Завдання. 1. Розробіть алгоритм модульної програми навчальної дисципліни, яку ви читаєте.1. Розробіть алгоритм модульної програми навчальної дисципліни, яку ви читаєте. 2. Проаналізуйте історичні джерела дистанційного навчання, дайте порівняльну оцінку з іншими освітніми системами.
Глава 7 Креативні психолого-педагогічні технології як нова освітня парадигма реалізації Навчання у вищій професійній школі
Генезис креативних психолого-педагогічних технологій
Традиційно сформовані педагогічні технології масової освіти своєю появою завдячують педагогіці Я.А. Коменського, який писав, що розум людини безмежний, а люди мають різні здібності. Однак це не завадило йому наполягати на тому, що все юнацтво можна виховувати й навчати одним методом, незалежно від того, чи йдеться про засвоєння змісту науки, мистецтва або мови: „слід прагнути до того, щоб метод людської освіти став механічним, тобто диктував усе настільки виразно, щоб усе, чого будуть навчати, навчатися і що будуть робити, не могло не мати успіху, як це буває в добре зробленому годиннику, у возі, кораблі, млині і в будь-якій іншій призначеній для руху машині”. Подібно до того, як на чистому аркуші паперу письменник може написати що завгодно, так у людському розумі однаково легко накреслити все тому, хто добре знає мистецтво навчання. За Коменським, у студентів (слухачів) потрібно розвивати спочатку зовнішні почуття, потім пам'ять, далі розуміння і, нарешті, судження. У навчанні потрібна саме така послідовність, тому що знання починаються з чуттєвого сприйняття, за допомогою уяви переходять у пам'ять, потім через узагальнення одиничного утворюється розуміння загального і, нарешті, для уточнення знання про досить зрозумілі речі складаються судження. Ці принципи забезпечили педагогічній системі Коменського довге життя в індустріальному суспільстві з його потребою в масовій, а потім і загальній освіті. При такій системі мистецтво навчання не вимагає нічого іншого, крім штучного розподілу часу, дисципліни і методів. Функції викладача і студента у традиційній парадигмі чіткі і відтворювані, обмеженим є коло психічних функцій студента, що включаються при цьому в роботу. Таку технологію навчання прийнято називати пояснювально-ілюстративним (традиційним) навчанням, вона має величезний потенціал, оскільки знакова система навчальної інформації компактно „заміщує” реальну дійсність і через канали комунікації адресується відразу всім студентам і кожному зокрема. Протягом останніх десятиріч у світі відбуваються інтенсивні процеси становлення нової освітньої парадигми, що йде на зміну класичній (табл. 7.1). Таблиця 7.1. Характеристики освітніх парадигм
З викладеного вище очевидно, що є два напрями розвитку освіти - традиційний та інноваційний, що спирається на урахування реальних змін у характері суспільної потреби до особистості і зміненої ролі особистості у суспільному процесі. Оскільки процес освіти в постіндустріальному, інформатизованому суспільстві істотно визначається особистісним фактором, то саме цінність особистості повинна стати вихідною організацією системи вищої професійної освіти. Очевидно, що розвиток нового суспільства початку XXI століття передбачає, насамперед, революцію в організації й обробці знань, у якій центральну роль відіграє комп'ютер, включений у систему телекомунікацій. У новому суспільстві саме інформація стає головним товарним продуктом, а здатність робити інформацію стає стратегічним ресурсом країни. З'являються нові високотехнологічні галузі виробництва, старі галузі також переживають значні технологічні зміни. У цих процесах найсучасніші технічні засоби варто розглядати як інструментарій, а не джерело культури творчого мислення, професійних умінь і навичок (технологічного, комунікативного і концептуальних), інтелекту індивіда, тобто тих якостей, що визначають конкурентоздатність фахівця з вищою професійною освітою. Отже, продовжуючи аналіз традиційних та інноваційних підходів до проблеми освіти, відзначимо, що традиційній освіті властива дисциплінарна модель навчання. При цьому дисципліни перевантажені надлишковою інформацією, занадто наукоподібні і нудні для молодих голів. Усе це вважається фундаменталізацією освіти, що, звичайно, досить важливо. Однак соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні та Росії, вимагають більшої прагматичності у сфері освіти. Це є можливим при системно-діяльнісному підході до вивчення навчальних дисциплін. Розумне поєднання фундаменталізації з прагматичністю дозволяє побудувати нову модель освіти. Стратегії особистісно орієнтованого інноваційного навчання і відповідні технології усе наполегливіше стукаються у двері освітньої системи. Освітня парадигма початку XXI ст. поповнюється авторським визначенням категорії креативна психолого-педагогічна технологія, сутність якої полягає у творчому підході до вирішення проблеми педагогічного процесу, у ході якого інтереси і цінність особистості є домінуючим компонентом організації і змісту навчальної діяльності. Основою для реалізації цих установок є такі принципи: 1. Особистість викладача або технолога навчального процесу, як і раніше, є провідним елементом навчання, але при цьому змінюється його позиція стосовно студента, до себе самого. Викладач є не лише провісником предметно-дисциплінарних знань, носієм інформації, вмістилищем норм і традицій, але й помічником у становленні і розвитку особистості студента, що утверджує цю особистість незалежно від міри його долучення до знання, міри його розуміння або нерозуміння. Змінюється характер керування, впливу на студента. Позиція авторитетної влади, право старшого і сильного втрачаються, замість них утверджується партнерська позиція демократичної взаємодії, співробітництва, допомоги, натхнення, уваги до ініціативи студента, до становлення і розвитку його особистості. Змінюється і позиція студента, що переорієнтовується з результату засвоєння, з отриманої оцінки на активну взаємодію з викладачем і своїми однокурсниками. 2. Зміни у функції знань, що засвоюються у ВНЗ, і спосіб організації процесу їх засвоєння. Знання у наш час, ставши „третьою соціальною силою” після багатства (грошей) і власне влади, дасть людині можливість посісти місце в сучасній культурі і цивілізації, лише будучи представленим у дусі сучасного інформатизованого суспільства як системне, міждисциплінарне, узагальнене. Процес його засвоєння не матиме характеру рутинного завчання, репродукції й організується в різноманітних формах пошукової розумової діяльності як продуктивний творчий процес. 3. Рішуче висування на перший план соціальної природи всякого навчання і розвитку особистості, з чим пов'язана орієнтація не на індивідуальні, а на групові форми взаємодії, міжособистісних відносин і спілкування, на природне вирощування індивідуальності з „колективного суб'єкта”, багате на радість повсякденної співпраці і співтворчості. Інакше кажучи, креативна технологія навчання є способом зміни вихідної й основної установки професійної освіти, оскільки креативний підхід до проблеми навчання передбачає не виконання готових дидактичних завдань, а генерацію, творче формулювання і розробку ідей, задумів і проектів у широкому соціальному аспекті життя. Ідеться про зміну парадигми освіти, що передбачає переворот взаємин системи освіти зі студентами: замість системи формування студентів, які виступають у ролі об'єктів навчання, передбачається створення системи освіти, що обслуговує освітні потреби студентів і викладачів. Домінуюча функція освіти стосовно студентів замінюється сервісною. Перше, що відрізняє креативну технологію від традиційних педагогічних технологій, – партнерство студента і викладача в навчальному процесі. Студент може сам добирати потрібну йому інформацію, сам визначати її необхідність, виходячи з задуму проекту. Викладач може лише допомогти йому в цьому. Друге. При креативній технології навчання змінюється основна умова традиційної освіти – наявність готових, систематизованих знань, що підлягають засвоєнню. У проективній освіті знання можуть мати випадковий, несистематизований характер, можуть бути „неістинними” і суперечливими. Їх систематизація, упорядкування, встановлення істинності й несуперечливості – справа і клопіт самого студента. Він не засвоює готові уявлення і поняття, а сам з безлічі вражень, знань і понять будує свій проект, своє уявлення про світ. Третя особливість креативної технології навчання полягає в тому, що основним елементом навчального процесу стає не знання, а інформація. Розходження між знанням та інформацією можна визначити в такий спосіб. Знання – це перевірений практикою суспільства результат пізнання дійсності, головною особливістю якого є істинність і несуперечливість. Інформація – відомості будь-якого характеру, що виражають найчастіше думки мовців, іноді сумнівні, що, як правило, не збігаються або навіть суперечать одна одній. Можна визначити специфічність креативної технології освіти як можливість розвитку здатності студента створювати і вилучати знання з одержуваної інформації, тобто використовувати не лише готові знання, але й напівфабрикат, яким найчастіше є інформація. У зв'язку з цим важливо підкреслити значення розвитку креативної освіти для подолання кризи вітчизняної освітньої системи. Труднощі, пережиті вітчизняною освітою, значною мірою пояснюються тим, що традиційні форми навчання втрачають свою ефективність; викладач, а з ним і готові знання, носієм яких він є, втрачають колишній авторитет, що ґрунтується на уявленні про вікову мудрість, яку вони виражають. У сучасній педагогічній науці й у світовій освіті на всіх її рівнях представлений широкий спектр інновацій – проблемних імітаційних, дослідницьких, ігрових, комп'ютерних, проективних, контекстних та інших моделей навчання (рис. 7.1).
Рис.7.1. Моделі навчання в освіті
Використовуються різноманітні форми спільної, групової навчальної діяльності, організація діалогічного спілкування і взаємодія суб'єктів освітнього процесу та ін. Поки що вони не роблять погоди в масовій освіті з причин своєї незрівнянно меншої поряд з традиційною системою навчання теоретико-методичної „облаштованості” і недостатньої технологічності деяких з них. Але ці моделі є безсумнівним свідченням розмивання підвалин класичної технології і поступового становлення в її „тілі” нової освітньої парадигми
|
