Тема XXIX. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична

міфотворчість - вияви змін духовності с 797

1. Вільнодумство - традиційне явище духовного життя с 797

2. Основні напрямки сучасного вільнодумства. Доля атеїзму у світі с 806

3. Секуляризація і секулярні процеси сучасності с 813

4. Натуралістичні міфи - феномен нової білярелігійної свідомості с 817

Тема XXX. Релігія і Церква в незалежній Україні с 829

1. Етноконфесійна ситуація в Україні. Міжцерковні та внутрішньо-конфесійні відносини с 829

2. Становлення національних церков як складова національного відродження с 834

3. Релігійний чинник в контексті політичного життя України с 839

4. Національна безпека і релігійне життя с 848

5. Релігійна та релігієзнавча освіта в Україні с 854

6. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні с 858

ВСТУП

Релігієзнавство - порівняно молода і водночас одна з найдавніших галузей гуманітарної науки. Молода тому, що її складові почали конституюватися в систему знання лише в XVIII-XIX ст. Найдавніша, бо окремі знання про релігію (переважно у богословській формі) виникають уже в стародавніх країнах - Китаї, Індії, Греції. Втім, як зауважує відомий західний дослідник релігії Уроул Кінг, ще й досі немає спільної точки зору щодо того, чим є релігієзнавство або що слід так називати.

Сучасні релігієзнавці мають різні думки з приводу об'єкту свого дослідження. Відмінність в поглядах дослідників релігії виявляється не лише в предметному плані, а й у методах творчого пошуку. Якщо західні релігієзнавці до певної міри слідують за академічними (світськими) традиціями, то дослідники східних країн у своїх розвідках щодо релігійного феномена так і не вийшли за межі його теологічного окреслення. Невизначеність щодо сутності та структури релігієзнавства, зумовлена насамперед тим, що дослідники переслідують різну мету та послуговуються при цьому різними методологічними засадами.

В тоталітарні комуністичні часи релігієзнавству, як специфічній сфері гуманітарного знання, в СРСР взагалі було відмовлено в праві на самостійне існування. Воно включалося в контекст так званого наукового атеїзму і розглядалося як невід'ємний складовий елемент останнього. Його існування мислилося лише в цій системі. При цьому спотворювалася сама природа релігієзнавства. Поділяючи науковий атеїзм на два аспекти - позитивний і критичний, деякі дослідники вважали, що релігієзнавство є сукупністю різних видів наукової критики релігії. Так, М.Горбачов виділяв три види критики -філософський, природничонауковий та історичний. В.Танчер доповнив їх соціально-класовим, логічним, естетичним і морально-етичним, а Г.Габинський -етнографічним, лінгвістичним, соціологічним, конкретно-соціальним і психологічним видами критики.¹ Покликанням цих видів критики було показати безпідставність концептів релігії та викрити її негативну роль в історії. Прихильники таких поглядів вдавалися часто до тенденційного підбору фактів, цитат, історичних епізодів, діючих осіб з церковної історії тощо. Релігієзнавство виступало вже не як знання про релігію, а як її критика, що спотворювало сутність релігієзнавчого пізнання, орієнтувало не на дослідження релігійного феномена в усій багатоманітності форм його існування і складної історії, а на пошуки (в основному - тенденційні) спростовувань релігійного світобачення, на

¹ Горбачев Н.А. К вопросу о предмете теории научного атеизма // Вопр. науч. атеизма. - М., 1996. - С. 78-82; ТанчерВ.К. Основи наук, атеїзму.- К., 1976. - С.4; Габинский Г.А. Актуальные вопросы истории атеизма // Вопр. философии.- 1980.-№6.-С. 172-175.

Вступ 11

зведення до абсурду будь-яких форм релігійного світовідношення.

Саме такі установки, власне, й спричинили відсутність у релігієзнавстві власного предмета дослідження. Воно не виробило специфічних методів пізнання релігійного феномену, своєї категоріально-понятійної системи, а користувалося тим, що давали йому інші науки. При цьому релігієзнавство вбирало у свої теоретичні побудови лише ті наукові концепції та висновки, конкретні приклади й описи, котрі в той чи інший спосіб мали антирелігійну зорієнтованість, точніше, давали можливість шляхом довільних тлумачень і комбінацій "спростовувати" релігійні положення й ідеї. Саме тут слід шукати основу думки, згідно з якою релігієзнавство не має свого власного предмета дослідження, а є сукупністю знань про релігію з різних галузей наук, в певний спосіб синтезованих ним. В такому витлумаченні релігієзнавство виступало як опосередкований запереченням релігії атеїзм.

Основним завданням тих, хто працював у сфері наукового атеїзму, був пошук і відповідна інтерпретація знань про релігію, що давали різні науки. Через чіткі ідеологічні установки того часу запозичені знання вже були антирелігійно зорієнтовані, тому давали спотворені дані.

Однак не всі дослідники радянської доби зводили релігієзнавство лише до заперечення релігії. Так, О.Онищенко зазначав, що "релігієзнавство не лише заперечує релігію, а й описує її, з'ясовує її природу, сутність, походження, закономірності еволюції, сучасний стан, розкриває тенденції зміни".² Болгарський вчений Н.Мизов зауважив, що релігієзнавство "інтерпретує релігійний феномен".³

Включаючи сукупність знань про релігію як об'єктивно існуючий соціально-історичний феномен до позитивного змісту наукового атеїзму, дослідники відтак ставили перед релігієзнавцями завдання підпорядковувати знання розв'язанню теоретичних і практичних орієнтацій "наукового атеїзму" та довести неспроможність й недосконалість релігійних вірувань і в такий спосіб подолати релігійні забобони.

Не можна абсолютно відкидати доробки релігієзнавців тоталітарного періоду щодо пізнання релігійного феномена. Вони, безумовно, були. Проте заідеологізований підхід до релігії спричинив те, що навіть такі внутрішні її характеристики як специфіка структури, віра в надприродне, уособлювальний зміст її образів, догматичні, канонічні й обрядові особливості різних віровизнань не розглядалися як предметна сфера окремої, релігієзнавчої науки.

Виходячи з того, що "покликанням" наукового атеїзму було передусім не вивчення релігії, а її подолання, дослідники прагнули підпорядковувати й знання про релігію цій меті. Саме тому й робився явно тенденційний висновок: оскільки

² Онищенко А.С. Актуальные вопросы атеистической пропаганды. - К., 1984. - С.21.

³ Мизов Н. Религиознание: система и същност. - София, 1977. - С. 32.

Вступ

виявлені внутрішні характеристики релігії не існують поза тим загальним й найбільш істотним, що робить релігію неправдивим світоглядом, визначає її історичну долю і, зрештою, проявляється в її відносно самостійних внутрішніх характеристиках, то правильно зрозуміти їх можна лише в контексті цілісної теорії наукового атеїзму, де методологічна серцевина наче обростає релігієзнавчою проблематикою. Саме в такий спосіб, мовляв, ця проблематика набирає світоглядно-філософського, атеїстичного "звучання", входить до поняття предмета наукового атеїзму й існує як його специфічний аспект, а не як окрема галузь знання про релігію.⁴

Отже, ідеологічні установки, що базувалися на методології ленінського опійного підходу до релігії, перешкоджали самостійному розвитку релігієзнавчих досліджень. Визначена мета - подолання релігії - збіднювала їх предметну сферу, а то й орієнтувала на користування тим, що давали для реалізації цього завдання довільно та тенденційно підібрані висновки й факти з різних наук. Саме такий метод релігієзнавчих досліджень, що доповнювався обов'язковим коментуванням окремих висловлювань з творів класиків марксизму-ленінізму чи партійних документів, спричинив постановку питання про те, а чи може взагалі існувати загальна теорія релігії поза тими конкретними її дослідженнями, що традиційно провадяться в історії, філософії, етнографії, етнології, психології, археології тощо? Чи може вона і в який спосіб синтезувати різноманітні результати конкретно-релігієзнавчих досліджень і чи їх достатньо для пізнання релігійного феномену? За нинішніх умов відтак постало і питання, а чи можлива взагалі єдина академічна наука про релігію, яка мала б свою єдину методологію, специфічні методи дослідження цього духовного феномена, сформовану систему категорій і понять?

При цьому постає ще ряд питань, над якими нам доводиться працювати нині, а саме:

-Яка природа релігієзнавчих пошуків - чи то є різновид раціонального пізнання, а чи "одкровенне" пізнання буття, інтуїтивне осягнення трансцендентного?

-Якими мають бути об'єктивні умови розуміння релігійних феноменів: чи повинен мати дослідник власний релігійний досвід?

- Якщо релігієзнавство є самостійною галуззю наукового пізнання, то які
закони має його предметна сфера?

-Чи має релігієзнавство свої специфічні методи наукового пошуку, чи повинно послуговуватися виключно методами інших наук?

- Чи є релігієзнавство філософською наукою і чим є для нього філософія
релігії - його складовою чи загальною теорією релігії, що не охоплює всю сферу
релігійного комплексу та стоїть осторонь релігієзнавства?

Основи наук, атеїзму. - К., 1973. - С. 15.