Ідея подвійності світу - головна риса релігійної свідомості

Релігія подвоює світ на природний і надприродний. Щоправда, у богословському контексті дуже часто і здебільшого використовуються інші означення таких понять: "земне", "тварне", "святе", "священне" тощо. Але це не змінює суті справи. Йдеться про існування двох дійсностей - низької і горньої, профанної і божественної. До речі, "святе" не покриває всього змісту поняття "надприродне", бо воно у богословському використанні стосується лише божественного, тоді як останнє, тобто надприродне, поширюється й на фетишів, русалок, домовиків, демонів і т.п.

Зауважимо, що термін природне в даному випадку застосовується не в буденному і не в природничо-науковому, а в ширшому, філософському значенні. Він означає як поза людиною суще, так і саму людину з її продуктивними силами, виробничими та іншими суспільними відносинами, соціальними інститутами, зрештою - з її психічними якостями: мисленням, переживаннями, волею та продуктами психічної діяльності - уявленнями, поняттями, художніми образами, моральними нормами тощо. В такому розумінні зміст поняття "природне" включає в себе не тільки те, про що говорив Геракліт ("Світ, єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей"), а й соціалізовану дійсність, і відображення в свідомості людини довкілля. І ще одна особливість такого розуміння природного: воно, як бачимо, ширше за "матеріальне", бо включає в 'себе й феномен людського духу. Але запитаємо себе, для чого таке незвичне

Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії

тлумачення природного? Чи виправдане охоплення одним поняттям таких якісно різних феноменів?

Головною ознакою природного є іманентно властиві йому причинно-наслідкові зв'язки й відношення, тобто такі, що виключають будь-які позанатуральні і позасоціальні впливи, які можуть бути джерелом його руху й розвитку. У цій всезагальній визначеності природне характеризується власними закономірностями, незалежно від того, йдеться про сферу небесної механіки чи живі організми, про соціалізоване буття чи психічну діяльність індивіда. Цим природне тотально протипокладається надприродному, яке є виразником найбільш істотним в предметах релігійної віри. Але якщо в контексті академічних поглядів релігієзнавства надприродне - це зміст уявлення і поняття про богів, духів, душ і т.п., що існують не інакше, як у свідомості конкретних індивідів, то з релігійної точки зору - це субстанційно сущі вищі істоти, які існують до людини і поза нею. В такому разі в першому випадку надприродне входить до змісту поняття природного і тоді - "світ, єдиний з усього, не створений ніким з богів", а в другому - світ подвоєний на земне й божественне, поцейбічне і трансцендентне. Відтак сенс розширеного тлумачення змісту поняття "природне" - в обсяговому ранжируванні його з "надприродним" і тим самим у забезпеченні підстав для їхнього співставлення й світоглядної оцінки.

Соціумні і гносеологічні умови для першого кроку до релігійного подвоєння світу складаються ще в епоху ранньородового суспільства. Уже тоді людина поставила між собою й природою поки що досить примітивні знаряддя праці й створила історично першу соціальну структуру - материнський рід. І хоча її свідомість була ще безпосередньо вплетена в практику виробничої діяльності та кровнородинних відносин, вона вже починала умоглядно виділяти себе з природи та усвідомлювати, на основі багатовікового досвіду, що її дії певним чином пов'язані з її розумовою та вольовою діяльністю. Але обмежена в знаннях про навколишній світ і про себе, людина ще не могла дати переконливого та адекватного пояснення цих зв'язків так і причини змін, що відбувалися навколо неї. За аналогією зі своїм досвідом вона переносила власні "смисли" на інші "значення", наділяла деякі предмети, рослин і тварин своїми вольовими, розумовими, фізіологічними та психічними якостями. Так складалися найдавніші фетишистські, тотемістичні й анімістичні вірування, які були ще чуттєво-надчуттєвими уявленнями про надприродне, але вже являли собою релігійні образи, зіткані з фантазійно відокремлених від людини та умов її існування.

В демоністичних віруваннях, що склалися в умовах розвинутого первісно­общинного суспільства, надприродне як духовна сутність звільняється від тілесної, природної обтяженості. Духи безплотні, але вони істотнісні, бо символізують долю людини, її буттєві стани в морі природної стихії. Тут ці стани і ці стихії за допомогою фантазії винесені людиною поза себе, остаточно

Тема 6. Онтологія релігії

поділивши світ на реальне довкілля людини і на фантастичні випари її свідомості, які, зокрема у східних слов'ян, набирали вигляду упирів, берегинь, рожаниць тощо. Про це йтиме мова в 11-й темі.

Ще далі відходять образи надприродного від світу людини й всезагально протипокладаються Землі, соціуму і Космосу в розвинених теїстичних релігіях. Але Бог - не брахман, безликий абсолют індійської веданти, не "єдине" Платона, що не має ні початку, ні кінця, а містить у собі начало ідеї речей і самі речі. Це й не абсолютна ідея Гегеля як абстрактна доприродна сутність. Бог - надприродна особистість з її всеможливими досконалостями, з якою людина спілкується у вірі на виповнення буттєвих вакуумів її існування, її болей і тривог, здійснення інтересів і потреб. Але ж ці досконалості - не що інше, як абстрагована й подолана омріяністю ницість людського буття, той ідеал, у якому сходяться надії людини, обділеної умовами життя. І саме тому, що божественний образ надприродного уособлений, є символізованою й абсолютизованою особистістю, яка в земному бутті фокусує усі доступні їй відношення світу, - завдяки цьому релігійна свідомість й подвоює світ на природний і надприродний, а без такого подвоєння свідомість не була б релігійною.

Релігія, звичайно, не зводиться до умоглядного відношення й, отже, умоглядного подвоєння світу. Вона не поділяє деїстичних уявлень про філософськи безособистісного бога як вищий розум, як таку першопричину, що створила світ, дала йому закони розвитку і в подальшому не втручається в його справи. Релігія за своєю сутністю людиномірна й діалогічна: вона пропонує Бога як образ людини, але не такої, якою остання є, а такою, якою вона хоче бути -виповненою в своїх станах, довершеною. Тому людина й шукає зустрічі з Богом, зв'язку з ним. І вона, як віруюча особистість, знаходить цей зв'язок, та не лише в інтелектуальній вірі, а й у релігійному досвіді та культі. Релігійний досвід, якщо найбільш загально, є містичним актом причетності до Бога, переживанням присутності його в житті людини й бутті Всесвіту, це - почуття благоговіння перед ним. Культ - мова релігії, система дій, у яких об'єктивовано релігійні уявлення й почуття і які спрямовані на умилостивления надприродного. У почуттях і культі умоглядне подвоєння людиною світу на природний і надприродний знаходить своє продовження й завершення.

Як уже було зазначено, об'єктом релігійних переживань є надприродне. Саме завдяки такій спрямованості їх і виникають почуття благоговіння, страху, розчулення, радості, любові тощо. Але не сама логіка понять та уявлень про тотемів, демонів, богів є об'єктом релігійних переживань, а увіруванні субстанційно існуючими надприродні істоти, сакрально сприйняті властивості, стосунки між людьми, предмети і явища світу. Релігійно переживаються, отже, не самі по собі предметні ситуації людини, її буттєві стани, а образи цих станів, суб'єктивізовані вірою в присутність надприродного. А це й є свідченням того, що релігійне переживання, як і релігійне умоглядне відношення, теж є

Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії'

подвоєнням світу на природний і надприродний.

Подвоєння, світу відбуваються не лише в голові і серці віруючого, а й у його релігійній діяльності. Остання являє собою опредметнене буття релігійних уявлень та почуттів, практично-духовну активність віруючих у формі конкретних уречевлених актів. Адже релігія не є ні метафізикою, ні міфологією, де можна вірити або не вірити, діяти або споглядати. Вона грунтується на вірі в реальність вищих сил, а тому передбачає вшанування їх і поклоніння їм, діалогічне єднання з ними в культовій практиці. Сенсом такого єднання є ієрархічна співпричетність людини й надприродного, її умилостивлювальне служіння і його провіденційна відплата.

Уже первісним віруванням було притаманне уявлення про орудну функцію надприродного щодо людини та її довкілля, з чим і пов'язувалася спершу контактна, а потім і символічна магія; з появою теїстичних вірувань до орудної додається деміургічна функція богів, а на них і розраховують віруючі, вдаючись до культовою практики. В кінцевому підсумку віра в можливість культового впливу на надприродне спирається на життєвий досвід людини, який полягає в тому, що для досягнення бажаного слід вдатися до практично-перетворювальної діяльності. Релігійний культ і є свого роду такою діяльністю, але спрямованою на надприродне як особливе, таємниче і, головне, вище, через яке можна впливати на буттєві стани людини в бажаному напрямі. Іншими словами, релігія, як увірувана практично-духовна форма діяльності людини, є закономірно зумовленим способом її входження в світ, який у її виразі набирає подвоєного вигляду, бо все дотеперішнє буття людини подвоєне й суперечливе - вона могутня й немічна, суверенна й залежна, божественна і тварна.

Викладене не слід, звичайно, розуміти так, нібито релігійні погляди, почуття і культ подвоюють світ відособлено одне від одного. Точніше буде сказати, що таке подвоєння створюється не окремими системами релігійного комплексу, а, завдяки взаємодії всіх його складників. Саме тому релігія й відтворює картину буттєвих станів людини й виповнює їх у надприродному вимірі належного.

Релігійне подвоєння світу на природний і надприродний - явище неоднозначне з точки зору його місця в житті віруючого. Надприродне може символізувати людині зразки її прагнень і переживань, якщо його виповнювальний потенціал є запереченням віджилого, складений на грунті історичних здобутків і потреб людської діяльності. В такому разі релігійне подвоєння світу містить у собі перспективні, обнадіюючі орієнтири - "нас засмучують, а ми завжди радіємо" (2 Кор. 6:10). Якщо ж надприродне є лише продуктом "зітхання пригнобленої істоти", то його виповнювальна цінність зводиться до психологічного втішання, а релігійне подвоєння світу слугує відтворенню недійсного в людині. Але так чи інакше ідея подвоєння світу є головною рисою релігійної свідомості, взагалі всієї і всякої релігійності.

Тема 6. Онтологія релігії ___________________________________________ 207