Військові походи українського козацтва проти турків і татар.

З початку свого існування Запорозька Січ перебрала на себе державну функцію захисту України. Здебільшого це здійснювалося не тільки без допомоги, а навіть усупереч волі уряду Речі Посполитої. Тим самим він підставляв під постійні удари татарських орд Україну. Недалекоглядні татари плюндрували українські, а козаки — татарські землі.

У 70-х рр. XVI ст. Запорозька Січ боролася переважно за визволення Молдавії від турецького поневолення. Всупереч урядовій забороні Кіш Запорозький у березні 1574 р. спорядив на допомогу повсталому молдавському народові 12 сотень козаків на чолі з гетьманом Іваном Свирговським (Сверчевським). Прибуття запорожців активізувало визвольний рух молдаван. Спільно з козаками вони розгромили велике турецьке військо під Фокшанами, визволили столицю Волощини Бухарест, фортеці Бреїла й Бендери. Але у битві під Кагулом 10 червня 1674 р. молдавсько-козацьке військо зазнало поразки. Тяжко поранений Свирговський потрапив у полон і був страчений турками. Майже одночасно з цими подіями козацький загін отамана Покотила захопив Аккерман і кілька менших придністровських замків. Успішніше діяв запорозький отаман, молдаванин за походженням, Іван Підкова, який раніше не знав поразок від "нечестивців". Разом з патріотично налаштованими молдаванами він у 1677 р. розгромив військо султанського ставленика Петра Мірчича і 31 листопада взяв Ясси й став молдавським господарем. Але наступного року під натиском турецьких військ Підкова почав відступати на Запорожжя, у Немирові потрапив до рук польської шляхти й на вимогу султана був прилюдно страчений у Львові. Побратими перевезли його прах на Запорожжя.

З другої половини 70-х рр. XVI ст. активізуються морські походи козаків проти Кримського ханства і Туреччини. Запорозька Січ створила власний чорноморський флот, який успішно протистояв флотові наймогутнішої на Чорному морі держави. Умілі майстри за два тижні будували з колод човен завдовжки приблизно 45 стіп і завширшки 10—12 стіп з нарощеними бортами. З обох кінців човна прилаштовували стерна, що дозволяло йому рухатися назад і вперед, не розвертаючись. Щоб човен добре тримався на плаву, обабіч прикріплювали в'язки очерету. Ставили щоглу для вітрил, 10—12 пар весел, і човен під назвою "чайка" був готовий до плавання. Кожна чайка вміщувала 50—70 осіб, які поперемінно веслували, її завантажували сухарями, борошном, в'яленим м'ясом, салом, боєприпасами й невеличкими гарматами. Козацькі чайки легко маневрували й могли вільно долати морський простір. Запорожці використовували також трофейні турецькі галери та інші плавальні засоби. Виробилася ефективна тактика ведення морських боїв з турецькими галерами.

Січовики на чолі з відважними проводирями здійснювали успішні комбіновані походи сушею й морем у татарські та турецькі володіння. Легендарною славою було овіяно ім'я Богдана Ружинського. Він походив а великокнязівської родини Гедиміновичів, мав чималі маєтності в Ружині Волинського воєводства, міг жити безтурботно й розкішно. Але вболівав за Україну та її людей. У 60-х — на початку 70-х рр. XVI ст. він не раз відбивав татарські загони від Поділля й Волині, визволяв з полону бранців, стояв на смерть у прикордонних містах-фортецях. У балансуванні між життям і смертю Ружинський зблизився з козаками, переконався у животворній силі бойового побратимства, мужності й лицарстві славного січового товариства. Він покидає державну службу, вирушає на Запорожжя, здобуває тут визнання прославлених запорозьких рубак, стає кошовим отаманом і заслуговує загальнонародну шану. Саме на Запорожжі його воєнний талант розкривається з повною силою. Недаремно народ з любов'ю називав його "Богданко".

Дізнавшись про похід кримських татар на Русь і Польщу, Ружинський у жовтні 1575 р. завдав нищівного удару Кримському ханству. Запорожці прорвалися за Перекоп, вогнем і мечем пройшлися усім Кримським півостровом. Ніхто не міг їх зупинити. Козаки руйнували все на своєму шляху, без жалю розправлялися з чоловіками й жінками, зі старими й малими. Потім дісталися до малоазійського узбережжя Чорного моря, взяли Трапезунд, Синоп, настрахали Константинополь і повернулися на Запорожжя. Тут вони дізналися про намір турків блокувати козацький.край від Чорного моря системою оборонних споруд і рушили вниз по Дніпру прорубувати шлях на Південь. Запорожці зруйнували фортецю Іслам-Кермен, але від вибуху в зробленому ними підкопі загинув і їхній уславлений ватажок.

У1576 р. козаки разом з ратниками А. Верьовкіна знову штурмували Іслам-Кермен. Потім самостійно промишляли під Козловом (нині Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. У 1586 р. січовики розгромили татарські загони в пониззі Дніпра, наблизилися до Очакова й захопили місто. Морем добралися до Козлова, спалили фортецю й чимало турецьких галер, витримали запеклий бій з татарами, потім попливли до Білгорода, знищили турецький загін і з тріумфом повернулися на Томаківську Січ. Успішні дії запорожців на півдні привернули увагу московського уряду, і на початку 90-х років він неодноразово робить спроби залучити їх на свою службу. Однак далі координації спільних дій проти татар справа не пішла. Це не завадило козацтву в його подальшій боротьбі з Кримським ханством.