Мал. 4.14.
Важливе значення в цьому випадку має не тільки амплітуда й частота, а також і форма імпульсу, конфігурація його переднього та заднього фронтів. Вдалий підбір цих параметрів дозволяє отримати електричні імпульси, які адекватні до певних фізіологічних подразників. При визначенні конфігурації імпульсу користуються законом Дюбуа–Реймона, згідно з яким подразнення прямо пропорційне до швидкості зміни сили струму Дію на біологічні тканини імпульсними струмами (частоти подразнення) використовують і з діагностичною метою, зокрема для оцінки збудливості і функціональної рухливості (лабільності) м’язів. Лабільність визначається через частоту слідування ( Пропускання електричного струму через біологічні тканини супроводжується нагріванням. Кількість теплоти, яка при цьому виділяється, може бути знайдена за законом Джоуля–Ленца Q = I 2 ×R×t. (4.39) Обчислимо теплову потужність q, яка виділяється в одиниці об’єму: q = Q/Vt. Скориставшись (4.30), (4.33) і врахувавши, що V = Sl, матимемо: q = j 2 r. (4.40) Остання рівність з урахуванням закону Ома в диференційній формі (4.34) може бути записана q = sE 2 = jE. (4.41) Формули (4.40) і (4.41) виражають закон Джоуля–Ленца в диференційній формі. Для прогрівання живих тканин непридатні через небезпеку ні постійні, ні низькочастотні струми, оскільки суттєвий тепловий ефект може бути досягнутий лише при використанні струмів значної сили. При дії струмом частотою
|
. Імпульси прямокутної форми (мал. 4.14а) застосовуються, наприклад, при лікуванні електросном, для кардіостимуляції; при електрогімнастиці використовують імпульси трикутної та експоненційної форми (мал. 4.14б, в).
), при якій реакція м’яза оптимальна.
кГц зміщення іонів має величину такого ж порядку, як і їх зміщення внаслідок теплового руху, тому струми чи електромагнітні хвилі такої та більшої частоти не мають руйнівного чи подразнюючого впливу і можуть використовуватись з метою лікувального прогрівання.
