Загальні тенденції розвитку інноваційних процесів в освітній системі вищої

Школи

Проблеми людських взаємин початку XXI сторіччя можуть бути вирішені тільки за умови формування в молоді відповідної системи цінностей, що ґрунтується на ненасильстві і духовній культурі. Система освіти повинна вкорінювати гуманістичні ідеї світу без воєн і насильства у свідомості населення, яке навчається. Тому світове співтовариство прагне до створення глобальної стратегії освіти людини незалежно від місця її проживання й освітнього рівня. Усі країни поєднує розуміння того, що сучасна освіта повинна стати міжнародною.

Організований ООН Всесвітній технологічний університет, що об’єднує біля ста навчальних закладів світу, – свідчення того, що університетська освіта набуває рис полікультурної освіти.

Вона розвиває здатність оцінювати явище з позиції іншої людини, різних культур, іншої соціально-економічної формації.

При цьому в університеті не лише зберігається дух волі наукової творчості, але й змістовно збагачуються всі навчальні дисципліни.

Таким чином, створюється полікультурне середовище, що передбачає свободу культурного самовизначення майбутнього фахівця і збагачення його особистості.

Наведена інтеграція освітніх установ свідчить про розвиток світового освітнього простору різного типу і рівня, що значно різняться за філософськими і культурними традиціями, рівнем цілей і завдань, своїм якісним станом.

При цьому варто говорити про сучасний світовий освітній простір як про єдиний організм, що формується, при наявності в кожній освітній системі глобальних тенденцій і збереженні розмаїтості.

Для світової освітньої системи кінця XX століття характерні такі важливі тенденції (рис. 7.2):

 

 

 

 

Рис. 7.2. Ілюстрація сучасних тенденцій світової освітньої системи

Перша - повсюдна орієнтація більшості країн на перехід від елітної освіти до високоякісної освіти для всіх.

Друга - поглиблення міжнародного співробітництва в галузі освіти. Активність розвитку цього процесу залежить від потенціалу національної системи освіти і від рівних умов партнерства держав та окремих учасників.

Третя - істотне збільшення у світовій освіті гуманітарної складової в цілому, а також за рахунок уведення нових орієнтованих на людину наукових і навчальних дисциплін: політології, психології, соціології, культурології, теології, екології, ергономіки, економіки.

Основні принципи і напрями структури і змісту вищої професійної освіти Росії й України на початок XXI століття такі (рис. 7.3):

 

 

 

 

 

Рис. 7.3. Основні принципи і напрями сучасної вищої професійної освіти

§ самодостатність системи вищої професійної освіти із забезпечення наукового, технічного і культурного розвитку країни;

§ удосконалення багаторівневої структури освіти, формування освітніх програм різного напряму і тривалості;

§ посилення фундаментальності освіти;

§ розширення академічних свобод ВНЗ у питаннях формування змісту освітніх програм;

§ підвищення економічної ефективності системи вищої професійної освіти;

§ урахування світових тенденцій розвитку освітніх систем і забезпечення мобільності випускників вищої школи на ринку інтелектуальної праці.

Говорячи про розвиток інноваційних процесів в українській освітній системі, слід, насамперед, усвідомити зміст цього поняття. Термін „інноваційна діяльність” у вітчизняній літературі з'явився наприкінці 80-х років XX століття.

Термін інновація походить від латинського слова innovus (in - в, novus - новий, innovare - робити нове), що означає оновлення або поліпшення.

Стосовно виробничої сфери, основною умовою розвитку якої є прогрес науки і техніки, інновація - це зміна в продукті, техніці, технології й організації виробництва, у якому матеріалізується нове наукове знання, що формує новий спосіб задоволення сформованих суспільних потреб або створює нові.

Цілком логічно, що інноваційна діяльність неможлива і без нових психологічних підходів, при яких формуються нові установки і психологічні навички у всіх учасників цього процесу, і особливо у керівників. Значною перешкодою для інновації є психологічний бар'єр, що виникає при нововведенні, яке, як правило, здійснюється в умовах ризику або невизначеності, обумовлених неможливістю, з одного боку, описати проблемну ситуацію, а з іншого боку, уявити й оцінити всі можливі альтернативи рішень.

Стосовно педагогічного процесу застосування терміна інноваційна діяльність правочинне, коли наявні підходи, методи, технології, що ще не використовувалися, але це і той комплекс елементів або окремі елементи педагогічного процесу, що мають у собі прогресивний початок, який дозволяє в мінливих умовах і ситуаціях досить ефективно виконувати завдання виховання й освіти.

Педагогічні інновації передбачають особистісний і творчий аспекти організації навчального процесу, вони охоплюють усю сферу освіти з підготовки викладача, що здійснює різноманітні функції: експерта, консультанта, проектувальника, технолога інноваційних напрямів.

Ми солідарні з В.А. Сластьоніним та ін. [75] у тому, що інновація як елемент дидактичного процесу – це результат творчої діяльності, основний зміст якої у певній суперечності з традицією. Будь-яка інновація може виникнути тільки в надрах добре укоріненої традиції.

Традиція й інновація в особистості творця ведуть між собою постійний діалог, завдяки якому стають можливими творчий процес і творчий розвиток традицій. Творча діяльність необхідна не лише для породження інновацій, але й для підтримки культурних, художніх і наукових традицій. Традиції й інновації є взаємно необхідними факторами розвитку. Безперервність традицій – умова поступального руху культури. Творча діяльність завдяки своїй діалогічній єдності з традиціями виконує стабілізаційну функцію.

Інновація виникає у результаті того, що людина постійно виявляє дослідницьку цікавість до тих чи інших явищ, що стали для неї проблемними, викликають внутрішнє напруження своєю незвичайністю, новизною, змушують думати і діяти, відповідати на них своїми інноваціями. Ці явища можуть виникати не лише в навколишньому середовищі, але й у самій людині, у сфері її цінностей і потреб та ін.

Більшість людей не усвідомлюють або усвідомлюють зміни, що відбуваються у світі та в їх житті. Однак ці зміни залишають відбиток у їх діяльності. Вони також реагують на нові пропоновані їм життям і суспільством вимоги. Відбуваються зміни в структурі особистості, мисленні. У людини починає формуватися активне ставлення до нової діяльності. Зовнішні змінені умови дозволяють розкритися специфічним особистісним якостям, що відповідають вимогам життя.

Необхідність адаптуватися до нового життя в умовах соціальної нестабільності вимагає від людини уміння діяти у змінах, що відбудуться у світі та її житті в результаті її активних дій або ідей, сприйнятих і реалізованих іншими людьми. Успіх і реальні досягнення людини, позитивна оцінка її дій членами соціальної групи, до якої вона належить, будуть визначатися на основі прогнозування нею тих змін, що відбудуться в результаті активних дій.

Для реалізації активності особистості та її інноваційної діяльності зараз є великі можливості. Цьому сприяють зміни, що відбуваються в житті і відображаються у мисленні людини. Основна з них – зняття обмежень професійної діяльності. Це дозволяє сприймати значно більш широке коло зовнішніх явищ. Зменшення упереджених, а головне, нав'язуваних думок і суджень і збільшення потоку інформації забезпечують необхідну свободу дій, своєчасне реагування на зовнішні зміни.

Як наслідок, викладач здобуває дуже важливі здібності: готовність до реагування на несподіванки, готовність до прийняття самостійних рішень, що вимагають ризику, готовність нести за них відповідальність, критичність в оцінці своїх і чужих дій.

В умовах соціальної нестабільності важливим фактором ефективної і гармонійної діяльності є зміни в мисленні у взаємозв'язку зі зміною мотивів поведінки викладача і його ціннісних орієнтацій. Перевага позитивної мотивації визначає і стиль поведінки педагога: він більшою мірою враховує об'єктивні умови діяльності, активно шукає вихід зі складних ситуацій, адекватно реагує на невдачі, виявляється більш винахідливим у створенні програми досягнення мети.

Розглядаючи викладача в умовах педагогічної спільноти, необхідно здійснювати аналіз з погляду мотиваційної спрямованості. Будь-яка потреба може бути задоволена цілим спектром різних способів. Кожна педагогічна спільнота формує свій спосіб задоволення потреб. Крім того, вона може формувати мотиваційно-змістові утворення, властиві тільки їй. Коли все це включено у певні традиції цієї спільноти, потреби можуть задовольнятися за рахунок самої структури спільноти. У цьому випадку можливе неадекватне задоволення потреб. Це призводить до того, що викладач стає однозначно прив'язаним до цієї спільноти. Виявившись в інших умовах, він не зможе задовольнити свої потреби звичним способом. Якщо потреби задовольнялися суб'єктивно неадекватно, викладач може почувати емоційний дискомфорт, але не усвідомлювати причин цього.

Усяка взаємодія людей визначається метою. Як би не була складно організована спільнота, у кожній з них можна виділити два крайніх випадки: цілі або однакові, або протилежні. Всі інші випадки лежать між ними.