, творчість педагога неповторна, це таке ж високе мистецтво, як творчість композитора і художника, а можливо й складніше. Зрозуміло, що науковий аналіз педагогічної діяльності віддає належне унікальності творчого методу кожного педагога, прийнятої ним дидактичної технології, дидактичної системи, побудованих на синергетичній основі.
|