Розділ 1 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ 12 страница

Незаперечним є той факт, що особи, які посягають на права і свободи інших людей, вчинюють правопорушення. Важливо встановити суспільні та біологічні джерела такої агресивної поведінки людей, визначити філософську та соціологічну концепцію природи покарання за злочин.

Філософія покарання - це одна із важливих проблем людства. Адже карає людину теж людина, виявляючи суб'єктивізм, дію свідомості та почуття. Тому про справедливість в абсолютному розумінні не може вестися мова. А відносна справедливість межує з порушенням норм позитивного або духовного й морального права. Все це стосується безпеки життєдіяльності та вимагає певної пропедевтики.

Якщо розглядати у цьому контексті життєдіяльність українського суспільства загалом, то зрозуміло, українська державність не до вподоби багатьом, хто звик, що Україна перебуває у складі іншої держави. Але існує й інша причина такої недоброзичливості - потенційні можливості України. Фактично українців «поважають від душі» за миролюбну хліборобську вдачу, за наявні природні багатства, за працьовитість і терплячість. Відомо, що при успішному розвиткові Україна з такими людськими і природними ресурсами стане могутньою державою не тільки в Європі. Тому не дуже прагне якась держава активного суспільного розвитку

України. Звідси й випливають усі можливі види безпеки, що загалом становлять національну безпеку України.

З цього приводу на запитання, як жити, щоб вижити, М. Амосов дає таку відповідь: бути розумними, використовувати знання про Всесвіту, жити за наукою, тоді не загине біосфера [41, с. 6]. Тобто філософське розуміння світу дає великі гарантії безпеки. Людина повинна повсякчас замислюватися про своє призначення на Землі. Тим більше тоді, коли йдеться про юриста, про реалізацію ним норм позитивного права. Тут вислів М. Амосова «жити за наукою» набуває вагомого змісту, оскільки одне позитивне право ще не є правом у цілому. Це думки лише юридичних позитивістів, які ніби зосереджені на одних законах. Адже ще є моральне і природне право, які в регулюванні суспільних відносин у більшості випадків виявляються ефективнішими.

Соціологія права для безпеки життєдіяльності «пропонує» активніше використовувати здобутки культури. Людина за своєю природою працьовита, творча. Вона постійно вдається до інтелектуальних дій. Хоча такі дії повинні бути під контролем свідомості, все ж потрібно здобутки кожної людини використовувати у житті. Таким чином використовуватимуться набутки культури у життєдіяльності людини.

Рано чи пізно кожен неминуче дійде висновку, що без культури неможливо вилікувати недуги країни [43, с. 9]. Справа в тому, що здебільшого тоді, коли суспільство незадовільно розвивається, звинувачують слабку економіку, право, державу, політику тощо. А наука доводить — причина в духовності, в культурі. Тому філософсько-соціологічне обґрунтування безпеки правової життєдіяльності людини полягає передусім у духовності, розумінні законів Всесвіту, житті за законами природи та умілому використанні інтелектуальних здібностей самої ж людини.

Звичайно, духовне право допускає елементи суб'єктивізму, зокрема, юристами, але за умови усвідомлення цього ними самими, прощення і готовності до прощення. Це ж стосується і тих людей, які вчинюють злочин. Тут повинно діяти право покарання, ефективність права має зумовлюватися характером покарання.

При правильному розумінні цих понять не виникає суперечності у релігійному і правовому розумінні природи і призначення покарання.

Філософський підхід до природи покарання злочинця грунтується на свободі волевиявлення людини, на багатоваріантному виборі можливостей зрозуміти провину. Основою філософії покарання є: для правопорушників — усвідомлення неправильних дій і щире каяття; для юристів - правильні думки (без жорстокості й агресії), щире бажання допомогти правопорушникові стати на істинний шлях.

Отже, філософія покарання виходить із духовних концепцій екзистенціального зв'язку покарання, прощення, каяття тощо. Проте, як зазначає І. Бентам, покарання необхідне як умова існування правової системи, однак не треба забувати про суб'єктивний чинник у виборі виду покарання. Загалом у філософії покарання вбачається певний гарант безпеки життєдіяльності людини, оскільки вона (філософія) відіграє роль стримуючого фактора, націлює на поміркованість.

Основні принципи організації юристом самозахисту громадян від посягання на їхні права і свободи - це законність дій юриста і громадянина, самостійність дій громадянина, професійна обов'язковість юриста, юридична активність, систематичність, щирість у порадах, духовна (навіть не тільки моральна чи правова) відповідальність та ін.

У процесі організації самозахисту людиною своїх прав і свобод юрист здійснює певні функції, серед яких: теоретичне ознайомлення громадян з поняттям «злочинність», надання рекомендацій щодо захисту від окремих видів злочинів, роз'яснення чинного законодавства тощо.

Отже, організація юристом самозахисту населення від злочинних посягань відіграє важливу роль у формуванні його як творчого фахівця. Професійна культура юриста тоді має найвищу цінність, коли вона стає у пригоді громадянам, коли кваліфіковані поради допомагають забезпечити права та свободи співвітчизників.